Рішення № 83266786, 24.07.2019, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1754/18

Провадження № 2/347/60/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Гордія В.І.,

з секретарем - Корбутяк Н.М.,

з участю адвокатів - Бабака А.В., Широких Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косові справу за позовом ОСОБА_1 до Косівської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Косівської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її адвокат Бабак А.В. позов підтримали, суду пояснили та в позовній заяві позивачка зазначила, що згідно Договору дарування від 15.10.1988 року посвідченого державним нотаріусом Косівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2790, позивачці ОСОБА_1 її батьками, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було подаровано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та розміщені на земельній ділянці площею 600 кв.м. Подароване нерухоме майно складалося із жилого дерев`яного будинку площею 36,20 кв.м. та господарських і побутових будівель та споруд, а саме: огорожа, криниця, відмостка та земельна ділянка розміром 600 кв.м. На підставі вказаного Договору дарування, який зареєстрований в Коломийському МБТІ 15.10.1988 року за № 1828, - позивачці 11.12.2000 року було видано Державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстрований за № 945. У 2017 році сусідній землекористувач ОСОБА_2 встановив паркан на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1 , що розташована поряд із криницею, яка належить їй на праві власності. Уважно вивчивши зміст Державного акту на право приватної власності на землю, позивачка дійшла висновку, що у акті внесено завідомо неправдиві дані, яким вона не надала значення, а саме, відповідач видав Державний акт на підставі рішення виконавчого комітету Косівської міської ради № 176 від 26.10.2000 року «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів». Із змісту вищезазначеного рішення видно, що позивачка, без її згоди, була позбавлена права власності на частку земельної ділянки, якою вона користується згідно Договору дарування від 15.10.1988 року. За таких обставин позивачка та її представник вважають, що рішення виконавчого комітету Косівської міської ради № 176 від 26.10.2000 року «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів» в частині затвердження уточнення площі земельних ділянок, які передані ОСОБА_1 у приватну власність, слід скасувати.

Представник Косівської міської ради Сав"юк Л.В. в судовому засіданні вказала, що доручає вирішення спору на розсуд суду.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_2 , адвокат Широких Ю.В., позов не визнала, суду пояснила, що її довіритель (клієнт) користується подарованою йому батьком земельною ділянкою в межах, передбачених договором дарування, і огорожа стоїть по периметру його земельної ділянки. Просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позов є безпідставним.

Вислухавши сторони, їх представників, свідків, та вивчивши матеріали справи, суд вважає позов слід задоволити з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, згідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

А згідно вимог ч.1 та ч.2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В судовому засіданні було встановлено, що позивачка ОСОБА_1 згідно договору дарування від 15.10.1988 року зареєстрованого у Коломийському МБТІ за № 1828 (а.с.9-10), отримала у подарок від батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належний їм жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , і розміщений на земельній ділянці площею 600 кв.м. У склад цього нерухомого майна входить: жилий дерев`яний будинок площею 36,20 кв.м. означений в плані літерою А та господарські і побутові будівлі та споруди: огорожа № 1-3, криниця № 2, відмостка І-ІІ.

В подальшому, ОСОБА_1 , 11.12.2000 року було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 (а.с.6), на підставі рішення сесії Косівської міської ради від 24.12.1993 року та рішення виконкому м/р від 26.10.2000 року, згідно якого позивачці передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0323 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована на території міста Косова (на даний час: АДРЕСА_1 ).

Того ж дня, що і ОСОБА_1 , а саме, 11.12.2000 року батьку позивачки ОСОБА_3 також було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 (а.с.40), на підставі рішення сесії Косівської міської ради від 24.12.1993 року та рішення виконкому міської ради від 26.10.2000 року, згідно якого йому було передано у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 0,0863 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, та ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території міста ОСОБА_5 .

Одну із вказаних земельних ділянок, ОСОБА_3 згідно договору дарування від 25.10.2013 року (а.с.42-44), подарував своєму сину, ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку площею 0,555 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 (на даний час: АДРЕСА_1 ).

Тобто, судом встановлено, що кожна із сторін належним чином оформила своє речове право.

Проте, як зазначила в судовому засіданні позивачка, в договорі дарування житлового будинку площа земельної ділянки, на якому розташований цей будинок становить 0,06 га, а після внесення рішенням виконкому міської ради від 26.10.2000 року уточнення площі земельних ділянок, площа її земельної ділянки становить 0,0323 га, тобто зменшилася майже вдвічі. При цьому, як вона ствердила, спір у них із братом виник саме через криницю, оскільки юридично криниця за договором дарування перейшла їй, а фактично, після отриманням її братом ОСОБА_2 державного акту на землю - знаходиться на його земельній ділянці і встановивши паркан по вказаній у державному акті межі, брат фактично перекрив їй доступ до криниці.

А тому вона вважає, що саме оскаржуваним рішенням було внесено невірні дані щодо площі її земельної ділянки, в зв`язку із чим, частина її власності, поза її волею, вибула із її користування.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами письмові докази, суд дійшов до наступних висновків.

В процесі розгляду справи, у сторін виникло питання щодо спливу строків позовної давності, а саме: представник відповідача подала клопотання про відмову в позові в зв`язку із спливом строків позовної давності, оскільки оскаржуване рішення прийнято ще у 2000 році на підставі якого позивачці було видано державний акт і вона не могла не знати про зменшення площі її земельної ділянки (а.с.39), а позивачка в своїй заяві від 01.07.2019 року просить поновити їй строк звернення до суду, мотивуючи тим, що про порушене право їй стало відомо в 2017 році, коли ОСОБА_2 встановив паркан, яким її було позбавлено права користування її власністю - криницею (а.с.122-123).

Як передбачено ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно копії акту постійної комісії Косівської міської ради від 20.10.2017 року (а.с.57), комісія встановила, що ОСОБА_2 встановив огорожу вистою 2,20 м по межі власної земельної ділянки, чим перекрив ОСОБА_1 доступ до криниці, яка відповідно до поданих сторонами документів, згідно договору дарування, належить ОСОБА_1 , проте знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 та рекомендувала сторонам вирішити спір в судовому порядку.

А тому, з огляду на пояснення сторін, а також акт постійної комісії Косівської міської ради від 20.10.2017 року, в якому чітко вказано ким саме порушено право позивачки, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в межах строку позовної давності, який на думку суду розпочався саме 20.10.2017 року, оскільки жодна із сторін не заперечила, що межі земельних ділянок, якими до цього користувалися ОСОБА_1 та її померлий батько ОСОБА_3 , а потім і її обдарований батьком брат ОСОБА_2 - не змінилися, і позивачка не могла навіть припускати, що уточненням площі її земельної ділянки порушено її право власності.

Тобто, до упорядкування ОСОБА_2 своєї земельної ділянки (встановленням огорожі), позивачка і не могла знати, що подарована їй криниця перебуває на території земельної ділянки брата.

Таким чином, суд немає підстав для поновлення строків позовної давності, чи відмови у позові з причини їх пропуску, оскільки основним завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а в даному випадку, порушених прав ОСОБА_1 .

Судом встановлено і інші обставини, що спонукали суд прийти до висновку про задоволення позову.

По-перше, батькам позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішенням виконкому Косівської міської ради від 24.07.1968 року було відведено земельну ділянку площею 600 кв.м. для індивідуального будівництва житлового будинку в АДРЕСА_2 (а.с.110), яку в подальшому, в тих же розмірах, договором від 19.07.1970 року було надано подружжю в безстрокове користування (а.с.107-108).

Далі, як видно із копії рішення виконкому Косівської міської ради від 25.03.1987 року (а.с.8), розглянувши заяву ОСОБА_3 , жителя АДРЕСА_1 , - виконком задоволив заяву останнього та вирішив:

1) дозволити ОСОБА_3 провести добудову літньої кухні і переобладнати її в житловий будинок, закріпити за даним житловим будинком земельну ділянку в розмірі 400 кв.м;

2) зобов`язати ОСОБА_3 після закінчення будівництва житлового будинку, даний будинок відчужити своїй дочці ОСОБА_1 .

Таким чином, виходить, що за переобладнаним житловим будинком, який в подальшому отримав поштову адресу АДРЕСА_1 , та був подарований ОСОБА_2 , мала би бути закріплена земельна ділянка площею 0,04 га. При цьому, в даному рішенні виконкому не вказано чи вона має бути виділена із земель вільного фонду міської ради, чи знаходитись в межах раніше наданої в користування подружжю земельної ділянки площею 0,06 га.

Однак, з огляду на відповідь дану ОКП «Коломийське МБТІ» від 23.04.2019 року (а.с.106), про те, що в архіві установи відсутній генеральний план міста Косів та письмові згоди (заяви про згоду) на поділ земельних ділянок, на яких знаходяться будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 - суд приходить до висновку, що земельних ділянок було все-таки дві: одна виділена подружжю площею 600 кв.м., яку вони подарували дочці ОСОБА_1 , і друга - площею 400 кв.м., яку в подальшому подаровано сину - ОСОБА_2 .

Наявність двох земельних ділянок стверджує і той факт, що і ОСОБА_1 , і ОСОБА_3 Державні акти на право приватної власності на землю були видані в один день, а саме, 11.12.2000 року.

По-друге, зі змісту оскаржуваного рішення виконкому від 26 жовтня 2000 року № 176 «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів» (а.с.55-56) видно, що площа земельної ділянки ОСОБА_3 з 0,0878 га зменшилася до 0,0863 га, а площа земельної ділянки ОСОБА_1 - з 0,06 га до 0,0323 га.

Даний факт підтвердив в судовому засідані свідок ОСОБА_6 , який на той час працював у Косівській міській раді землеупорядником і проводив повторні обміри земельних ділянок громадян, пояснивши це тим, що на початку 1990 років під час значної приватизації земель громадянами, такі обміри земельних ділянок здійснювала група людей, яка не мала ні спеціальних знань, ні відповідної освіти і обміри земельних ділянок проводили неточно, в результаті чого площа земельних ділянок могла не відповідати розмірам наданим органом місцевого самоврядування. Різниця при повторних обмірах бувала різною, приблизно 0,01 га чи 0,0015 га. А тому, ОСОБА_3 запросив його зробити повторні обміри належних йому земельних ділянок, щоб ще за життя поділити їх дочці та сину. При здійсненні обмірів по провулку Ірчана № 12 та № 12-а ним було уточнено загальну площу даних земельних ділянок, яка становила більше 0,08 га., точної цифри вказати не зміг, але підтвердив, що рукописний текст із уточненнями площ земельних ділянок громадян, і зокрема п.13, п.14, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно (а.с.63-64) виконаний ним особисто.

Окрім того, свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що в 2017 році як землеупорядник, виїжджала разом із земельною комісією за адресою АДРЕСА_3 , для обстеження вказаних у заяві ОСОБА_1 порушень з боку суміжного землекористувача ОСОБА_8 , результат обстеження вказані у акті комісії від 20.10.2017 року. При цьому вказала, що криниця на суміжних земельних ділянках за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 - лише одна, іншої на території цих двох господарств немає.

Таким чином суд приходить до висновку, що в своєму договорі дарування від 15.10.1988 року, батьки чітко виразили свою волю щодо частини свого майна, подарувавши позивачці ОСОБА_1 жилий дерев`яний будинок площею 36,20 кв.м. означений в плані літерою А та господарські і побутові будівлі та споруди: огорожу № 1-3, криницю № 2 та відмостку І-ІІ. Право власності саме на таке майно і зареєстроване у Коломийському МБТІ, що стверджується копією виписки з інвентаризаційних матеріалів від 28.09.2017 року за № 59789 (а.с.86).

А оскільки органом місцевого самоврядування під будівництво вказаного житлового будинку в 1970 році було передано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у довгострокове користування земельну ділянку площею 600 кв.м., то саме цю площу земельної ділянки і було вказано у договорі дарування.

Суд не досліджує яким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було видано державні акти на земельні ділянки в інших розмірах, так як дана обставина не є предметом спору і жодна із сторін не ставить питання про скасування вказаних державних актів.

Але, оскільки предметом спору є визнання незаконним рішення виконавчого комітету Косівської міської ради від 26 жовтня 2000 року № 176 «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів» в частині затвердження уточнення площі земельних ділянок, які передані ОСОБА_1 у приватну власність, суд вважає, що оскільки юридично криниця є власністю позивачки, і в той же час юридично перебуває на земельній ділянці ОСОБА_2 , то є всі підстави для повторного уточнення не лише площі земельної ділянки позивачки, але і параметрів розміщення її земельної ділянки, оскільки згідно копії генплану міста Косів від 1986 року (а.с.85), а також план-схеми по провулку Ірчана 12користувача ОСОБА_3 (а.с.111), долученого до матеріалів справи саме представником ОСОБА_2 , розміри та конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 значно відрізняється від розмірів і конфігурації земельної ділянки вказаної у її державному акті.

А саме: згідно схем даних документів, як земельна ділянка ОСОБА_3 , так і земельна ділянка ОСОБА_1 схематично зображені разом у формі квадрата, який ділить межа (лінія) на дві половини, що умовно мають вигляд літери «Г».

При цьому, суд відхиляє твердження дані в судовому засіданні свідком ОСОБА_9 , що копія з генерального плану (схеми) є сфабрикованим документом, оскільки даний документ виданий відповідною державною установою, який завірений належним чином, і суд немає підстав вважати його неналежним доказом.

Як передбачено статтею 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Саме з вищенаведених підстав, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає задоволенню, а рішення виконавчого комітету Косівської міської ради від 26 жовтня 2000 року № 176 «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів» - скасуванню.

Враховуючи наведене на підставі ст.ст. 15-16, 316-319, 321, 393 ЦК України, та керуючись ст.ст. 12-13, 263-265, 268 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним рішення виконавчого комітету Косівської міської ради від 26 жовтня 2000 року № 176 «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок громадян та видачу державних актів» в частині затвердження уточнення площі земельних ділянок, які передані ОСОБА_1 у приватну власність.

Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В.І. Гордій