Рішення № 83264836, 25.07.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7748/19

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся із позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування йому, судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік";

- зобов`язати відповідача перерахувати йому суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області його посадовий оклад з 01 січня 2017 року становив 16000 грн., а з 01 січня 2018 року - 17620 грн., тобто у розмірі, що відповідає 10-ти прожитковим мінімумам доходів громадян. Вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування та виплати. Вказує, що розрахункова величина, що визначена в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який не є спеціальним у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, у зв`язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними. Така правова позиція відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону №2453-VІ було визнано неконституційними. З огляду на це, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 позов прийнято до судового розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

30.05.2019 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що Територіальне управління ДСА України у Житомирській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, від 07 липня 2010 року №2453-VІ, та штатним розписом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції. Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом. Вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом. У зв`язку з цим відповідач вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у вказаний період, відповідає вимогам закону, а тому позовні є необґрунтованими.

Розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження у відповідності до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлено, що Указом Президента від 24.09.2016 №410/2016 позивача призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (а.с. 14-17).

Відповідно до наказу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03.10.2016 №176/к ОСОБА_1 визнано таким, що приступив до виконання обов"язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду з 06.10.2016.(а.с.14-17)

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, розглянувши звернення позивача, листом від 28.12.2018 №2502/18-вих повідомило позивача про те, що посадовий оклад судді встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 26430 грн. Наголошено, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства. (а.с.8)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні № 7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні № 9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні № 19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

В силу приписів ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Частиною 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі регулюються правовими нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 (далі Закон №2453-VI) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону України №1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з приписами п. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" .

Встановлено, що посадовий оклад ОСОБА_1 як судді Новгорад-Волинського районного суду з 01.01.2017 становив 16000 грн., а з 01.01.2018 по 04.12.2018 - 17620 грн.

При цьому, відомості про проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій відповідача в частині виплати позивачу у 2017, 2018 роках суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік, суд виходить з наступного.

Оплата суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з 1 січня 2017 року регулюється Законом України № 1402-VIII та Законом України № 2453-VI.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Закону України № 2453 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3723,00 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2018 рік встановлений у розмірі 1762,00 грн.

При цьому, пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII) визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Пунктом 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього ж Закону передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, Закон України № 1774 не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону до Законів України № 1402 та № 2453.

Отже, аналіз зазначених норм, дає підстави для висновку, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів не застосовується. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.10.2018 (справа №820/2462/17) та від 30.01.2019 (справа 805/2089/17).

Підсумовуючи викладене, суд відмічає, що Закон №1774-VІІІ, який застосовувався відповідачем при нарахуванні суддівської винагороди позивачу у спірний період, не змінює розмір суддівської винагороди, визначений статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010. Ця норма лише фіксує застосування мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн для визначення посадових окладів (інших складових суддівської винагороди). Встановлений з 01.01.2017 розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1 600,00 грн для розрахунку посадових окладів випливає із фінансових можливостей держави та стосується не тільки суддів, а всіх без виключення громадян України, оплата праці яких розраховується від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду, з 04.12.2018 внесено чергові зміни до штатних розписів місцевих загальних суддів Житомирської області та здійснено відповідний перерахунок посадового окладу суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання у розмірі 26430 грн.

Пр цьому, суд відмічає, що дане рішення Конституційного Суду України не стосувалось питання неконституційності норм п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1774, якими передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2008 в справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Відтак, враховуючи зміну розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у 2017 році становив 1600 грн., а у 2018 - 1762 грн., до штатного розпису місцевих загальних суддів Житомирської області були внесені зміни та з 01.01.2018 здійснено перерахунок суддівської винагороди.

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу посадового окладу у 2017 році у розмірі 16000 грн. та у 2018 році у розмірі - 17620 грн., відповідають вимогам закону.

Також, при винесенні рішення , суд враховує наступне.

Згідно із вимогами ст. 148 Закону України № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

За приписами ст. 149 Закону України № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Суд вважає за необхідне наголосити, що відповідач по справі може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

При цьому, суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Враховуючи те, що видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн в 2017 році та 37230 грн в 2018 році, не були передбачені, відповідно і правові підстави для здійснення такого перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням вже виплачених коштів відсутні.

При цьому, суд вважає за необхідне також вказати, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Таким чином, викладені норми та обставини справи свідчать, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Враховуючи встановлену судом правомірність дій відповідача при виплаті позивачу суддівської винагороди, суд дійшов висновку, що позов обгрунтований, тому відмовялє у його задоволенні у повному обсязі.

Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул.Бориса Лятошинського, 5, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 26278626), третя особа - Державна судова адміністрація України (вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос