Рішення № 83265416, 26.07.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2019 р. Справа № 400/2041/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 про:визнання протиправною та скасування постанови від 29.08.2016 р. ВП №52059986,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова Олександра Миколайовича про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2016 року ВП № 52059986.

Ухвалою від 08.07.2019 року суд відкрив провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що станом на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження сплинув строк на пред`явлення до стягнення виконавчого документу, та у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Відповідач відзив на позов не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.08.2016 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання постанови Відділу примусового виконання постанови Державної виконавчої служби України від 20.12.2011 року № 25560410 про стягнення з мене виконавчого збору в розмірі 1437373,36 грн.

Як зазначено у тексті даної постанови, виконавчий документ набрав законної сили 20.12.2011 року та був поданий до стягнення 29.08.2016 року.

Крім того, пунктом 1 резолютивної частини вищевказаної постанови, з позивача було стягнуто виконавчий збір у розмірі 437373,36 грн.

Позивач, вважаючи постанову від 29.08.2019 року № 52059986 про відкриття виконавчого провадження протиправною та такою, що порушує його права звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, строк пред`явлення виконавчого документу, за яким стягувачем є держава або державний орган становить три місяці з наступного дня після набрання ними чинності.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинного на момент відкриття виконавчого провадження), строк пред`явлення до виконання вищевказаного виконавчого документу становив 1 рік, який встановлювався з наступного дня, після набрання ним законної сили.

Отже, на момент відкриття виконавчого провадження сплинули строки пред`явлення виконавчого документа до виконання, внаслідок чого, державний виконавець був зобов`язаний прийняти постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV.

Таким чином, оскаржувана постанова була прийнята з порушенням ст.ст. 22 та 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV, який був чинним станом на момент прийняття оскаржуваної постанови.

Крім того, Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Крім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року № 14 роз`яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Таким чином, помилковою є правова позиція стосовно стягнення виконавчий збір незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 року №6-785цс15 та Верховного Суду від 15.02.2018року по справі № 910/1587/13.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в строк, встановлений ухвалою суду від 08.07.2018 року про відкриття провадження в адміністративній справі, відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 159, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, (вул. Городецького,13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова Олександра Миколайовича про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2016 року ВП № 52059986.

3. Стягнути за рахунок бюджетних Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.07.2019 року.

Суддя О.В. Малих