Рішення № 83236550, 24.07.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2019 р. Справа№200/7200/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років; визнання протиправною відмову в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язання призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною до трьох років, на доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 3 квітня 2019 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач всупереч Закону України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” відмовив у призначенні допомоги при народженні дитині, посилаючись на те, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 місяців після народження дитини, при цьому не врахувавши, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. Вважає, що прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні допомоги позивачу, порушує право дитини на соціальний захист, тому є протиправним.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, 10 липня 2019 року надав відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не має права на призначення допомоги при народженні дитини, оскільки звернулася пізніше ніж через 12 місяців після народження дитини, про що їй було повідомлення під час прийому. Крім того, згідно акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, позивач була відсутня за адресою фактичного місця проживання за вказаною у заяві адресою та довідка внутрішньо переміщеної особи позивача скасована на підставі повідомлення ОСОБА_3 про те, що позивач за вказаною адресою не мешкає. Стосовно призначення допомоги по догляду за дитиною до трьох років відповідач вказав, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передмов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII внесено зміни до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», яким виключено розділ ІV «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку». Вважає, що управлінням правомірно було прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання ухвали суду позивач усунув виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року поновлено позивачу строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту Серія НОМЕР_1 , виданим 20 грудня 2000 року Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області. Позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданим 19 березня 2019 року Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. 3 квітня 2019 року позивачу та її дитині видані довідки №1421-5000100349 та №1421-5000100368 відповідно, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач 5 квітня 2019 року звернулася до відповідача із заявою, встановленого зразка, про призначення державної допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям, держаної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, зазначивши, зокрема, що на території України ніяких видів допомоги не отримувала та про те, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення надійшло не пізніше 12 місяців з дня народження дитини. При цьому, будь-які відомості щодо звернення позивача до відповідача із заявою про призначення та виплату допомоги по догляду за дитиною до трьох років матеріали справи не містять. Доказів, які б спростовували вказану обставину, позивачем до суду не надано. Згідно витягу з Протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12 квітня 2019 року №15 вирішено відмовити у призначені позивачу державної допомоги. Рішенням відповідача про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 12 квітня 2019 року вирішено, що ОСОБА_1 не має права на отримання допомоги при народженні дитини. Відповідно до Повідомлення про відмову в наданні державної допомоги сім`ям з дітьми вих. №08/3-01239 від 12 квітня 2019 року підстави для призначення державної допомоги при народженні дитини відсутні, оскільки звернення за її призначенням надійшло пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Спірним у даній справі є відмова у призначенні державної допомоги при народженні дитини у зв`язку з пропуском дванадцятимісячного строку, встановленого законодавством для звернення за відповідною державною допомогою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

На підставі статті 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду. Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №226/317/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78002141), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Так, в обґрунтування правомірності своїх дій відповідач послався на приписи Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Проте такі підстави не були зазначені в оскаржуваному рішенні.

Проте, слід зазначити, що скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для відмови у призначенні допомоги, а постанова КМУ № 365 від 8 червня 2016 року “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання допомоги позивачем.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, що набрала законної сили 4 липня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, скасовані п.п. 7, 8, 9, 13 цього Порядку, якими передбачалось право органу на проведення перевірки достовірності зазначеної в заяві про призначення соціальних виплат інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, складання акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за результатом перевірки, обов`язок особи повідомляти структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про зміну фактичного місця проживання/перебування, а також скасовані Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 року № 637.

Суд наголошує, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю за адресою реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення “Кечко проти України” від 8 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Отже, позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, не може позбавляти її права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям.

Згідно частини другої статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Стосовно позовної вимоги щодо призначення допомоги по догляду за дитиною до трьох років, слід зазначити, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передмов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII внесено зміни до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», яким виключено розділ ІV «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» (набрав чинності в цій частині 1 липня 2014 року). Тобто з 1 липня 2014 року, допомога по догляду за дитиною до трьох років не призначається, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 30 травня 2019 року. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у 50 % розмірі, тобто у сумі 384,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 12 квітня 2019 року яким вирішено, що ОСОБА_1 не має права на отримання допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Євгена Седнєва, б. 1; код ЄДРПОУ 26000411) призначити та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) допомогу при народженні дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою від 3 квітня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Євгена Седнєва, б. 1; код ЄДРПОУ 26000411) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 384,20 грн.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв