Рішення № 83264608, 18.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року Справа № 160/2840/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСліпець Н.Є. за участі секретаря судового засіданняКлочек Д.Я. за участі: представника позивача представників відповідача ОСОБА_2 Мамонової О.П., Резнікова Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 року № 0093331305;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 року № 0093341305;

- скасувати рішення від 07.03.2018 року №0093321305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.05.2019 року о 15:00 год. (т. 1 а.с. 2).

Усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, від 04.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (т. 2 а.с. 155-159).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки №11738/04-36-13-05/ НОМЕР_1 від 06.03.2018 року, на підставі висновків якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.03.2018 року та рішення №0093321305 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 145 607,36 грн. Позивач зазначає, що податковий орган протиправно дійшов висновку про те, що ним безпідставно та неправомірно завищено задекларовану вартість документально підтверджених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу від здійснення діяльності, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1 838 570,90 грн., чим порушено вимоги п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, Податкового кодексу України, у зв`язку з тим, що облік доходів від господарської діяльності в 2015-2016 роках вівся безпосередньо на підставі даних банківських виписок, касових ордерів, фіскальних чеків, видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) у зв`язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей та послуг здійснених як на території України, так і на території Євросоюзу. Акт перевірки не містить відомостей про те, що копії первинних документів складені неналежним чином або містять якісь помилки в їх оформленні. Оскільки висновок відповідача щодо заниження чистого оподатковуваного доходу в сумі 1 838 570,90 грн. є безпідставним, то відповідно відсутнє і заниження податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету з суми чистого оподатковуваного доходу у розмірі 342 666,50 грн. Крім того, відсутні підстави щодо нарахування, утримання та сплати військового збору на загальну суму 27 578,56 грн. та штрафу за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2016 роки у сумі 36 473,70 грн. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій є необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов з підстав, зазначених у позові.

23.04.2019 року представниками відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просили відмовити повністю, посилаючись на те, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року. Фактично у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 здійснював міжнародні вантажні перевезення та на території України, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, логістично-експедиційні послуги з організації перевезень експортних, імпортних вантажів та перевезень по Україні, застосовуючи загальну систему оподаткування, обліку і звітності. Фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов`язані вести книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Однак, під час проведення перевірки встановлено порушення порядку ведення книг обліку доходів та витрат, а саме: не записуються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, пов`язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг, не відображаються сума витрат та фактично понесені інші витрати, не відображається чистий оподатковуваний дохід. Також, проведеною перевіркою встановлено порушення вимог законодавства, зокрема, в частині безпідставного та неправомірного завищення задекларованої вартості документально підтверджених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу від здійснення діяльності, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1 838 570,90 грн., чим порушено вимоги п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України. Зазначені порушення призвели до заниження податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету з суми чистого оподатковуваного доходу у розмірі 342 666,50 грн. Крім того, встановлено не нарахування, не утримання та не сплата військового збору на загальну суму 27 578,56 грн. та заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2016 роки у загальній сумі 145 607,36 грн. На підставі акта перевірки податковим винесено податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Оскаржені податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій представник відповідача вважає законними, обґрунтованими та прийнятими відповідно до вимог діючого законодавства.

Представники відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов підтримали, проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності рішенням виконкому Центрально-Міської районної Ради народних депутатів від 08.12.2000 року та перебуває на обліку в Криворізькій південній ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

У період з 22.02.2018 року по 28.02.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, п.п. 13.1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з наказом від 20.02.2018 року № 1141-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено акт від 06.03.2018 року №11738/04-36-13-05/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлені порушення:

- абз. 5 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, п. 44.1 п. 44.3 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, в частині неналежного ведення книги обліку доходів та витрат за 2015-2016 роки, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України в частині незабезпечення збереження первинних документів що підтверджують показники відображені у податковій звітності;

- п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки в сумі 342 666,50 грн., в тому числі по періодах: за 2015 рік - 127 234,71 грн., за 2016 рік - 215 431,79 грн.;

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16 підрозділу 10 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано військовий збір за 2015 - 2016 роки на суму 27 578,56 грн., а саме: за 2015 рік - 9 652,91 грн., за 2016 рік - 17 952,65 грн.;

- п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого визначено суму єдиного внеску в розмірі 145 607,36 грн., в тому числі: за 2015 рік - 73 522,36 грн., за 2016 рік - 72 085,00 грн.;

- абз. 14 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі вказаного акту перевірки від 06.03.2018 року контролюючим органом прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0093331305 від 07.03.2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 428 333,12 грн., в тому числі за основним платежем - 342 666,50 грн., за фінансовими санкціями - 85 666,62 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0093341305 від 07.03.2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 34 473,20 грн., в тому числі за основним платежем - 27 578,56 грн., за фінансовими санкціями - 6 894,64 грн.;

- рішення № 0093321305 від 07.03.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 36 473,70 грн.

При цьому, як зазначено у позовній заяві та не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні, позивач частково визнає правомірність нарахувань, а саме: витрати з телефонного зв`язку на суму 23 020,60, грн., витрати пального на суму 191 953,77 грн. та витрати, які безпосередньо не пов`язані з провадженням господарської діяльності (витрати на таксі, штрафи) на суму 5 209,29 грн., що разом складає 220 183,65 грн.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2018 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Підпунктом 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до п.162.1 ст. 162 ПК України, платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За приписами норм п. 44.1 та п. 44.3 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно із п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та Положення свідчить про те, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.1, ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців визначений ст. 177 ПК України.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно до пп. 177.4.5. п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, за приписами Податкового кодексу України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Як встановлено судом, у період, який перевірявся, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював свою підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування. Основним видом економічної діяльності є 49.41 - вантажний автомобільний транспорт.

Щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 0093331305 від 07.03.2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 428 333,12 грн., в тому числі за основним платежем - 342 666,50 грн., за фінансовими санкціями - 85 666,62 грн., суд зазначає наступне.

Згідно висновків акту перевірки, перевіркою правильності визначення витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів та документально підтверджених, відображених у деклараціях про майновий стан та доходи, та з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, встановлено завищення загальної суми валових витрат на загальну суму 1 838 570, 90 грн.

Так, в ході перевірки встановлено, що до складу витрат за 2015-2016 роки включено первинні документи, які видані іноземною мовою на загальну суму 115 011,27 грн.

З метою об`єктивного висновку щодо складу валових витрат контролюючий орган 28.02.2018 року направив ФОП Мєлконяну А.Р. запит №2723/19/1305 щодо надання перекладу підтвердних документів, виданих іноземною мовою за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на суму 115 011,27 грн.

Як зазначено у акті перевірки та як стверджує представник відповідача на вказаний письмовий запит контролюючого органу позивачем не було надано перекладу підтверджуючих документів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснював фінансово-господарську діяльність по наданню замовникам послуг з автотранспортних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях, на підставі укладених договорів.

Міжнародні перевезення виконувались відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення та протоколу до Конвенції від 05.07.1978 року, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв. На території України перевезення здійснювались відповідно до Статусу автомобільного транспорту, Законів України «Про транспорт», «Про транспортно-експедиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів».

При здійсненні автомобільних перевезень з території України до Євросоюзу здійснювалось придбання послуг на території Євросоюзу, а саме: плата за проїзд автобанами, послуги з миття автомобілів, послуги стоянки, придбання палива, придбання матеріалів для поточного ремонту, придбання страховок та інших дозволів, витрати по забезпеченню санітарних норм, інші витрати відповідно до вимог країни перебування.

При цьому, для забезпечення перевезення вантажу автотранспортними засобами ФОП ОСОБА_1 відряджав водіїв - найманих працівників, що підтверджується копіями наказів про відрядження, відомостями про видачу грошових коштів на відрядження, в тому числі іноземною валютою, звітами про використання коштів,

Також, позивачем надані первинні документи на придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг здійснених на території Євросоюзу, та надані письмові підтвердження переводів зазначених документів, копії яких містяться в матеріалах справи. Вказані первинні документи в повній мірі підтверджують факт здійснення вказаних витрат ФОП ОСОБА_1 у процесі господарської діяльності, правомірності їх відображення у Книзі обліку доходів і витрат та, відповідно, включення до витрат, що враховуються при визначенні чистого доходу з метою оподаткування.

Суд звертає увагу, що податковим органом не було надано в повній мірі оцінки первинним документам. Останній зазначив, що позивачем не було надано до перевірки лише переклад зазначених документів. Разом з тим, жодної оцінки іншим первинним документам, що стосуються вказаного питання, податковим органом надано не було, жодними доказами не спростовано їх неналежність чи недостовірність відомостей, відображених в останніх.

Отже, доводи відповідача щодо документального не підтвердження витрат за 2015-2016 роки на загальну суму 115 011,27 грн. спростовуються первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 віднесено до складу витрат вартість телефонного зв`язку (розмов) у січні 2016 року на загальну суму 23 020,60 грн.

Однак, позивачем під час розгляду справи доказів сплати послуг телефонного зв`язку не надано, як і не надано доказів того, що телефонні розмови були пов`язані саме з його господарською діяльністю.

Отже, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 протиправно включив до складу витрат за 2015-2016 роки вартість телефонного зв`язку (розмов) у січні 2016 року на загальну суму 23 020,60 грн., яка не підтверджена первинними документами.

Також, позивач у перевіряємому періоді включив до складу витрат - придбання товарів, сплату штрафів та послуг таксі на загальну суму 5 209,28 грн., а саме: у 2015 році на суму - 1 157,40 грн., в тому числі штраф - 569,49 грн. (документ № 7766061 від 15.10.2015 року - 100 злотих), штраф - 587,91 грн. (документ № 4107601 від 14.09.2015 року - 100 злотих), у 2016 році на суму 4 051,88 грн., в тому числі штраф - 341,22 грн. (документ № 0156984 від 12.02.2016 року - 50 злотих), послуги таксі - 483,98 грн. (чек від 10.06.2016 року № 399 - 76,4 злотих), 1 337,51 грн. (чек від 27.05.2016 року - 47,30 євро), 1 272,48 грн. (чек від 27.05.2016 року б/н - 45 євро), окуляри, каска будівельна, черевики - 616,69 грн. (чек на 740,03 грн. від 11.04.2016 року №215128).

Однак доказів, що вказані витрати були пов`язані саме з господарською діяльністю, позивачем в ході розгляду справи не надано, у зв`язку з чим останні не підлягають зарахуванню до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу.

Податковим органом, перевіркою витрат фактично використаного позивачем пального, встановлено часткове не підтвердження первинними (платіжними) документами, а саме: відсутні фіскальні чеки та розрахункові або касові чеки на придбане пальне в Україні та за кордоном за період 2015-2016 років на суму 303 117,74 грн., в тому числі за 2015 рік - 252 078,73 грн., за 2016 рік - 51 039,01 грн.

При цьому, згідно позовної заяви та наданих пояснень представника позивача у судовому засіданні вбачається, що ФОП ОСОБА_1 частково визнає неправомірність зарахування ним до складу витрат суми за придбане пальне у розмірі 191 953,77 грн., з яких у 2015 році - 140 914,76 грн., у 2016 році - 51 039,01 грн.

Разом з тим, на підтвердження зарахування до складу витрат суми за придбання пального у 2015-2016 роках на загальну суму 111 163,97 грн. позивачем надано первинні документи, а саме: копію договору на відпуск паливо-мастильних матеріалів за паливними картками №382 від 21.10.2009 року, виписки з банківських рахунків, копії фіскальних чеків, які містяться в матеріалах справи.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів спростовують доводи відповідача стосовно відсутності підстав зарахування до складу витрат фактично використаного позивачем пального у сумі 111 163,97 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем до складу витрат віднесено вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1 392 212,01 грн., які, за висновком контролюючого органу, не підтверджені первинними документами.

Так, податковим органом не зараховано до складу валових витрат витрати на придбання послуг з пошуку замовників на перевезення вантажу на території України та країн Євросоюзу на загальну суму 1 392 212,01 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 307 080,00 грн., за 2016 рік на суму 1 085 131,64 грн.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що у 2015-2016 роках ФОП ОСОБА_1 було отримано послуги з пошуку клієнтів на перевезення вантажу в країни Євросоюзу від ТОВ «Центр техніко-економічних та соціальних досліджень», АО «Олюха та Партнери», ТОВ «Промкомплект», ПП «Даск+», за агентськими договорами на загальну суму 1 392 161,00 грн.

Так, у 2015 році ФОП ОСОБА_1 укладено агентські договори №01-1/2015 від 01.01.2015 року, №02-2/2015 від 01.01.2015 року на загальну суму 309 383,00 грн., у 2016 році укладено агентські договори №01-1/2016 від 04.01.2016 року, №01-2/2016 року від 04.01.2016 року, №01-7/2016 року від 01.07.2016 року на загальну суму 1 082 778,00 грн.

Виконання вказаних договорів підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, видатковими та прибутковими касовими ордерами, платіжними дорученнями на оплату вартості придбання, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, доводи відповідача щодо документального не підтвердження позивачем придбання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1 392 212,01 грн., спростовуються первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідачем суду не надано доказів того, що наявні в матеріалах справи копії первинних документів містять якісь помилки в їх оформленні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено понесення витрат на придбання ТМЦ та їх використання в межах господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, відповідачем в ході розгляду справи не доведено заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу на суму 1 618 387,53 грн., з яких у 2015 році - 499 655,45 грн., у 2016 році - 1 118 732,08 грн.

Ставка податку у 2015 році складала 20% бази оподаткування, отже, податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2015 рік, який протиправно донарахований за результатами перевірки складає: 499 655,45 грн. х 20% = 99 931,09 грн.

Ставка податку у 2016 році складала 18% бази оподаткування, отже, податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2015 рік, який протиправно донарахований за результатами перевірки складає: 1 118 732,08 грн. х 18% = 201 371,77 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковий орган протиправно донарахував ФОП ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2015 рік в сумі 99 931,09 грн., за 2016 рік - 201 371,77 грн., що разом складає 301 302,86 грн.

За таких обставин, суд вважає частково обґрунтованими вимоги позивача щодо неправомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 07.03.2018 року № 0093331305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в частині суми 376 628, 58 грн., з яких за основним платежем - 301 302,86 грн., за (штрафними) фінансовими санкціями - 75 070,52 грн.

Що стосується правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0093341305 від 07.03.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 34 473,20 грн., в тому числі за основним платежем - 27 578,56 грн., за фінансовими санкціями - 6 894,64 грн., то суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 року №1621-VII ПК України, а саме - розділ XX «Перехідні положення», підрозділ 10 доповнено пунктом 16-1, відповідно до якого тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотка до доходів у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Вказаний №1621-VII ПК України набрав чинності з 03.08.2014 року.

Відповідно до п.п. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст.162 цього Кодексу.

Згідно п.162.1 ст.162 ПК України встановлено, що платниками збору є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Підпунктом 1.2 п.16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 ПК України.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст.168 ПК України за ставкою 1.5% від об`єкта оподаткування.

Фізичні особи за результатами звітного податкового року самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5 відсотків чистого оподатковуваного доходу, відображають в річній податковій декларації та сплачують в терміни, передбачені для сплати податку на доходи фізичних осіб за відповідний період. Першим звітним податковим періодом для нарахування військового збору з доходів фізичних осіб є 2015 рік.

З огляду на вищевикладене та враховуючи встановлені часткові порушення позивача в частині завищення витрат та заниження доходів, податкове повідомлення-рішення № 0385151305 від 07.03.2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 22930,03 грн., підлягає скасуванню в частині суми 30 344,76 грн., з яких 24 275,81 грн. - за основним платежем, 6 068,95 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Щодо правомірності винесення контролюючим органом рішення №0093321305 від 07.03.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 36 473,70 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно п.8. ст.9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Пунктом 4 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 07.03.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0093311305 та рішення від 07.03.2019 року №0093321305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 року № Ф-0093311305 позивачем не оскаржена, отже, є узгодженою.

Отже, рішення від 07.03.2019 року №0093321305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, прийняте у зв`язку з несплатою позивачем суми недоїмки, є правомірним, та таким, що не підлягає скасуванню.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 3, 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути, серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення судових витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, адвокатом позивача надано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 02.12.2018 року, копію ордеру від 02.12.2018 року, копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №16 від 25.03.2019 року, прибутковий касовий ордер №1 від 21.05.2019 року, квитанцію від 21.05.2019 року на суму 6 147,20 грн.

Згідно із наданими документами вартість винагороди (гонорар) складає: консультація клієнта 2 години - 1 536,80 грн., отримання доказів для позовної заяви, виготовлення копій документів 2 години - 1536,80 грн., опрацювання законодавчої бази та аналіз судової практики з даного питання 2 години - 1536,80 грн., підготовка та подання адміністративного позову - 1 536,80 грн.

Так, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, та з урахуванням того, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 4 098,13 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 6 458,53 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.109228636.1 від 23.07.2018 року та платіжним дорученням № 472 від 30.11.2018 року на суму 1 300,00 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 4 305,32 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 07.03.2018 року №0093331305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування в частині суми 376628,58 (за основним платежем - 301302,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 75325,72 грн.).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 07.03.2018 року №0093341305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору в частині суми 30344,76 грн. (за основним платежем - 24275,81 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6068,95 грн.)

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір пропорційно задоволеної частини позовних вимог у сумі 4305,32 (чотири тисячі триста п`ять гривень тридцять дві копійки) грн.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачені витрати на правничу допомогу адвоката пропорційно задоволеної частини позовних вимог у сумі 4098,13 (чотири тисячі дев`яносто вісім гривень тринадцять копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 липня 2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець