Рішення № 83282674, 16.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/14696/16-ц

Провадження №2/760/2122/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - Черкасова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення матеріальної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект».

Свої вимоги мотивував тим, що з 22 березня 2013 року по 29 квітня 2013 року працював на посаді «Головного інженера проектів, Начальника бюро Головних інженерів проектів» в ПАТ «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект».

З 29 квітня 2013 року по 31 травня 2016 року працював на посаді «Члена правління, Начальника бюро ГІПів».

Між сторонами був укладений строковий трудовий договір у формі письмового контракту - контракт б/н від 22 березня 2013 року. Додатковою угодою від 22 березня 2016 року дію договору подовжено до 22 березня 2017 року.

Згідно з п. 4.1. договору посадовий оклад встановлено у розмірі 20000 гривень на місяць, що індексуються згідно чинного законодавства. Пунктом 4.2. передбачена у разі виходу у щорічну відпустку виплата працівникові матеріальної допомоги у розмірі однієї середньомісячної зарплати.

Починаючи з липня 2014 року, відповідач порушував законодавство про працю - затримував заробітну плату. Зважаючи на систематичний характер, якого набуло це порушення та значну суму заборгованості, після численних звернень, 12 травня 2016 року він подав відповідачеві заяву про дострокове розірвання трудового контракту з власної ініціативи.

Згідно з записом у трудовій книзі його звільнено з посади «Члена правління, Начальника Бюро ГІПів» з 31 травня 2016 року. Усупереч вимогам трудового законодавства, причиною дострокового розірвання вказано п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом», у той час як об`єктивно розірвання відбулося на підставі статті 39 КЗпП України, тобто з ініціативи працівника, за його власною заявою, через порушення власником (відповідачем) законодавства про працю, тобто систематичну затримку оплати праці.

Згідно з довідкою № 02/224 від 06 червня 2016 року у відповідача перед ОСОБА_3 існує заборгованість по заробітні платі у розмірі 135882 гривні 83 копійки.

У зв`язку з невиплатою заробітної плати він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, на одноразову вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, на компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати, на матеріальну допомогу, передбачену п. 4.2. контракту, та на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог та зменшення розміру частини заявлених вимог, просив суд ухвалити рішення, яким:

-зобов`язати відповідача привести у відповідність до норм Кодексу законів про працю України запис у трудовій книзі в частині підстав для припинення трудового договору, замінивши п. 8 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 та ст. 39 того ж кодексу;

-стягнути з відповідача в порядку ст. 44 КЗпП України разову вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в сумі 25144 гривні 32 копійки;

-стягнути з відповідача в порядку ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати на загальну суму 12960 гривень 69 копійок за липень 2014 року - 5072 гривні 40 копійок; вересень 2014 року - 2908 гривень 31 копійку; серпень 2015 року 1330 гривень 62 копійки; вересень 2015 року - 1444 гривні 85 копійок; жовтень 2015 року - 563 гривні 10 копійок; листопад 2015 року - 565 гривень 81 копійку; грудень 2015 року - 371 гривню 64 копійки; січень 2016 року - 271 гривню 13 копійок; лютий 2016 року - 228 гривень 90 копійок; березень 2016 року - 133 гривні 15 копійок; квітень 2016 року - 23 гривні 12 копійок; травень 2016 року - 47 гривень 64 копійки;

-поновити строк позовної давності по вимозі про виплату заборгованості з заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року;

-стягнути з відповідача заборгованість по оплаті заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року у розмірі 50717 гривень;

-стягнути з відповідача 233156 гривень 16 копійок у порядку ст. 117 КЗпП України;

-стягнути з відповідача 100527 гривень 28 копійок на підставі п. 4.2. трудового контракту від 22 березня 2013 року;

-стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 270000 гривень.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про приведення у відповідність з трудовим законодавством запису в трудовій книзі, стягнення заборгованості по оплаті праці, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 31 травня 2016 року з посади члена правління - начальника бюро ГІПів на підставі заяви ОСОБА_3 та рішення Наглядової Ради відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом» та вважати звільненим ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ч.ст. 39 КЗпП України з приведенням запису в трудовій книжці у відповідності до змін.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 25144 гривні 32 копійки; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 12960 гривень 69 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50000 гривень, а всього - 88105 гривень 01 копійку з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 500 гривень та 1432 гривні 25 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року, в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. (п`ять тисяч грн.).

У решті рішення суду залишено без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 25 липня 2018 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення матеріальної допомоги за період 2013-2015 років скасувати, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, матеріальної допомоги за період з 20 вересня 2015 року по 31 травня 2016 року, вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

13.09.2018 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

18.01.2019 року на адресу суду представником відповідача Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» - Бєляй В.О. було подано відзив на позовну заяву в частині стягнення матеріальної допомоги за період 2013-2105 років, в якому не погоджується з доводами, викладеними в позовній заяві позивача, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому відзиві представник відповідача посилається на те, що позовними вимогами ОСОБА_3 в частині стягнення матеріальної допомоги в зв`язку із виходом у відпустку на підставі статті 4.2 Контракту є стягнення з відповідача 45 661,86 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що стаття 4.2 Контракту не містить жодної умови для виникнення зобов`язання у відповідача з виплати середньомісячної зарплати позивачеві при виході у відпустку, крім власне виходу у відпустку.

Разом з тим, відповідач вважає, що позивачем не було дотримано порядку звернення до Товариства про виплату матеріальної допомоги, передбаченої п.4.2 Контракту, а саме позивач протягом 2013-2015 років жодного разу не звертався до відповідача з заявами про виплату матеріальної допомоги.

19.02.2019 на адресу суду позивачем ОСОБА_3 було подано заперечення на відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що заперечення відповідачем виключного і повного врегулювання оплати праці позивача Трудовим контрактом, без належних доказів і посилань на норми закону, намагання розповсюдити Тимчасове положення на позивача введене в дію за два роки до вступу в дію Трудового контракту і без доказів чинності такого положення, не тільки доводить, що відповідач порушує ч.3 ст. 53 Конституції, але передусім робить очевидним заперечення відповідачем права на погодження із роботодавцем розміру оплати праці до того як стати на роботу, як це гарантовано чт. 14 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, Конституцією - ст.ст. 3, 8, 43, КзПП - ст.ст. 21, 29 та п.п. 4.2 Трудового контракту. А відтак, у сенсі ст. 22 Конституції, з боку відповідача відбувається звуження змісту та обсягу прав позивача на оплату праці закріплену угодою сторін у Трудовому контракті, тобто фактичне їх обмеження. Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

15.03.2019 року на адресу суду представником відповідача Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» - Бєляй В.О. було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких не погоджується з доводами, викладеними позивачем у запереченнях на відзив на позовну заяву, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки виходячи з системного тлумачення доказів, а саме Контракту від 22 березня 2013 року та Тимчасового положення про систему оплати праці працівників ПАТ «Укргазпроект» затверджене Наглядовою радою ПАТ «Укргазпроект» Протокол №75 від 15 грудня 2011 року, які в свою чергу взаємодоповнюють один одного, встановлено спеціальний порядок виплати матеріальної допомоги.

У судовому засідання позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні повністю.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно зі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

У статті 23 Загальної Декларації з прав людини визначено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною третьою ст. 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, серед іншого, підстави, передбачені контрактом.

Згідно норм ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 20 вересня 1983 року працював у ПАТ «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» (т. 1, а.с. 175-179).

22 березня 2013 року між ПАТ «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» та ОСОБА_3 укладено контракт, згідно якого ОСОБА_3 прийнято на роботу в управління ПАТ «Укргазпроект» на посаду член правління - начальник бюро ГІПів. Строк дії Контракту з 22 березня 2013 року до 21 березня 2016 року (т. 1, а.с. 12-14).

Відповідно до підпункту 6.2.4. п. 6.2. Контракту цей контракт припиняється з ініціативи працівника. Контракт підлягає розірванню достроково у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань передбачених п. 2.1. контракту, або за власним бажанням згідно чинного законодавства України, з попередженням керівника не пізніше ніж за два тижні.

Згідно з п. 6.3. Контракту при розірванні контракту з підстав, не передбачених чинним законодавством України, звільнення провадиться за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Додатковою угодою від 22 березня 2016 року внесено зміни до п. 7.1. контракту та викладено його у такій редакції: «Строк дії контракту з 22 березня 2013 року до 21 березня 2017 року (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до п. 4.1., 4.2. контракту позивачу встановлено посадовий оклад розмірі 20 000 грн. на місяць. У разі виходу у відпустку один раз на рік встановлено матеріальна допомога у розмірі однієї середньомісячної зарплати.

12 травня 2016 року ОСОБА_3 подав відповідачу заяву про дострокове розірвання контракту з 01 червня 2016 року з підстав невиконання керівником пунктів 4.1. та 4.2. (т. 1, а.с. 16).

Згідно з наказом № 23-к від 31 травня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади члена правління - начальника бюро ГІПів на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом» за заявою ОСОБА_3 та рішення Наглядової Ради. Надано розпорядження видати ОСОБА_3 компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки за робочий період з 20 вересня 2014 року по 31 травня 2016 року (т. 2, а.с. 41).

На момент звільнення ОСОБА_3 заборгованість з виплати заробітної плати становила 135 822,83 грн. згідно з довідкою № 02/224 від 06 червня 2016 року (т. 1, а.с. 19).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про приведення у відповідність з трудовим законодавством запису в трудовій книзі, стягнення заборгованості по оплаті праці, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 31 травня 2016 року з посади члена правління - начальника бюро ГІПів на підставі заяви ОСОБА_3 та рішення Наглядової Ради відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом» та вважати звільненим ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ч.ст. 39 КЗпП України з приведенням запису в трудовій книжці у відповідності до змін.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 25144 гривні 32 копійки; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 12960 гривень 69 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50000 гривень, а всього - 88105 гривень 01 копійку з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 500 гривень та 1432 гривні 25 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року, в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. (п`ять тисяч грн.).

В решті рішення суду залишено без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 25 липня 2018 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення матеріальної допомоги за період 2013-2015 років скасувати, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, матеріальної допомоги за період з 20 вересня 2015 року по 31 травня 2016 року, вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Таким чином, вирішенню під час нового судового розгляду підлягають позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення матеріальної допомоги за період 2013-2015 років.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Встановлено, що 22 березня 2013 року між ПАТ «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» та ОСОБА_3 укладено контракт, згідно якого ОСОБА_3 прийнято на роботу в управління ПАТ «Укргазпроект» на посаду член правління - начальник бюро ГІПів. Строк дії Контракту з 22 березня 2013 року до 21 березня 2016 року.

Згідно з п. 4.2. контракту у разі виходу у відпустку працівнику один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати.

Контракт не передбачає порядку виплати матеріальної допомоги, також не встановлено, який вид матеріальної допомоги надається працівнику у разі виходу у відпустку, також законодавство України не містить норму, яка б регулювала питання порядку виплати матеріальної допомоги у разі виходу працівника у відпустку, а тому суд вважає за необхіне керуватися локальними нормативними актами роботодавця, тобто відповідача.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13, при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів фінансування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України у своїй постанові від 25 липня 2018 року по справі № 760/14696/16-ц, де зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що за період з 20 вересня 2012 року по 19 вересня 2015 року ОСОБА_3 брав щорічні відпустки, разом з тим суди не перевірили та не встановили, чи виплачувалася йому за вказаний період матеріальна допомога, чи передбачено Статутом та/або колективним договором виплата матеріальної допомоги працівникам за попередні періоди (після закінчення фінансового року, в якому працівник мав право на виплату матеріальної допомоги) та який порядок її виплати (матеріальна допомога виплачується при наданні повної щорічної відпустки чи і при наданні частини відпустки, вона виплачується власником чи уповноваженим органом самостійно при виході працівника у відпустку чи лише за заявою працівника), а також не перевірили чи звертався ОСОБА_3 із заявами про виплату йому матеріальної допомоги за звітний період.

Без встановлення зазначених обставин неможливо ухвалити в цій частині законне і обґрунтоване судове рішення.

З матеріалів справи встановлено, що локальними актами, в яких визначається порядок виплати матеріальної допомоги Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» є: Статут Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект», прийнятий та затверджений загальними зборами акціонерів ПАТ «Укргазпроект» Протокол №20 від 30 липня 2011 р.; Колективний договір, схвалений конференцією трудового колективу ВАТ Укргазпроект» від 31 травня 2006 року; Тимчасове положення про систему оплати праці працівників ПАТ Укргазпроект»» затверджене Наглядовою радою ПАТ «Укргазпроект» Протокол № 75 від 5 грудня 2011р.

Так, Статут є установчим документом, в якому зазначено: Загальні положення; Мета(цілі) та предмет діяльності товариства; Права та обов`язки акціонерів; Засновники та акціонери товариства; Статутний капітал та резервний капітал товариства; Акції товариства; Порядок формування майна товариства. Розподіл прибутку та покриття збитків товариства; Органи товариства; Загальні збори товариства; Наглядова рада товариства; Правління товариства; Ревізійні комісії. Аудит товариства; Порядок внесення змін до статуту; Порядок припинення та виділу товариства (Том 4 а.с. 203-240).

Таким чином, в даному Статуті не передбачений порядок виплати матеріальної допомоги.

Відповідно до положень Колективного договору (Том 4 а.с.183-202),останній є правовим актом, який та регулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини між Правлінням і трудовим колективом.

Розділом 8 Колективного договору «Пільги та компенсації понад встановленої законодавством норми», встановлено порядок виплати матеріальної допомоги за різних підстав.

Так, згідно пункту 8.2 Колективного договору проводиться виплата допомоги на поховання за умови звернення за призначенням: сім`ї працівника ВАТ, який помер від загального захворювання або нещасного випадку в побуті, у розмірі витрат на поховання (ритуальні послуги); працівникам ВАТ у випадку смерті рідних (батьків, дружини, чоловіка, дітей) у розмірі суми на поховання, встановлених законодавством (ритуальні послуги); померлого самотнього пенсіонера (бувшого працівника ВАТ) у розмірі витрат на поховання (ритуальні послуги); сім`ї померлого пенсіонера у розмірі суми на поховання, встановленої законодавством.

Допомога виплачується на підставі свідоцтва про смерть і якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня виникнення випадку виплати матеріальної допомоги.

Відповідно до пункту 8.3 Колективного договору надається працюючому інваліду з дитинства та праці, на підставі його заяви, один на раз рік безкоштовно, або з частковою оплатою, путівку у лікувально-оздоровчі заклади, санаторії-профілакторії.

Згідно пункту 8.6 Колективного договору при народженні, усиновленні дитини надається матеріальна допомога одному з працюючих батьків в розмірі посадового окладу після представлення відповідних документів.

Пункт 8.8 Колективного договору передбачає, що допомога при пограбуванні квартири, пожежі, стихійного лиха та у інших випадках, пов`язаних з матеріальними збитками надається працівникам ВАТ за спільним рішенням адміністрації та профкому після обстеження місця події комісією з представників адміністрації та профкому і вивчення наданих органами МВС України відповідних документів.

Згідно пункту 8.9 Колективного договору додаткова допомога працівникам ВАТ у випадках госпіталізації в медустанови, придбання ліків, при тривалій хворобі (понад 1 місяць) і т.п. надається один раз на рік, за спільним рішення адміністрації та профкому, при наявності фінансових можливостей на основі клопотання керівництва і профгрупи після представлення відповідних документів.

Пунктом 8.10 Колективного договору передбачено, що разова матеріальна допомога надається на підставі заяви колишніх працівників ЗАТ «Укргазпроект», які знаходяться на пенсії в розмірі 50 грн.

Таким чином, в Колективному договорі визначаються розмір та порядок виплати окремих видів спеціальних матеріальних допомог.

При цьому, Колективним договором не визначено порядок та умови виплати матеріальної допомоги, передбаченої п. 4.2. Контракту.

Таким чином, Колективний договір не містить загального порядку виплати матеріальних допомог, в той же час чітко визначає порядок виплати певних соціальних допомог, тобто саме у разі пред`явлення відповідних документів та заяви працівника.

Виходячи з цього, виплата матеріальної допомоги, передбаченої п. 4.2. Контракту положення колективного договору не може бути застосована.

Разом з тим, загальний порядок виплати матеріальної допомоги передбачений у Тимчасовому положенні про систему оплати праці працівників ПАТ «Укргазпроект» затверджене Наглядовою радою ПАТ «Укргазпроект» Протокол № 75 від 15 грудня 2011 р. (Том 4 а.с.. 241-246).

Відповідно до п. 1.1. Положення, воно розроблено відповідно до законодавства України і встановлює порядок та умови оплати праці, матеріального стимулювання та заохочення, у тому числі преміювання, працівників ПАТ Укргазпроект» іменованого далі по тексту «Товариство».

Згідно п. 1.2.,1.3 дане Положення поширюється на осіб, які працюють у Товаристві за трудовими договорами, контрактами , а також працівників, які працюють у Товаристві, як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом зовнішньому чи внутрішньому.

Пунктом п 3.4. Положення встановлено, що порядок, умови нарахування та виплати винагород (премій) здійснюється на підставі протоколу засідання членів Правління, які більшістю голосів погодили такі виплати. Крім цього, матеріальна допомога та інші виплати, що мають персональний характер нараховуються на підставі протоколу засідання членів Правління, які більшістю голосів погодили такі виплати, за заяво працівника про виплату матеріальної допомоги та інших виплат до закінчення коленого календарного року, в якому працівник мав право на неї.

Таким чином, матеріальна допомога виплачується в порядку та за одночасної наявності таких підстав: подання заяви працівником про виплату матеріальної допомоги, до закінчення календарного року, в якому працівник мав на неї право; розгляд заяви засіданням членів Правління та погодження виплати протоколом.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач не звертався з відповідними заявами про виплату матеріальної допомоги за 2013-2015 та відповідно Правлінням відповідача не розглядалося питання про виплату матеріальної допомоги позивачу, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для її виплати.

Так, Верховний Суд України у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 825/959/16, встановив, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань або разової матеріальної допомоги потребує подання працівником самостійної заяви (рапорту) та винесення окремого наказу про її виділення. Пов`язано це з тим, що дана допомога видається за вимогою працівника у будь-який час, незалежно від факту отримання відпустки, і виплачується за наявності коштів. В даному випадку позивач подав рапорт про надання чергової відпустки, при цьому він не звертався з проханням виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань або разову матеріальну допомогу, не зазначав цілей надання такої допомоги.

Отже, для отримання матеріальної допомоги особа повинна звернутись із заявою про надання такої допомоги, у разі її ненадання, матеріальна допомога не виплачується.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 21 червня 2018 року у справі №524/4396/14-а, зокрема про те, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини.

Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вказуючи при цьому будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої допомоги (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та заявлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2006-2009 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 15.05.2006 року, зареєстрованого у Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Кременчуцької міської ради, передбачено, що при наявності коштів адміністрація зобов`язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, особа із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік до відповідача не зверталась.

Таким чином, особа не заявила про наявність у неї підстав та потреби для отримання вказаної допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов`язку для її виплати.

Відповідно до позиції Верховного суду України, яка викладена у постанові 26 квітня 2018 року у справі № 524/543/17: «Згідно роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року №620/13/84-09, рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2007 рік до відповідача не звертався, отже не заявив про наявність у нього підстав та потреби для отримання такої допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов`язку для виплати такої.

Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що за час своєї роботи позивач у 2007році не звертався із заявами про необхідність виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, так і після звільнення до дня розгляду справи в суді такої заяви не подавав, а тому у виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області не виникало обов`язку у нарахуванні та виплаті такої допомоги».

Відповідно Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 524/533/17 зазначено: «Оскільки предметом позовних вимог у даній справі є протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, то визначальним питанням є доведеність обов`язку у роботодавця здійснити виплати належних позивачу коштів.

Приймаючи рішення про відсутність підстав для задоволення позову щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2004 та 2010 роки, суди обох інстанцій виходили із відсутністю у роботодавця обов`язку на їх виплату, оскільки відповідної заяви позивач не подавав.

Із аналізу статті 33 Закону № 3723-ХІІ та підпункт 3 пункту 2 Постанови № 268 вбачається , що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та заявлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

Між тим як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2004 та 2010 роки до відповідача не звертався, отже не заявив про наявність у нього підстав та потреби для отримання такої допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов`язку для виплати такої.

Крім того, покликання позивача про його необізнаність із умовами колективного договору жодним чином не впливає на його права передбачені Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 року № 268.

Також, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача на те, що спірна допомога повинна була б бути виплачена йому при звільненні, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006, № 268 не передбачено обов`язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень».

Отже, вищезазначена судова практика свідчить про те, що у разі, якщо особою не дотримано порядку отримання матеріальної допомоги, то роботодавець звільняється від обов`язку виплачувати її, саме від працівника повинна йти ініціатива отримання матеріальної допомоги.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_3 не було дотримано порядку звернення до Товариства про виплату матеріальної допомоги, передбаченої п. 4.2. Контракту, а саме те, що позивач протягом 2013 -2015 років не звертався до відповідача з заявами про виплату матеріальної допомоги.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді Члена правління - начальника бюро ГІПів до Контракту, укладеного між відповідачем та позивачем 22 березня 2013 року згідно з загальними правилами дії договорів та нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. Отже, саме з моменту підписання контракту починають діяти його положення, тому гарантії надання матеріальної допомоги у разі виходу у відпустку не можуть поширюватись до укладання контракту та у разі, якщо відпустка береться за періоди роботи до укладання контракту.

З матеріалів справи вбачається, що за періоди роботи з 2013-2015 роки позивачу надавалась щорічна відпустка, при цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що останній звертався до відповідача із заявами про виплату матеріальної допомоги.

Разом з тим, Контрактом від 22 березня 2013 року та Тимчасовим положенням про систему оплати праці працівників ПАТ «Укргазпроект» затверджене Наглядовою радою ПАТ «Укргазпроект» Протокол №75 від 15 грудня 2011 року встановлено спеціальний порядок виплати матеріальної допомоги.

Відповідно до п. 4.2 Контракту у разі виходу у відпустку працівнику один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати.

Згідно п. 3.4. Положення порядок, умови нарахування та виплати винагород (премій) здійснюється на підставі протоколу засідання членів Правління, які більшістю голосів погодили такі виплати. Крім цього матеріальна допомога та інші виплати, що мають персональний характер нараховуються на підставі протоколу засідання членів Правління, які більшістю голосів погодили такі виплати, за заявою працівника про виплату матеріальної допомоги та інших виплат до закінчення кожного календарного року, в якому працівник мав право на неї.

Матеріальна допомога є виплатою, яка має персональний характер, а тому відповідно до пп. б п. 4.1 Контракту рішення про здійснення доплати або інших заохочувальних виплат працівнику приймає Наглядова рада за поданням Голови Правління.

Таким чином, для отримання матеріальної допомоги позивач повинен був подати заяву про виплату матеріальної допомоги до закінчення календарного року, в якому працівник мав на неї право, заява повинна бути розглянута засіданням членів Правління та виплата повинна бути погоджена протоколом і після цього Голова правління повинен подати погоджений протокол до Наглядової Ради, яка виносить рішення щодо виплати матеріальної допомоги.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами укладеного між сторонами контракту, в тому числі й з умовою щодо права на отримання ним матеріальної допомоги у разі виходу у відпустку.

Також, встановлено, що позивач ознайомлений з Тимчасовим положенням про систему оплати праці працівників ПАТ «Укргазпроект» затверджене Наглядовою радою ПАТ «Укргазпроект» Протоколом №75 від 15 грудня 2011 року, оскільки підписуючи Контракт від 22.03.2013 року позивач надав свою згоду щодо усіх умов, які передбачені в ньому і був ознайомлений з пп. б п. 4.1 Контракту від 22 березня 2013 року, згідно якого доплати та інші заохочувальні виплати - згідно «Тимчасового положення про систему оплати праці працівників ПАТ «Укргазпроект». Рішення про здійснення доплати або інших заохочувальних виплат працівнику приймає Наглядова рада за поданням Голови Правління.

За таких обставин, суд вважає, що доводи позивача про те, що останній не був обізнаний чи йому не було належним чином роз"яснені його права щодо порядку подання заяви на отримання матеріальної допомоги, суд вважає безпідставними.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача є недоведені та не підтверджені належними доказами по справі.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, як необґрунтованого.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 21- 24, 94, 96, 97, 116 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об`єктів газової промисловості «Укргазпроект» про стягнення матеріальної допомоги, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.М. Букіна