Рішення № 83232415, 23.07.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/3048/19

Провадження № 2/520/2573/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Кирикової О.О.

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова

про виплату вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2019 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова про виплату вихідної допомоги при звільненні, в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення вимог від 11.04.2019 року за вх. №18192, просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в рахунок вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4898 гривень 45 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно наказу від 03.12.2018 року за №3093-18 «Про припинення трудового договору», його звільнено з 31 грудня 2018 року з формулюванням «у зв`язку з закінченням строкового договору, п.2 ст. 36 КЗпПУ».

Позивач стверджує, що він почав працювати на посаді сторожа, згідно з наказом ОНУ від 25.08.2016 року №2128 до кінця 2016 року, але трудові відносини тривали до кінця 2108 року. У відділі кадрів йому пояснили, що договір двічі переукладався.

У зв`язку з чим, позивач стверджує, що нібито укладений з ним строковий договір, автоматично був пролонгований, без належного погодження з ним і належного оформлення строкового договору відповідно до ч.2 ст. 23 Кодексу стосовно строків договорів.

Позивач посилається на статтю 391 КзПП, відповідно до якої трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. (пункти 2 і 3 статті 23 КзПП України).

Таким чином, позивач вважає, що мене його фактично звільнено за ініціативою адміністрації ОНУ без пред`явлення дійсних належних причин (порушень трудової дисципліни, обов`язків не було) і не у зв`язку з закінченням строку договору укладеного та закінченого в 2016 році.

На підставі викладеного, позивач звертався до адміністрації ОНУ щодо виплати йому належної суми вихідної допомоги у відповідності до вимог ст.44 КЗпП, однак йому було відмовлено.

У заявку з чим, з метою поновлення своїх порушених прав та інтересів, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача на свою користь грошових коштів в рахунок виплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4898 гривень 45 копійок, з розрахунку середньо місячної його заробітної плати за останні два місці праці.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 05 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

05 квітня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

22 квітня 2019 року позивач по справі надав до суду зауваження, заперечення по відзиву на позовну заяву.

Судом в судовому засіданні 25.04.2019 року, вказаний документ - зауваження, заперечення по відзиву на позовну заяву, було повернуто позивачеві без розгляду, у зв`язку з його не відповідністю статті 179 ЦПК України, з одночасним роз`ясненням позивачеві норм статті 179 ЦПК України, та наслідків подання документу, не відповідаючого вимогам ЦПК України.

16 травня 2019 до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява від позивача по справі ОСОБА_1 про відвід головуючому по справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 16 травня 2019 року визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова про виплату вихідної допомоги при звільненні – необґрунтованою. Зупинено провадження по цивільній справі №520/3048/19, а заяву передано до канцелярії Київського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.05.2019 року, під головуванням судді Луняченко В.О., у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №520/3048/19 – відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24.05.2019 року поновлено провадження по цивільній справі №520/3048/19 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 23.07.2019 року ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача Одеського національного університету імені І.І.Мечниковау судове засідання 23.07.2019 року не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

На підставі викладеного, за згодою позивача, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення, виходячи з наступного.

З наданих сторонами по справі до суду документів, судом встановлено, що 23.08.2016 року ОСОБА_1 подав до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова заяву про прийняття його на роботу сторожем у відділ охорони на період з 27.08.2016 року по 31.12.2016 року з оплатою праці в нічний час та неробочі дні.

На підставі вказаної заяви, 25.08.2016 року Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова було винесено наказ за №2128-18 «По особовому складу», яким зокрема п.1.6, зараховано ОСОБА_1 (пенсія за віком) на посаду сторожа відділу охорони на умовах строкового трудового договору (п.2 ст.23 КзПП України) на період з 27.08.2016 року по 31.12.2016 року з окладом 1516 гривень на місяць за рахунок коштів спеціального фонду бюджету. Встановлено доплату за роботу у нічний час та святкові дні згідно з доданням табелів робочого часу.

07.11.2016 року ОСОБА_1 подано до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова заяву про переукладення з ним строкового трудового договору, залишивши його на посаді сторожа відділу охорони об`єктів Одеського національного університету імені І.І.Мечникова на період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

14.12.2016 року Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова було винесено наказ за №3231-18 «Про переукладення строкових трудових договорів», яким зокрема п.1.45. вирішено переукласти строковий трудовий договір з ОСОБА_1 на посаді сторожа (стадіон) на період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року з окладом 1600 гривень на місяць зі збереженням доплати за роботу у нічний час та святкові дні.

23.11.2017 року ОСОБА_1 подано до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова заяву про переукладення з ним строкового трудового договору, залишивши його на посаді сторожа відділу охорони об`єктів Одеського національного університету імені І.І.Мечникова на період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року.

14.12.2017 року Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова було винесено наказ за №3242-18 «Про переукладення строкових трудових договорів», яким зокрема п.2.54. вирішено переукласти строковий трудовий договір з ОСОБА_1 на посаді сторожа (стадіон) на період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року з окладом 1600 гривень на місяць зі збереженням доплати за роботу у нічний час та святкові дні.

Судом також встановлено, що начальником відділу охорони В.О. ОСОБА_2 було подано на ім`я ректора Одеського національного університету імені І.І.Мечникова рапорт, в якому начальник охорону вважав недоцільно переукладати строковий трудовий договір на 2019 рік, та звільнити по закінченню строкового трудового договору з 31.12.2018 року, зокрема – сторожа стадіону ОСОБА_1

03.12.2018 року Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова було винесено наказ за №3093-18 «Про припинення трудового договору», яким зокрема п.1.2, ОСОБА_1 - сторожа відділу охорони об`єктів (стадіон), звільнено 31.12.2018 року, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗПП України.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору, який відповідно до Наказу Одеського національного університету імені І.І.Мечникова за №3242-18 від 14.12.2017 року «Про переукладення строкових трудових договорів», був перекладений на період по 31.12.2018 року, не звертався до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова з заявою про його переукладення. Доказів в спростування зазначених обставин позивачем в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України до суду не надано.

Позивач будучи не згодним, що йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні у відповідності до ст. 44 КЗпП України, звернувся до суду з цим позовом.

Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання строкового трудового договору.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

На підставі викладених норм закону, з урахуванням вищевказаних встановлених обставин, суд доходить до висновку, що між сторонами по справі був укладений строковий договір, на підставі якого ОСОБА_1 працював в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, на протязі 2016, 2017 і 2018 років, оскільки кожен рік між позивачем та відповідачем укладався договір зі встановленим періодом строку його дії та визначенням кінцевої дати, а також переукладався на інший період саме на підставі вищевказаних заяв позивача, в яких останній – ОСОБА_1 особисто зазначав період на який він просив відповідача укласти з ним трудовий договір.

Як вже зазначалось, 31.12.2018 року ОСОБА_1 був звільнений, у зв`язку з закінченням строку дії договору, а також судом встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача з заявою про укладення з ним нового договору, у зв`язку з чим 03.12.2018 року Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова було винесено наказ за №3093-18 «Про припинення трудового договору», яким зокрема п.1.2, ОСОБА_1 - сторожа відділу охорони об`єктів (стадіон), звільнено 31.12.2018 року, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗПП України.

У зв`язку з чим, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 був звільнений з посади сторожа в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.

Щодо доводів позивача про те, що між ним та відповідачем був укладений трудовий договір на невизначений строк, оскільки з ним був укладений договір на період по 31.12.2016 року, який надалі автоматично пролонговувався та з ним жодних інших договір не укладалось, суд вважає безпідставними, оскільки, як вже судом встановлено, з ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір на період з 27.08.2016 року по 31.12.2016 року саме на підставі його заяви, який в подальшому переукладався на визначений строк, саме на підставі заяв ОСОБА_1 від 07.11.2016 року, 23.11.2017 року, в яких останній особисто визначав строк по який просив укласти з ним договір, на підставі чого відповідачем були видані відповідні накази про переукладення строкових трудових договорів у тому числі з ОСОБА_1 з зазначенням строку дії трудових правовідносин, останній з яких був укладений по 31.12.2018 року.

Крім того, під час розгляду справи, ОСОБА_1 не оспорювався факт, що заяви подані до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова від його імені від 07.11.2016 року, 23.11.2017 року, про переукладення строкового договору з визначенням строку дії, подавались до відповідача та підписувались саме ним – ОСОБА_1 , у зв`язку з чим доводи позивача про те, що з 2016 року між ним та відповідачем жодні інші трудові договори на визначений строк не укладались, не заслуговують на увагу та визнаються судом безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом також враховується, що під час розгляду справи ОСОБА_1 в судовому засіданні особисто підтвердив, що був завчасно ознайомлений з боку відповідача з наказом ОНУ ім. І.І.Мечникова за №3093-18 від 03.12.2018 року «Про припинення трудового договору», та його по цей час не оскаржував в судовому порядку, а відтак вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з тим, що буде звільнений з 31.12.2018 року, саме у зв`язку з закінченням строку строкового трудового договору, укладеного з ним, по 31.12.2018 року.

Щодо вимоги позивача про виплату йому вихідної допомоги при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України, суд вважає безпідставними, оскільки у відповідності до вказаної статті, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Однак, судом встановлено, що трудовий договір з позивачем було припинено на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з чим, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у відповідності до норм ст. 44 КЗпП України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, дослідивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, надавши оцінку кожному доказу окремо, а також в сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова про виплату вихідної допомоги при звільненні, є необґрунтованими, безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 12, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 352, 354, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (місцезнаходження: 65082, м. Одеса, вул. Дворянська, 2) про виплату вихідної допомоги при звільненні– залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 24 липня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.