Рішення № 83265446, 24.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/731/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №19 від 29.01.2019 року, щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №19 від 29.01.2019 року, щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що в 2019 році вона звернулася до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні. 05.02.2019 р. позивач отримав повідомлення № 5/1-26 від 29.01.2019 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 19 від 29.01.2019 року, у відповідності з яким на підставі п.6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В своєму рішенні відповідач посилається на те, що: "за результатами ІКП, не спостерігається жодних обставин, які можуть бути розглянуті в контексті надання Вам міжнародного захисту". Відповідачем не було належним чином досліджено інформації по країні походження, у висновку відповідача взагалі відсутні будь-які посилання на джерело інформації по країні походження. Вище вказано привело до того, що відповідачем було прийняте неправомірне рішення. Відповідно до ІКП на даний час в Афганістані продовжується озброєний військовий конфлікт. Позивач вважає рішення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Позивач має об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я, та не підпадає під визначення, перелічені в п. 6 ст.8, на який відповідач посилається, тобто у позивача наявні умови, зазначені п.1 та п.13 ч.1 Закону, і саме тому заява позивача про звернення за захистом в Україні не може вважатися очевидно необґрунтованою. Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, та виконав усі умови щодо звернення до міграційного органу. Рішення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим.

Представник відповідача 26.02.2019 року за (вхід.№7142/19) надав до суду відзив на позов, у якому з посиланням на обставини, встановлені висновком про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.01.2019 року, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду 11.02.2019 року було відкрито провадження по справі №420/731/19 за правилами загального позовного провадження.

10.05.2019 року ухвалою суду зупинено провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №19 від 29.01.2019 року, щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до моменту явки в судове засідання представника позивача.

В судовому засіданні 15.07.2019 року провадження по справі № 420/731/19 було поновлено. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, а тому суд, на підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 24.07.2019 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Афганістану, уроженка м.Кабул, за національністю - таджичка , сповідає іслам - суніт. Рідна мова - дарі, також володіє мовою пушту на рівні достатньому для розуміння.

28.06.2018 року, разом з чоловіком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , гр. Афганістану, донькою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , гр. Афганістан та донькою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , гр. Афганістану, за допомогою послуг посередника, з яким було здійснено домовленість про транспортування заявниці та членів її сім`ї до України. З Афганістану заявниця вибула автомобілем до Таджикистану (м. Душанбе), кордон перетнула на підставі паспортного документу гр. Афганістану та оформленої візи до Таджикистану. В м. Душанбе перебувала протягом більш як одного місяця в очікуванні подальшого транспортування. З м. Душанбе (Таджикистан) вибула 18.08.2018 року авіарейсом Душанбе (Таджикистан) - Стамбул (Туреччина) - Москва (РФ). На території РФ заявниця перебувала приблизно 3 тижні в очікуванні подальшого транспортування.

До України прибула 16.09.2018 року, державний кордон перетнула нелегально, поза пунктом пропуску, точне місце перетину кордону заявниці невідоме. Прибувши до України особа разом з сім`єю нелегально проживала в м. Одесі до моменту звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21 січня 2019 року ОСОБА_1 подала анкету особи, яка звернулася з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій обґрунтовує причини виїзду з країни постійного проживання.

Згідно п 4.1. анкети, обґрунтовуючи причини виїзду з країни постійного проживання позивач зазначила, що покинула Афганістан через погрози з боку представників терористичного угрупування "Талібан".

29 січня 2019 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2019OD0015, яким громадянці Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.79-92).

29 січня 2019 року з урахуванням висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Бабича К .І. , управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано наказ № 19 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.93).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суб`єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.

Згідно з приписами ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частина 2 цієї статті встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 7 КАС України визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України № 3671-VI, передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення (наказ) про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту чи визнання її біженцем або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання або є очевидно необґрунтованою.

З матеріалів справи не вбачається, що заява ОСОБА_1 носить характер зловживання. Відповідачем не доведено, що позивач видає себе за іншу особу чи вже отримувала відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вищенаведене вказує на помилковість відповідних висновків, що містяться у висновку від 29.01.2019 року (а.с.79-92).

Щодо доводів відповідача вказаних у відзиві на позов про очевидну необґрунтованість заяви позивача, суд зазначає наступне.

Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Частиною сьомою статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується її заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Обґрунтовуючи наявність підстав для надання статусу біженця, позивач стверджувала, що змушена покинути країну походження через побоювання за чоловіка та дітей, переслідування з боку представників терористичного угрупування "Талібан", що мало місце в кінці квітня на початку травня 2018 року.

Позивач в анкеті від 21.01.2019 року та під час співбесіди 29.01.2019 року звертала увагу, що дане переслідування пов`язане зі службовою діяльністю чоловіка, як начальника технічного обслуговування засобів зв`язку при управлінні охорони президента Афганістану.

Сформовані відповідачем висновки про неналежність та підробленість даних доказів, їх опосередковане відношення до повідомленої позивачем історії переслідування, які лягли в основу відмови в оформленні документів, суд вважає передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Відповідні висновки відповідача про належність доказів, оцінка справжності фактів, повідомлених заявником, звернення з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, питання своєчасності звернення позивача до органів ДМС та її можливість залишитися на території третьої безпечної країни мали здійснюватися на етапі розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що передбачено ст. 9 Закону України № 3671-VI.

Слід зазначити, що свідчення особи, яка бажає отримати статус біженця, і докази, що їх підтверджують відносно загрози переслідування, мають задовольняти тому, що є прийнятним вважати "можливим у розумних межах" або правдоподібним, тобто заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця.

Наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов`язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Суд вважає, що надані позивачем докази є достатніми для прийняття позитивного рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За такого правового регулювання та обставин справи суд вважає помилковими висновки відповідача про правомірність прийнятого ним рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд також вважає, що з урахуванням фактичних обставин справи, за умови коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача у відповідності до процедури передбаченої ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 року прийнято рішення по справі №420/730/19 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №19 від 29.01.2019 р. про відмову ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення відносно ОСОБА_3 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якою вимоги позивача було задоволено повністю, який є чоловіком позивачки по даній справі, за такими самими обставинами і підставами. Постанова набрала законної сили.

Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №19 від 29.01.2019 року, щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягають задоволенню відповідно до положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС України в Одеській області №19 від 29.01.2019 року, щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.