Рішення № 83286481, 25.07.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 липня 2019 р. справа № 903/460/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Солтисюк А.П. - адвокат (посвідчення від 19.12.2017р. №984, ордер серія ВЛ №000,043145 від 11.07.2019р., договір про надання правової допомоги №021 від 09.07.2019р.)

від відповідача: Гнатів Т.М. - адвокат (посвідчення від 25.05.2000р. №196, ордер серія ВЛ №000,051780, договір про надання правової допомоги №б/н від 25.07.2019р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради, с. Липини Луцького району

до відповідача: ОСОБА_1 , с.Гірка Полонка Луцького району

про стягнення 28 711,32 грн.

Встановив:

19 червня 2019 року Комунальне підприємство "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 28 711,32 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів згідно договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 25.09.2018р.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем укладеного з позивачем умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.09.2018р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по сплаті орендних платежів.

Ухвалою суду від 20.06.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 18.07.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Ухвалою суду від 18.07.2019р. розгляд справи було відкладено на 25.07.2019р., повторно запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

В процесі підготовки справи до розгляду в судовому засіданні та дослідження матеріалів справи, господарським судом встановлено наступне:

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

При пред`явлені відповідного позову до суду позивачем в якості відповідача було визначено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ). Поруч з цим, як це вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 02.04.2019р. було внесено запис № 21870060003005355 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Викладені обставини, на думку суду, свідчать про те, що належним відповідачем у справі повинен виступати не підприємець ОСОБА_1 , а фізична особа ОСОБА_1 , а спір слід продовжувати розглядати по суті господарським судом, зокрема, з огляду на наступне:

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Як уже зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем було пред`явлено вимогу про стягнення на його користь з Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 28 711,32 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів згідно договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 25.09.2018р.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо сплати орендних платежів згідно договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.09.2018р., яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача до початку розгляду справи по суті заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копії платіжної квитанції №0.0.1419853780.1 від 25.07.2019р. на суму 1500,00 грн. про сплату частково суми заборгованості по орендній платі. При цьому залишкову суму заборгованості в розмірі 27 211,32 грн. визнає в повному обсязі, просить суд відстрочити виконання рішення на 3 місяці.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. З приводу клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 3 місяці заперечив.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

25 вересня 2018 року між Волинською обласною радою, м. Луцьк (Орендодавець), Волинською обласною психіатричною лікарнею №1 м. Луцька (на даний час згідно рішення Волинської обласної ради №22/266 від 20.12.2018р. "Про реорганізацію Волинської обласної психіатричної лікарні №1 м.Луцька" Комунальне підприємство "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради), с. Липини Луцького району (Балансоутримувач) та Фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1, с.Гірка Полонка Луцького району (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області згідно з умовами якого Балансоутримувач передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що є спільною влсністю територіальних громад сіл, селищ, міст області - частину лікувально-виробничої майстерні, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , корисною площею 352,0 кв.м., що знаходиться на балансі Волинської обласної психіатричної лікарні №1 м. Луцька (на даний час Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і становить 492 848,00 грн.

Пунктом 2.1 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 25.09.2018р. встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору, акту приймання-передачі майна та усіх додатків згідно розділу 10 цього договору.

Факт передачі майна в оренду засвідчується підписаним між Балансоутримувачем та Орендарем актом прийому-передачі від 01.09.2018р., котрий, в свою чергу, виступає додатком №1 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.09.2018р.

Пунктом 3.1 договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженої рішенням обласної ради від 13.05.2011р. №4/466 зі змінами, або за результатами конкурсу на право оренди майна і становить на дату укладення договору 6160,60 грн. Місячна орендна плата підлягає в подальшому індексації в залежності від рівня індексу інфляції у відповідності з чинним законодавством України. Зазначена величина орендної плати не включає ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно з п. 3.2. договору оренди розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з п. 3.3. договору оренди від 25.09.2018р. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь обласного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні визначеному Методикою за вест період заборгованості з урахуванням пені за кожен день затримки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як визначено п. 3.4. договору від 25.09.2018р., орендар сплачує орендну плату, визначену в пункті 3.1 (з врахуванням офіційного рівня інфляції) щомісячно не пізніше 15 числа місяця за який здійснюється платіж відповідно до рахунків виставлених балансоутримувачем.

Згідно приписів ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що в даному випадку на виконання умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.09.2018р. відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування приміщення, визначене угодою, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.2018р.

Проте, підприємець ОСОБА_1 взяті на себе згідно договору оренди від 25.09.2018р. зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по сплаті орендних платежів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконав, орендні платежі не сплатив у зв`язку з чим за період оренди приміщення у грудні місяці 2018 року, січні-квітні місяцях 2019р. заборгував 28 711,32 грн.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено рахунки №21 від 16.01.2019р., №37 від 13.02.2019р., №50 від 13.03.2019р., №76 від 19.04.2019р., №92 від 16.05.2019р., пред`явлені КП "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради підприємцю ОСОБА_1 за грудень місяць 2018 року, січень-квітень місяць 2019р. для сплати визначених угодою від 25.09.2018р. орендних платежів. Із зазначених рахунків вбачається, що загальна вартість оренди приміщень у грудні місяці 2018 року, січні-квітні місяцях 2019 року склала 28 711,32 грн., в тому числі: за грудень 2018р. 6479,87 грн., за січень 2019р. 6544,67, грн., за лютий 2019р. 6577,39 грн., за березень 2019р. 3477,97 грн., за квітень 2019р. 5631,42 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором оренди від 25.09.2018р., позивачем 08.01.2019р. за №73/2-07.19 та 21.02.2019р. №1020/2-07.19 були направлені на адресу підприємця ОСОБА_1 претензії про сплату орендних платежів згідно договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 25.09.2018р., котрі з боку останнього залишилась без відповіді і належного реагування.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 283, 286 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 3. ст. 18, ч. 1, ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендна плата за користування об`єктом оренди вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Статтями 283, 286 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, що після звернення позивача до суду з даним позовом - 19.06.2019р. та після відкриття судом провадження у даній справі - 20.06.2019р., відповідачем було сплачено частково суму основного боргу у розмірі 1500,00 грн., що стверджується платіжною квитанцією №0.0.1419853780.1 від 25.07.2019р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі, сплатив частково суму основного боргу у розмірі 1500,00 грн., що стверджується платіжною квитанцією №0.0.1419853780.1 від 25.07.2019р., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.09.2018р., передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду об`єктів нерухомого майна, прийняття та використання його підприємцем ОСОБА_1 та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в залишковому розмірі 27 211,32 грн.

Сума заборгованості 27 211,32 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, визнається останнім в повному розмірі у заяві представника від 25.07.2019р.

Розглянувши клопотання відповідача щодо відстрочення виконання рішення суду на три місяці, заслухавши заперечення представника позивача з цього приводу, суд вважає, що останнє не підлягає до задоволення та відхиляє його. Викладене пов`язане з тими обставинами, що підставою для відстрочки виконання рішення суду є конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення зобов`язана в порядку ст. 74 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення суду.

При цьому суд виходить також із тих обставин, що заявляючи відповідне клопотання відповідачем до заяви не було додано жодного доказу в обґрунтування та підтвердження тих чи інших обставин (скрутне фінансове становище, збитковість діяльності, збільшення процентів по кредитах, тощо).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову, здійснене до початку розгляду справи по суті (шляхом подання відповідної заяви), з огляду на те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від сплаченої суми судового збору 1921,00 грн. за рахунок ОСОБА_1 .

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладені обставини, у господарського суду (при ухвалені рішення у справі) виникають обставини для вирішення питання про повернення Комунальному підприємству "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради з Державного бюджету України 960,50 грн. судового збору, що становить 50 відсотків від суми судового збору 1921,00 грн., сплаченої при зверненні позивача до суду з відповідним позовом (оригінал платіжного доручення №203 від 11.06.2019р. на суму платежу 1921,00 грн. знаходиться в матеріалах справи №903/460/19).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Луцьким МВ УМС України в Волинській області 07.09.2007р., дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Теремнівська, 98, код ЄДРПОУ 05384318) 27 211,32 грн. заборгованості та 960,50 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 1500,00 грн. заборгованості закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

4. Наказ на виконання пункту 2 резолютивної частини рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

5. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути Комунальному підприємству "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Теремнівська, 98, код ЄДРПОУ 05384318) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 960,50 грн., сплачений останнім при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №203 від 11.06.2019р. на суму платежу 1921,00 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжного доручення №203 від 11.06.2019р. на суму платежу 1921,00 грн. знаходиться в матеріалах справи №903/460/19).

6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 29.07.2019р.

Суддя В. А. Войціховський