Рішення № 83262314, 10.06.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

10.06.2019 Єдиний унікальний номер 205/4154/18

Єдиний унікальний номер 205/4154/18

Провадження № 2/205/1019/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 червня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача територіальної громади в особі Дніпровської міськради про визнання права власності за набувальною давністю.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2018 року справу судом було прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2018 року було забезпечено докази та витребувано від ВДРАЦС Управління державної реєстрації ГТУЮ в Дніпропетровській області копію актового запису про смерть ОСОБА_2 , від КП «ДМБТІ» ДОР відомості щодо реєстрації права власності на спірне домоволодіння.

31 липня 2018 року до суду надійшла копія актового запису про смерть ОСОБА_2

16 серпня 2018 року до суду надійшли відомості про реєстрацію права власності на спірне домоволодіння.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2018 року клопотання позивача про витребування копії актового запису про смерть ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено без задоволення.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2018 року витребувано у Другої дніпровської держнотконтори копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06 листопада 2018 року до суду надійшли відомості щодо спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів повернуто заявникові.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року витребувано від Новокодацького районного у м. Дніпрі ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області актовий запис про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_4. і ОСОБА_3 , а від ВДРАЦС Управління державної реєстрації ГТУЮ в Дніпропетровській області копію актового запису про смерть ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 лютого 2019 року до суду надійшла копія актового запису про смерть ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 лютого 2019 року на адресу суду надійшла копія актового запису про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_4. і ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року у Другої дніпровської держнотконтори витребувано копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 квітня 2019 року до суду надійшла копія спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2019 року підготовче провадження у справі було закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

Позивач у своєму позові посилалася на те, що домоволодіння АДРЕСА_1 ) належало її тітці ОСОБА_6 . Після її смерті домоволодіння успадкували її чоловік ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позивач. На підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2002 року їй належить 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ». 2/3 частини зазначеного домоволодіння належить ОСОБА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2004 року вказане домоволодіння було розподілено в натурі. ОСОБА_2 померла. З квітня 2004 року ОСОБА_1 проживає у спірному домоволодінні. На момент вселення позивача будинок був у занедбаному стані: зруйновано опалення, електропроводка вирвана, вікна розбиті, стіни відсиріли, колодязь обвалений, відсутні будь-які побутові речі, до будинку проникали безхатченки. З лютого 2004 року ОСОБА_2 не з`являлась, частину свого домоволодіння не ремонтувала і не підтримувала його у належному стані. Тому позивач була змушена відновлювати самостійно 2/3 частини домоволодіння, які їй не належали. У 2005-2006 роках позивачеві стало відомо, що ОСОБА_2 померла, тому ОСОБА_1 почала користуватися усім будинком, відремонтувала дах, фронтони, замінила вікна, замінила електропроводку. З квітня 2007 року позивач відкрито, свідомо та фактично володіла нерухомим майном, користувалися ним та несла всі витрати по його утриманню; ніхто спірною часткою нерухомого майна не цікавився та прав на неї не заявляв. Просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , належні ОСОБА_2 , у порядку набувальної давності. Позивач у своїй заяві до суду просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Дніпровської міськради надала суду заяву, у якій просила розглядати справу без її участі, у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, зазначених у відзиві, у якому зазначила, що відповідно до норм чинного законодавства та постанови Пленуму ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року, для набуття права власності за набувальною давністю необхідне добросовісне заволодіння і наявність умов, які б свідчили про те, що майно, на яке претендує особа, надійшло до неї законно, як-то з правочину, чи як безхазяйна річ. Позивач навпаки, була обізнана, що власником 2/3 частин спірного домоволодіння була ОСОБА_2 . Позивач як незаконний володілець протягом усього часу володіння майном повинна бути впевненою, що на це майно не претендують інші особи, і вона отримала це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право на нього. При цьому добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Також зазначено, що позивач не мала доказів того, що власник спірних 2/3 частин домоволодіння померла, та на підставі припущень вселилася та почала користуватися спірним майном без жодної правової підстави, та існує вірогідність про наявність потенційних спадкоємців. Крім того, відповідно до приписів ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Тому вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши добуті та представлені докази, вислухавши пояснення учасників справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 серпня 1973 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб (а.с. 123), після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила свої прізвище на « ОСОБА_8 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 120). Після його смерті відкрилася спадщина, із заявою до Другої дніпропетровської держнотконтори про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом звернулася ОСОБА_2 (а.с. 136), іншій спадкоємець за заповітом - ОСОБА_9 , звернувся до Другої дніпропетровської держнотконтори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с. 137).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2002 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 визнано право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом (а.с. 13-14). Право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку зареєстровано у КП «ДМБТІ» за ОСОБА_1 (а.с. 15).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2004 року домоволодіння АДРЕСА_1 розподілено в натурі між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 16-17).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 (а.с. 80).

Після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини або відмову від спадщини до Другої дніпровської держнотконтори ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину не видавалося, спадкова справа не заводилася (а.с. 92).

Згідно з відомостями КП «ДМБТІ» від 09 серпня 2018 року, станом на 31 грудня 2012 року, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано: 2/3 частини за ОСОБА_10 на підставі дубліката договору дарування від 28 березня 2000 року; 1/3 частина за ОСОБА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2002 року (а.с. 82).

ОСОБА_1 здійснювались ремонтні роботи, на підтвердження чого позивачем надані копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів з 2003 року (а.с. 51-58).

Згідно із ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відповідно до змісту ст. 344 ЦК України, обставини, які мають значення для справи, і які повинен довести саме позивач, як передбачає ч. 1 ст. 81 ЦПК України, є: законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до ч. 2 п. 9 постанови пленуму ВССУ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

З аналізу зазначеного випливає, що позивачеві було достеменно відомо, що вона користується майном, яке на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2002 року належить іншій особі - ОСОБА_2 . Крім того, між співвласниками існував спір щодо користування належного їм майна, та рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2004 року домоволодіння було розділено в натурі відповідно до розміру належних їм часток. Позивач була обізнана, що право власності на майно, яким вона користувалася, належить ОСОБА_2 . Твердження позивача, що після смерті власника 2/3 частин спірного домоволодіння вона добросовісно ними володіє не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач не мала достовірних даних про смерть власника та відсутність спадкоємців, або осіб, які могли би претендувати на зазначену частину домоволодіння, з цього приводу у неї були лише на припущення. Тому суд приходить до висновку, що позивач володіла майном не як добросовісний володілець, оскільки їй було відомо, що у нерухомого майна є законний власник, а тому у неї відсутні підстави для набуття права власності на нього.

Крім того, посилання позивача, що після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємці відсутні, тому вона має законні підстави для набуття права власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , не мають законних підстав, оскільки ч.ч. 1-3 ст. 1277 ЦК України визначено, що у разі неприйняття спадкоємцями спадщини орган місцевого самоврядування після спливу одного року з часу відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, яке переходить у власність територіальної громади.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Крім того, слід зазначити, що позивачем не надано суду доказів, що вона фактично, відкрито та безперервно володіла нерухомим майном у вигляді 2/3 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки документальні докази не дають підстав вважати, що володіння спірною частиною нерухомого майна здійснювалося саме позивачем, з товарних чеків та накладних неможливо встановити, де саме за замовленням позивача проводилися ремонті роботи та для чого купувалися будівельні матеріали.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому у їх задоволенні позивачу слід відмовити у повному обсязі.

При зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 1 804 гривень 60 коп. (а.с. 1, 106, 126).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачеві у задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір у розмірі 1 804 гривень 60 коп. слід віднести за її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 1, 2 ст. 344, ч.ч. 1-3 ст. 1277 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) у задоволенні позовних вимог до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради(ЄДРПОУ 26510514, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75) про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Судовий збір у розмірі 1 804 гривень 60 коп. віднести за рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя: