Рішення № 83286644, 18.07.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2019м. ДніпроСправа № 904/1273/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Безуглої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна", м. Київ

до Приватного підприємства "Корда Плюс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання договору від 25.02.2015 № 2501215 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір від 25.02.2015 № 2501215, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" та Приватним підприємством "Корда Плюс";

- в порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути з Приватного підприємства "Корда Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" грошові кошти у сумі 2 828 124 грн. 27 коп., перераховані згідно із договором від 25.02.2015 № 2501215.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, а отже відповідає ознакам фіктивного правочину, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення отриманих за договором грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. Позивач стверджує, що, укладаючи спірний договір, сторони знали заздалегідь, що послуги, передбачені договором, ніколи та ніяк не можуть бути надані позивачу, оскільки: діяльністю відповідача згідно даних ЄДР є оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткуванням, у той час як згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт останнім надавались послуги з виконання процедур оцінки відповідності та підтвердження відповідності товару замовника - газокомпресорного обладнання - вимогам технічних регламентів та національним стандартам, діючим в Україні; під час здійснення процедури припинення ТОВ "Хьорбігер Сервіс Україна" ліквідаційною комісією не було підтверджено, що послуги від відповідача були використані в господарській діяльності позивача; у відповідача були відсутні спеціальні дозволи на виконання робіт/надання послуг, передбачених договором. Крім того, позивач зазначає, що відсутність у відповідача дозволів на дату укладення договору є окремою підставою недійсності договору за ст. 227 Цивільного кодексу України. За спірним договором позивач перерахував відповідачу 2 828 124 грн. 27 коп., однак жодних робіт та послуг від відповідача до позивача не надходило, а усі первинні документи, оформлені за договором, не відповідають дійсності.

Ухвалою господарського суду від 03.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 24.04.2019.

23.04.2019 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Також позивач подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладене на 06.06.2019, у зв`язку із неявкою сторін та ненаданням витребуваних судом документів.

20.05.2019 від позивача надійшла заява, в якій представник позивача адвокат Прудкий О.В. повідомив суд про припинення представництва інтересів ТОВ "Хьорбігер Сервіс Україна".

24.05.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, зазначав, що у відомостях ЄДР вказано декілька видів діяльності відповідача, які цілком відповідають характеру послуг, наданих за договором. Крім того, чинне законодавство не обмежує суб`єктів господарювання можливістю займатися лише тими видами діяльності, які були заявлені юридичною особою у статуті або які вона зазначила в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, що засвідчують передачу та повернення товару, і банківські виписки про оплату підтверджують, що роботи були виконані та без зауважень прийняті позивачем. Для здійснення відповідної сертифікації відповідачем був залучений сертифікований орган з оцінки відповідності, який наділений відповідною компетентністю та кваліфікацією - орган сертифікації продукції "УкрБУДСЕРТ" ТОВ "Ракурс ЛТД". Відповідач зауважує, що факт реальності надання послуг підтверджується не лише оплатою, а й виконанням від імені та за рахунок позивача та/або організація виконання процедур оцінки відповідності і підтвердження відповідності товару позивача вимогам технічних регламентів, діючих в України, і національним стандартам України, результатом яких були Сертифікати відповідності на передану відповідачу продукцію, які були отримані відповідачем для позивача та на його ім`я у цьому органі сертифікації продукції і передані позивачу разом з товаром. Посилання позивача на ст. 277 ЦК України відповідач вважає безпідставним, оскільки послуги та роботи, надані відповідачем, ніяких ліцензій для їх виконання не потребують. До того ж, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також 24.05.2019 від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2019 розгляд справи відкладено на 25.06.2019, у зв`язку із неявкою представників сторін та необхідністю надання витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 18.07.2019.

25.06.2019 від відповідача надійшла заява, в якій він просив суд розглядати справу за відсутності його представника, позицію, викладену у відзиві, підтримав у повному обсязі.

Сторони у судове засідання 18.07.2019 не з`явились.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, враховуючи відповідні заяви сторін.

За приписами ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку із неявкою сторін, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" (замовник) та Приватним підприємством "Корда Плюс" (виконавець) укладено договір № 2501215.

Згідно із п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець зобов`язується виконати роботи і надати послуги з доведення товару замовника до стану, придатного до продажу, передбачені п. 1.2. договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані/надані виконавцем роботи/послуги.

За п. 1.2. договору роботи та послуги за договором включають в себе, якщо інше не зазначено в Додатку (Специфікації) до договору:

1.2.1. виконання від імені та за рахунок замовника та/або організація виконання процедур оцінки відповідності та підтвердження відповідності товару замовника вимогам технічних регламентів, діючих в Україні, і національним стандартам України;

1.2.2. проведення тестування роботи та випробувань товару, згідно технічних вимог виробника, з метою приведення якості товару у стан, придатний для продажу і гарантування якості товару протягом встановленого виробником терміну;

1.2.3. організація доставки товару зі складу замовника до складу виконавця, а також доставка товару за адресами сертифікаційних центрів, якщо це зазначено у Специфікації або актах здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) до договору;

1.2.4. організація зберігання товару замовника за адресами сертифікаційних центрів, якщо це зазначено у Специфікації або актах здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) до договору;

1.2.5. інше згідно Додатку (Специфікації) до договору.

Відповідно до п. 1.3. договору вартість робіт/послуг, перелік товару, що передається виконавцю, перелік звітних документів, строки та додаткові умови виконання/надання робіт/послуг, зазначаються сторонами в окремих Додатках (Специфікаціях), які є невід`ємними частинами договору, або в актах здачі-приймання виконаних робіт/наданих послуг до договору. Допускається виконання робіт/надання послуг без попереднього укладення Додатку (Специфікації), але за умови зазначення вартості, змісту та обсягу робіт/послуг в актах здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за виконані роботи/надані послуги замовник здійснює оплату виконавцеві у відповідності з Додатковими угодами та/або актами здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно із п. 2.2. договору загальна сума за цим договором складається з вартості виконаних робіт/наданих послуг за всіма актам здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунок здійснюється у строки, зазначені у Додатку (Специфікації) або (за відсутності Додатку (Специфікації) протягом 60 (шістдесяти) банківських днів, згідно рахунку, виставленого після підписання сторонами акту здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг), в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

За п. 3.1. договору передача товару замовника виконавцю для виконання робіт/надання послуг за цим договором здійснюєтьсяу місці, заздалегідь погодженому сторонами, та оформлюється накладними та/або актами прийому-передачі, в яких вказується найменування, кількість, вартість переданого товару, узгоджена сторонами на випадок псування, знищення/випадкового знищення, пошкодження чи розкрадання та місце зберігання товару. Накладні та/або акти прийому-передачі після підписання сторонами стають невід`ємними частинами цього договору.

Згідно із п. 3.2. договору повернення товару замовнику після виконання робіт/надання послуг здійснюється у місці, заздалегідь погодженому сторонами, за накладними повернення та/або актами прийому-передачі (повернення), в яких сторонами зазначається найменування, кількість поверненого після виконання робіт/надання послуг товару та наявність чи відсутність недоліків за якістю/нестачею товару замовника. Неповернення товару виконавцем свідчить про ненадання послуг/не виконання робіт за цим договором та звільняє замовника від обов`язку сплати за виконані роботи/надані послуги, а також є підставою для відшкодування виконавцем збитків замовнику у зв`язку з неповерненням товару.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що після виконання робіт/надання послуг виконавець передає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) (надалі - акт) з розрахунком вартості робіт/послуг та/або звітними документами.

Відповідно до п. 4.1. договору виконавець зобов"язується мати всі необхідні допуски, дозволи та ліцензії для виконання робіт/послуг за цим договором, а також контролювати їх наявність у субпідрядників, у разі звернення до третіх осіб для виконання цього договору.

За змістом пп. 4.2.1 п. 4.2. виконавець має право залучати до виконання робіт/надання послуг третіх осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за їх дії, як за свої власні.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами обов"язків за цим договором, що виникли в період його дії (п. 8.1. договору).

Договір вважається продовженим на рік на тих самих умовах, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за місяць до закінчення терміну дії договору. Кількість разів продовження строку дії цього договору згідно цього пункту необмежена (п. 8.2. договору).

Позивач вважає, що спірний договір укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, а отже відповідає ознакам фіктивного правочину, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення отриманих за договором грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Згідно із п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова № 11) фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб`єктів про наявність правового зв`язку між сторонами такого правочину. При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов`язань тощо (постанова Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15).

Пунктом 2.1. Постанови № 11 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У частині 5 п. 2.10. Постанови № 11 зазначено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Так, на виконання зобов`язань, обумовлених договором, між сторонами підписані та скріплені печатками акти здачі-приймання виконаних робіт за: № 1 від 10.03.2015, № 2 від 10.03.2015, № 3 від 10.03.2015, № 4 від 12.03.2015, № 5 від 30.04.2015, № 6 від 24.06.2015, № 7 від 22.07.2015, № 18 від 30.07.2015, № 11 від 25.11.2015, № 12 від 25.11.2015, № 13 від 25.11.2015, № 14 від 26.11.2015, № 15 від 26.11.2015, № 16 від 26.11.2015, № 8 від 27.11.2015, № 9 від 27.11.2015, № 10 від 27.11.2015, № 17 від 30.11.2015, № 19 від 30.11.2015, № 20 від 30.11.2015, № 21 від 30.11.2015, № 22 від 30.11.2015 № 01 від 22.08.2016, № 2 від 27.10.2016; акти прийому-передачі № 9 від 26.02.2015, № 10 від 27.02.2015, № 11 від 27.02.2015, № 12 від 27.02.2015, від 22.04.2015, № 13 від 15.06.2015, від 07.07.2015, від 19.11.2015, від 23.11.2015, від 11.08.2016, від 20.10.2016; акти прийому-передачі (повернення) № 1 від 10.03.2015, № 2 від 10.03.2015, № 3 від 10.03.2015, № 4 від 12.03.2015, від 30.04.2015, № 14 від 24.06.2015, від 22.07.2015, від 25.11.2015, від 26.11.2015, від 27.11.2015, від 30.11.2015, від 22.08.2016, від 27.10.2016.

Крім того, в матеріалах справи наявні такі рахунки на оплату: № 4 від 10.03.2015, № 5 від 10.03.2015, № 6 від10.03.2015, № 7 від 12.03.2015, № 11 від 25.02.2015, № 59 від 26.11.2015, № 60 від 26.11.2015, № 61 від 26.11.2015, № 63 від 27.11.2015, № 58 від 25.11.2015, № 64 від 27.11.2015, № 57 від 25.11.2015, № 56 від 25.11.2015, № 16 від 24.06.2015, № 9 від 29.04.2015, № 19 від 22.07.2015, № 62 від 27.11.2015, № 67 від 30.11.2015, № 68 від 30.11.2015, № 69 від 30.11.2015, № 70 від 30.11.2015, № 71 від 30.11.2015, № 72 від 30.11.2015; товарно-транспортні накладні.

До того ж, підтвердженням виконання робіт та надання послуг є оплата позивачем на користь відповідача грошових коштів за спірним договором.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що договір від 25.02.2015 № 2501215 укладався з метою проведення відповідних робіт та надання послуг, визначених п. 1.2. договору, і фактично виконувався сторонами.

А відтак, твердження позивача, що спірний договір укладався без наміру створення правових наслідків, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача щодо виконання робіт/надання відповідачем послуг, не вказаних в ЄДР, а також відсутності у відповідача дозволів на виконання цих робіт/надання послуг суд вважає безпідставними, оскільки самі по собі вказані обставини не можуть свідчити про фіктивність договору, оскільки ст. 215 ЦК України пов`язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами виконання сторонами умов цього правочину.

Крім того, відповідно до пп. 4.2.1. договору виконавець має право залучати до виконання робіт/надання послуг третіх осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за їх дії, як за свої власні.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено 29.07.2019