Рішення № 83285264, 15.07.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року справа № 580/914/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 (за ордерами),

представників відповідача - Крицького Ю.Г., Швець М.Ю. (за довіреностями),

розглядаючи по суті у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.12.2018 №0147601302, №0147631302, №0147591302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення від 03.12.2018 №0147621302.

Ухвалою суду від 25.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем за 2017 рік у повній мірі задекларовано та сплачено податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 52173 грн. 93 коп. (27082 грн. 45 коп. згідно поданої декларації + 25091 грн. 45 коп. сума авансових платежів), однак позивачем допущено методологічну помилку під час заповнення податкової декларації та зазначено лише 27082 грн. 45 коп. замість 52173 грн. 93 коп. Крім того, позивачем до перевірки надані всі документи, що підтверджують правомірність віднесення до витрат суми на придбання паливно-мастильних матеріалів (бензину) для легкового автомобіля, що належить позивачу. Щодо заниження позивачем суми єдиного внеску за 2016-2017 роки на загальну суму 39054 грн. 82 коп., то позивач вказав, що ним такі суми розраховувались у відповідності до положень чинної на той момент редакції Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», підтвердженням чого є довідка ГУ ДФС у Черкаській області від 17.08.2018 №430/23-00-130214/2189206140. На думку позивача протиправним також є податкове повідомлення-рішення №0147591302, оскільки позивач у період 2016-2017 років не допускала жодного заниження розміру військового збору. Вищевказані обставини протиправності оскаржуваних рішень також підтверджується висновком експерта від 05.06.2019 №2-05/06 за результатами проведення судово-економічної експертизи.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Відповідач позов не визнав, представники відповідача в судовому засіданні просили суд у його задоволенні відмовити повністю, надали до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначили, що за наслідками проведено перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем за 2017 рік задекларовано податок на доходи фізичних осіб лише в розмірі 27082 грн. 45 коп. замість 52173 грн. 93 коп., тому в цій частині позов є необґрунтованим. Крім того, позивачем до перевірки не надані документи, що підтверджують правомірність віднесення до витрат суми на придбання паливно-мастильних матеріалів (бензину) для легкового автомобіля, що належить позивачу, оскільки вищевказані витрати не пов`язані із господарською діяльністю позивача. Зазначено, що позивачем не у повній мірі нараховувались та сплачувались суми єдиного внеску за 2016-2017 роки на загальну суму 39054 грн. 82 коп., у зв`язку із заниженням чистого оподаткованого доходу, що є базою для нарахування єдиного внеску. Також позивачем у період 2016-2017 років занижено розмір військового збору на загальну суму 1262 грн. 60 коп.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2017. Результати перевірки оформлені актом від 13.11.2018 №562/23-00-13-0214/2189206140.

Висновками вказаної перевірки, що викладені в акті зазначено, що позивачем порушено:

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, абз. 4 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 40243 грн. 25 коп.;

- пп. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 16342 грн.;

- п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 39054 грн. 82 коп.;

- п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, абз 4 п. 164.1 ст. 164 та п. 161 підр. 10 розд. ХХ перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по військовому збору на суму 1262 грн. 60 коп.

На підставі вищевказаних висновків акту перевірки контролюючим органо прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2018 №0147601302, №0147631302, №0147591302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення від 03.12.2018 №0147621302.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Нормами пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Нормами п. п. 49.1 та 49.2 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 допущено помилку під час заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (графа 6 рядка 10.7 декларації, зокрема у графі 1.5 Додатку Ф2 до податкової декларації «Сума податку на доходи фізичної особи, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податку за результатами звітного (податкового) періоду), оскільки позивачем задекларовано суму 27082 грн. 45 коп., однак згідно даних перевірки сума податку на доходи фізичної особи, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податку за результатами звітного (податкового) періоду року, становить 52173 грн. 93 коп.

На підставі вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб в розмірі 25082 грн. 48 коп. (52173 грн. 93 коп. (підлягає декларуванню) - 27082 грн. 45 коп. (фактично задекларовано позивачем) = 25091 грн. 48 коп.), тому посилання позивача на те, що ним у повній мірі задекларовано та сплачено суми податку на доходи фізичних осіб за вказаний період, не приймається судом до уваги з огляду на вищезазначене.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання-з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, встановлений статтею 177 Податкового кодексу України.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З 01.01.2015 внесені зміни до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, згідно яких до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, зокрема, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 до складу витрат за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 включено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів (бензину) для легкового автомобіля, що належить фізичній особі ОСОБА_1 на загальну суму 84176 грн. 52 коп., в т.ч. за 2016 рік - на суму 23336 грн. 40 коп., за 2017 рік - на суму 60840 грн. 12 коп., на підтвердження чого надано зведені подорожні листи за кожен місяць, в яких зазначено кілометраж (всього 49813 км), загальна кількість витраченого палива (всього 4333,73 літрів) та платіжні документи про оплату придбаного бензину готівковими коштами.

Однак, позивачем в порушення п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України не надано докази, які підтверджують використання ФОП ОСОБА_1 палива виключно в межах господарської діяльності, оскільки витрати на придбання бензину не є прямо пов`язаними з її виробничою господарською діяльністю щодо оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин та виробництвом продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, в зв`язку з чим позивачем занижений податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період 01.01.2015 по 31.12.2017 в загальній сумі 40243 грн. 25 коп., в тому числі за 2016 рік - на 4200 грн. 55 коп., за 2017 рік - на 36042 грн. 70 коп. (в т.ч. 25091 грн. 48 коп. внаслідок допущеної платником методологічної помилки).

Також перевіркою встановлено, що позивачем задекларовано згідно додатку Ф4/Ф2 до декларації від 08.02.2017 №9269876767 суму військового збору за 2016 рік в сумі 2355 грн. 78 коп., однак згідно даних перевірки сума військового збору за вказаний період повинна становити 2705 грн. 83 коп. (розбіжність 350 грн.), а згідно додатку Ф4/Ф2 до декларації від 09.02.2018 №9269876767 суму військового збору за 2017 рік в сумі 4347 грн. 83 коп., однак згідно даних перевірки сума військового збору за вказаний період повинна становити 5260 грн. 43 коп. (розбіжність 912 грн. 60 коп.), тобто, позивачем у порушення вимог п. 163.1.1 п.163.1 ст. 163, абз 4 п. 164.1 ст. 164 та п. 161 підр. 10 розд. ХХ перехідних положень Податкового кодексу України занижено податкове зобов`язання по військовому збору на загальну суму 1262 грн. 60 коп.

На підставі вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03.12.2018 №0147601302, №0147631302, №0147591302 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Крім того, оцінюючи висновок експерта від 05.06.2019 №2-05/06 за результатами проведення судово-економічної експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

За нормами ст. 90 вказаного Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки висновком експерта від 05.06.2019 №2-05/06 не спростовано факти порушення позивачем пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, абз. 4 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 40243 грн. 25 коп., пп. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 16342 грн. та п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, абз 4 п. 164.1 ст. 164 та п. 161 підр. 10 розд. ХХ перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по військовому збору на суму 1262 грн. 60 коп., тому суд його відхиляє на підставі ст. 108 КАС України, відповідно, відсутні правові підстави для відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних із оплатою проведення економічної експертизи в сумі 22000 грн.

Щодо позовної вимоги визнати протиправними і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення від 03.12.2018 №0147621302, то суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення від 03.12.2018 №0147621302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску слугував акт від 13.11.2018 №562/23-00-13-0214/2189206140 документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

Разом з цим, Головним управлінням ДФС у Черкаській області у період з 14.08.2018 по 16.08.2018 вже було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування тасплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період здійснення діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2017, що підтверджується довідкою від 17.08.2018 №430/23-00-13-0214/2189206140.

Згідно пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Наказ про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Наведена норма є спеціальною, якою безпосередньо врегульовано підставу проведення перевірки платника податку з питань та за період, перевірку яких вже здійснено, однак із неповним з`ясуванням під час такої перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства або ж невідповідністю висновків такої перевірки вимогам законодавства. Тобто даною нормою чітко встановлено дві окремі підстави для проведення перевірки.

Указана норма спрямована на проведення контролю за посадовими особами фіскального органу. Перша підстава виникає, коли в акті перевірки виявлені невідповідності щодо правильного застосування посадовими особами законодавства, а інша - у випадку неповного дослідження питань, для винесення об`єктивного висновку.

Однак, як встановлено судом із матеріалів справи, підставою для проведення перевірки, яка оформлена актом від 13.11.2018 №562/23-00-13-0214/2189206140 не слугував пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим Головним управлінням ДФС у Черкаській області протиправно, за відсутності на те правових підстав, повторно здійснено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання нею єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, у зв`язку з чим суд дійшов висновку визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення від 03.12.2018 №0147621302.

За вказаних обставин суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Що стосується стягнення на користь позивача судових витрат в сумі 16000 грн., які були витрачені позивачем на правничу допомогу адвокатів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у заявленій позивачем сумі враховано складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для позивача, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що співмірним розміром судових витрат на професійну правову допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі, є 8000 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Черкаській області від 03.12.2018 №Ф-0147611302 та рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 03.12.2018 №0147621302.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 432 (чотириста тридцять дві) грн. 56 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення суду складено у повному обсязі 25.07.2019.