Ухвала суду № 83237006, 25.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

25 липня 2019 року 320/2017/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1789, третя особа: Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 1789, третя особа: Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А 1789 в особі житлової комісії щодо визначення дати зарахування ОСОБА_1 зі складом сім`ї 4 особи на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов без врахування часу його перебування на вказаному обліку за попереднім місцем військової служби;

- зобов`язати Військову частину А 1789 в особі житлової комісії зарахувати ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 10.01.1994, зі складом сім`ї 4 особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення житлової комісії Військової частини А 1789, які оформлені протоколами №92 від 27.12.2018 та №94 від 20.02.2019, щодо зміни дати постановки його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умову загальній черзі з 03.03.1995, прийняті з порушенням положень статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081. Зокрема, звертав увагу на те, що у зв`язку з переміщенням по військовій службі, пов`язаним з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), позивач має зараховуватись на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що відповідачем протиправно змінено дату постановки його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі з 03.03.1995, оскільки рішенням житлової комісії його було зараховано на вказаний облік з 10.01.1994.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у 2007 році позивач змінив постійне місце проходження служби, а тому відповідно до діючого на той момент законодавства згідно із Наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 №20, правильною датою зарахування позивача на квартирний облік є 03.03.1995.

Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що рішення житлової комісії Військової частини А 1789, які оформлені протоколами №92 від 27.12.2018 та №94 від 20.02.2019, про внесення змін до житлової справи позивача стосовно дати зарахування на квартирний облік з 03.03.1995 є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання на 05.06.2019.

До початку розгляду справи по суті через канцелярію суду надійшли клопотання від представників сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України з 1991 року по 2017 рік.

Відповідно до витягу з послужного списку ОСОБА_1 проходив службу у такі періоди:

- з 31.12.1992 по 31.01.2000 в м. Узин Київської області;

- з 31.01.2000 по 05.10.2006 в м. Біла Церква Київської області;

- з 05.10.2006 по 15.12.2006 в смт. Більбек;

- з 15.12.2006 по 06.06.2017 в м. Васильків Київської області.

Відповідно до витягу з наказу командира повітряного командування "Центр" - заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23.03.2017 №20 старшого лейтенанта ОСОБА_2 О ОСОБА_3 на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

Наказом командира Військової частини А 1789 від 06.06.2017 №104 старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 06.06.2017 виключено із списків особового складу військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області.

Відповідно до довідки Білоцерківської квартирно-експлуатаційної частини від 17.03.2000 №82 позивач перебував на квартирному обліку у військовій частині А 2538 в Узинському гарнізоні Київської області з 10.01.1994.

Згідно витягу з протоколу №16 засідання житлової комісії військової частини А 2316 від 17.06.2004 позивача поставлено на квартирний облік Військової частини А 2316 з 03.03.1995.

Згідно витягу з протоколу засідання житлової комісії військової частини А 1789 від 28.02.2007 №13 позивача зараховано на квартирний облік Військової частини А 1789 з 10.01.1994.

Відповідно до витягу з протоколу №92 від 27.12.2018 засідання житлової комісії військової частини А 1789, даною комісією було вирішено внести зміни до житлової справи старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 та списків осіб, які перебувають на квартирному обліку при військовій частині А 1789 та вважати датою зарахування позивача на квартирний облік 03.03.1995.

Згідно витягу з протоколу №94 від 20.02.2019 засідання житлової комісії військової частини А 1789 датою зарахування позивача на квартирний облік в загальній черзі визначено з 03.03.1995.

14.03.2019 позивач звернувся до голови житлової комісії військової частини А 1789 із заявою, в якій просив скасувати рішення житлової комісії від 27.12.2018 та від 20.02.2019 та поновити його на квартирному обліку з 10.01.1994.

Листом від 22.03.2019 №284 Військова частина А 1789 повідомила позивача про те, що 20 лютого 2019 року відповідно до протоколу №94 житловою комісією вже було розглянуто прохання щодо переміщення квартирної черги з 03.03.1995 на 10.01.1994 та постановлено, що датою зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 вважати в загальній черзі з 03.03.1995.

Вважаючи, що житловою комісією військової частини А 1789 протиправно змінено дату перебування на квартирному обліку ОСОБА_1 з 10.01.1994 на 03.03.1995, останній звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до частини першої 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права щодо перебування ОСОБА_1 та членів його родини на квартирному обліку як осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 10.01.1994.

Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані з поновленням дати перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 10.01.1994, цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.04.2018 у справі №806/104/16, від 20.09.2018 у справі №815/2551/15, від 24.04.2019 у справі №494/1234/17, а також Верховним Судом у постанові від 30.10.2018 у справі №806/5687/14.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки заявлені позовні вимоги є приватноправовими та виникли виключно з житлових правовідносин.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Згідно з частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 12.04.2019 №0.0.1322801271.1.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.

Пунктом 5 частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору в розмірі 768,40 грн. з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 238, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження в адміністративній справі №320/2017/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1789, третя особа: Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

2. Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції цивільного суду.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

4. Копію ухвали видати (надіслати) учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.