Рішення № 83264363, 26.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 липня 2019 р. Справа № 120/2035/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бершадського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2019 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бершадського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, в якій позивачка просить визнати протиправним розпорядження відповідача від 31.05.2019 про відмову у призначенні пенсії достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язати відповідача призначити позивачці достроково пенсію, як матері інваліда з дитинства, яка виховувала його до 6-річного віку, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 25.05.2019.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є матір`ю дитини, якій у 15-річному віці встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - інвалідність з дитинства. Позивачка зазначає, що їй виповнилось 50 років, вона має не менше 15 років страхового стажу, а тому має право на призначення дострокової пенсії за віком. Відтак 24.05.2019 позивачка звернулась до відповідача щодо призначення їй відповідної пенсії, як матері інваліда з дитинства. Однак Розпорядженням від 31.05.2019 позивачці відмовлено в призначенні вказаної пенсії. Своє рішення відповідач аргументує тим, що позивачка не надала висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина позивачки мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку. Позивачка вважає таку відмову необґрунтованою та безпідставною, оскільки згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Крім того, позивачка зазначає, що відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою із акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності). Таким чином, позивачка вважає, що положеннями чинного законодавства не передбачено вимоги про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства має настати до 6 років та вимоги про обов`язковість визнання дитини інвалідом до 6-річного віку.

Також позивачка зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 3 Прикінцевих положень цього Закону право на вказану пенсію мають матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку. Згідно з довідкою сільської ради позивачка виховувала сина постійно, в тому числі до шестирічного віку. Враховуючи те, що син позивачки визнаний інвалідом з дитинства у 15-річному віці, їй не потрібно додатково надавати будь-якого висновку лікарсько-консультаційної комісії.

Крім того, позивачка вказує на те, що на виконання пункту 2.1 Порядку № 22-1 надала відповідачу всі необхідні документи, що передбачені цим порядком. Водночас відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні їй пенсії як матері інваліда з дитинства не врахував те, що до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Разом з тим, згідно з пунктом 2.17 Порядку № 22-1 надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. На думку позивачки, зазначені обставини свідчать про те, що нормами чинного законодавства не встановлено право на призначення дострокової пенсії матерям, дітям яких інвалідність встановлена до досягнення ними шестирічного віку. Відтак позивачка вважає, що має законне право на призначення пільгової пенсії.

Ухвалою суду від 27.06.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 та відповідно до ст. 263 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач зазначає, що відповідно до пенсійного законодавства, за загальним правилом будь-яка людина, якій виповнилось 60 років, за наявності 35 років страхового стажу має право на призначення пенсії за віком. Водночас виключенням із цього загального правила є, зокрема, призначення пенсії за віком матерям інвалідів з дитинства, що передбачено статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначає, що згідно з розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мати дитини-інваліда з дитинства має право на призначення дострокової пенсії за умови, що вона займалась вихованням такої дитини до шестирічного віку, досягла 50-річного віку та має 15 років страхового стажу. Крім того, до осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю у віці до 16 років. Отже, відповідач вказує на те, що згідно з нормами чинного законодавства для дострокового виходу на пенсію враховуються такі обов`язкові умови, а саме: вік матері - 50 років; страховий стаж матері - 15 років; дитина має статус або дитини-інваліда віком до 16 років, або інваліда з дитинства; дитина до 6 років виховувалась в родині.

Також відповідач зазначає, що для отримання вищезазначеної пенсії, матері необхідно подати до пенсійних органів певний перелік документів, передбачений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема свідоцтво про народження дитини, документи, що свідчать про виховання дитини до 6-річного віку та документи, що свідчать про визнання дитини інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом. Водночас відповідач вказує на те, що свідоцтво про народження дитини встановлює факт самого народження дитини, а виховання дитини до 6-річного віку підтверджується свідоцтвом про народження або паспортом дитини. Статус інваліда з дитинства або дитини-інваліда може засвідчуватись такими документами: випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги та довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. Відповідач вказує на те, що у випадках, коли особу визнано інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом після досягнення 18-річного віку і 6-річного віку, в таких випадках необхідно надати висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років або висновок ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення 6-річного віку. За наявності всіх перерахованих документів особа може вийти на дострокову пенсію за віком. Однак позивачка не надала висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її син мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Відтак підстав для призначення позивачці пенсії на пільгових умовах немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.

Встановлено, що позивачка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому у 15-річному віці встановлено інвалідність ІІ групи та визнано його інвалідом з дитинства, що підтверджується довідкою психіатричної МСЕК від 09.10.2010 серії 2-18 АВ № 091983.

24.05.2019 позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення їй достроково пенсії за віком як матері інваліда з дитинства.

Розпорядженням відповідача від 31.05.2019 у призначенні такої пенсії відмовлено, оскільки позивачкою не надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про визнання дитини інвалідом з дитинства до досягнення нею шестирічного віку на підставі пункту 2. 18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженому постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Водночас у розпорядженні зазначено, що якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 44 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 17 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (п. «є» і «ж» ст. 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).

Вказана норма містилася у первісній редакції Закону № 1788-XII та є чинною до сьогодні.

Водночас 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Так, абзацом 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону було передбачено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017. Серед іншого, цим законом Закон № 1058-ІV доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», що складається із статей 114 та 115, а пункт 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» викладено в новій редакції.

Тобто, починаючи з 11.10.2017 втратив чинність вищезазначений абзац 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV. Водночас пунктом 3 частини першої статті 115 розділу XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Суд зауважує, що між Законами № 1788-XII та № 1058-IV існує певна колізія, оскільки згідно з першим умовою для дострокового призначення пенсії є виховання дитини до восьмирічного віку, тоді як другий встановлює більш м`яку умову - виховання дитини до шестирічного віку. Таку колізію суд вирішує на користь особи, адже згідно із ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відтак чинні на сьогодні положення ст. 17 Закону № 1788-XII підлягають застосуванню лише в тій частині, що не звужує право особи на отримання дострокової пенсії за віком.

Отже, змістовний та порівняльний аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку про те, що і Закон № 1788-XII, і Закон № 1058-IV (як в чинній, так і в попередній редакціях) надають право на дострокову пенсію за віком матерям, які, зокрема, виховали хоча б одну особу з інвалідністю з дитинства (дитину з інвалідністю) до шестирічного віку, після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років (тобто, у цьому випадку дитина-інвалід повинна бути у віці до 16 років для виходу матір`ю на дострокову пенсію).

Водночас суд зауважує, що в силу вимог закону однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Суд наголошує на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України від 16 листопада 2000 року № 2109-III «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

З наведених вище норм Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, встановлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною, жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд зауважує, що пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить відповідним положенням Закону № 1788-XII та Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення цього виду пенсії.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.05.2014 року у справі № 21-133а14 та від 13.02.2019 у справі № 332/617/17.

Однак особливу увагу суд звертає на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 року у справі № 330/2181/16-а. Адже ця справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду саме з підстав відступу колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від правової позиції Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при вирішенні питання про наявність права на призначення цього виду пенсії враховується момент настання медичних показань для встановлення інвалідності. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Водночас при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії необхідно враховувати не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, в силу приписів чинного законодавства обов`язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому додатково суд бере до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований при розгляді справи № 755/10947/17, згідно з яким під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania), принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

Оцінюючи доводи сторони позивача, суд також зазначає, що той факт, що дитина позивачки була визнана інвалідом з дитинства у віці 15 років, тобто коли особа вважається дитиною, сам собою не може підтвердити обов`язкову для призначення дострокової пенсії умову - виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.

Водночас, оскільки причини інвалідності можуть бути різними (загальні захворювання, каліцтво, наслідки травм, вади психічного або фізичного розвитку тощо), визнання дитини особою з інвалідністю після шести років ще не свідчить про те, що були медичні показання для визнання такої особи дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Тому ця обставина повинна бути підтверджена відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії - колегіального органу, що призначається для вирішення складних і відповідальних питань експертизи тимчасової непрацездатності.

Позивачка також акцентує увагу на тому, що відповідно до Законів № 1788-XII та № 1058-IV до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Однак суд зауважує, що за змістом відповідних правових норм законодавець до числа інвалідів з дитинства відносить тих дітей-інвалідів, яким на час виходу матері на дострокову пенсію ще не виповнилось 16 років. На це однозначно вказують положення статті 17 Закону № 1788-XII, в якій відповідна норма має дещо ширший зміст порівняно із Законом № 1058-IV: «…При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94)». Таким чином, норма відсилає до статті 94 Закону № 1788-XII, якою чітко передбачено, що соціальні пенсії призначаються дітям-інвалідам віком до 16 років.

Підсумовуючи, суд зазначає, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі «Сєрков проти України» (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).

З огляду на викладене та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справах цієї категорії суд вважає правомірною відмову відповідача у призначенні позивачці дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, оскільки звертаючись до пенсійного органу за призначенням такого виду пенсії позивачка належними документами не підтвердила свого права на її отримання та не надала обов`язкового у цьому випадку висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина позивачки мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Бершадське об`єднане управління Пенсійного фонду Вінницької області (код ЄДРПОУ 40382655, місцезнаходження: вул. Героїв України, 23, м. Бершадь, Вінницька область, 24400).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 26.07.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович