Рішення № 83223099, 12.07.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/3231/19 провадження №2/489/1708/19

РІШЕННЯ

Іменем України

12 липня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Коденко К.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Нестеренко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на теперішній час Акціонерне товариство «Українська залізниця», третя особа - Виробничий підрозділ служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Виробничий підрозділ «Локомотивне ДЕПО Миколаїв»), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі

встановив:

У червні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» від 14.11.2018 № 374-ОС про його звільнення з посади машиніста тепловозу та поновити посаді з 14.11.2018.

Як на підставу позовних вимог позивач вказав, що з 2007 року працював на посаді машиніста тепловозу Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв». Наказом від 14.11.2018 № 374-ОС був звільнений з посади за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, згідно його заяви від 14.11.2018, що складена ним з порушенням приписів трудового законодавства, оскільки наміру звільнятися не мав та склав заяву під тиском начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_4 без зазначення дати складання та дати з якої бажав звільнитись. В цей же день, він відразу прибув до виконуючого обов`язки начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_5 та подав заяву від 14.11.2018, в якій просив його заяву про звільнення залишити без уваги, оскільки вона є недійсною і складена за відсутності його дійсної згоди. 15.11.2018 до виконання трудових обов`язків його не допустили, через звільнення з займаної посади. При цьому, з наказом про звільнення ознайомлений не був, трудову книжку в день звільнення не отримував. У зв`язку із цим, вважає, що вказані обставини свідчать про незаконність звільнення, що є підставою для поновлення на роботі.

Одночасно, позивач просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Вказане клопотання обґрунтував тим, що у встановлені законом строки, а саме у місячний строк після звільнення, він звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом до Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу. 19.02.2019 заочним рішенням цього суду позов було задоволено, але постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.06.2019 рішення місцевого суду скасовано з підстав визначення неналежного відповідача по справі. Тому повторно звернувся до суду. У зв`язку із цим причину порушення строку звернення до суду вважає поважною та просить поновити цей строк.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача вказано, що 14.11.2018 від позивача ОСОБА_1 у першій половині дня до Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» надійшла заява про звільнення за угодою сторін. Перед накладанням резолюції на заяві виконуючий обов`язки начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_5 особисто у присутності виконуючого обов`язки голови первинної профспілкової організації Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_6 та голови вільної профспілки машиністів України ОСОБА_7 з`ясував у позивача чи дійсно існує домовленість від 14.11.2018 про припинення трудового договору за взаємною угодою та чи є заява про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Після цього, виконуючий обов`язки начальника підрозділу ОСОБА_5 проставив на заяві резолюцію про видачу наказу про звільнення, який був виданий та підписаний відразу після поставлення резолюції. В другій половині дня 14.11.2018 позивач надав на реєстрацію заяву про визнання своєї заяви про звільнення недійсною.

Вважає, що у даному випадку дата звільнення була встановлена за згодою сторін 14.11.2018, а тому права позивача не порушено. Крім того, посилання позивача на не проведення з ним в день звільнення остаточного розрахунку не відповідають дійсності, оскільки повний розрахунок поведено в день звільнення.

У відзиві також вказано, що з аналогічним позовом позивач звертався до суду 28.11.2018, який вирішено заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.02.2019, але його було скасовано постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.06.2019. Однак, незважаючи на це наказом відповідача від 05.04.2019 № 133-ОС позивача поновлено на посаді машиніста з 14.11.2018 та в порядку примусового виконання рішення суду відділом державної виконавчої служби виплачено йому 36074,14 грн. Тому, на думку представника відповідача в позивача відсутні законні підстави для поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову відмовити з мотивів, які вона виклала у відзиві на позовну заяву.

Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Вислухавши присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, з 2007 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з Виробничим підрозділом «Локомотивне ДЕПО Миколаїв», займаючи посаду машиніста тепловозу.

З пояснень сторін встановлено, що 14.11.2018 ОСОБА_1 без зазначення дати звільнення і підписання подав заяву про звільнення з посади машиніста тепловозу за угодою сторін на ім`я виконуючого обов`язки начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що заяву про звільнення за угодою сторін написав під тиском свого начальника ОСОБА_4 , безпосередньо на робочому місці у зв`язку із необґрунтованими претензіями останнього. Заяву, яка не містила дати звільнення та дати її написання, забрав ОСОБА_4 Дійсного наміру звільнятися не мав, а претензії ОСОБА_4 були неправомірними. Заяву написав, так як необхідно було виконувати покладені обов`язки, виконанню яких перешкоджав ОСОБА_4 . Таку ж заяву написав і помічник машиніста ОСОБА_8 , з яким відразу після зміни вони прибули в ДЕПО де написали заяви про відкликання заяв про звільнення.

Наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» від 14.11.2018 № 374-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста тепловозу за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Відмітка на наказі про ознайомлення з ним позивача відсутня.

14.11.2018 ОСОБА_1 подав заяву виконуючому обов`язки начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» ОСОБА_5 про відкликання своєї заяви про звільнення, у якій повідомив, що бажання припиняти трудові правовідносини він не має та просить заяву про звільнення за угодою сторін, яка складена ним під тиском начальника ОСОБА_4 без зазначення дати звільнення та дати її складання, вважати недійсною.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надав покази, які відповідають поясненням позивача, підтвердивши причину написання ним та позивачем заяви про звільнення та небажання їх звільнятися.

Отже, показання свідка повністю узгоджуються з поясненнями позивача, що дає підстави вважати їх правдивими та об`єктивними, що свідчить про відсутність домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України в Постанові від 26.10.2016 по справі № 6-1269цс16, згідно якої розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Як встановлено судом, заява про звільнення була написана позивачем 14.11.2018 на робочому місці під час зміни та під тиском начальника ОСОБА_4 , який і передав заяву на реєстрацію до канцелярії.

Вказані обставини представником відповідача не спростовано.

Із змісту заяви про звільнення вбачається, що вона не містить дати складання та дати звільнення, що не надає можливості розцінювати таку заяву такою, що подана за наявності добровільного волевиявлення позивача на припинення трудового договору.

Між тим, на неповноту наведеної заяви уповноваженим керівником відповідача уваги звернуто не було та видано наказ про звільнення про поранення трудових відносин з позивачем без перевірки дійсного волевиявлення останнього на звільнення, яким відразу по закінченню зміни подано заяву про відкликання заяви про звільнення, порядковий номер реєстрації якої є наступним за номером реєстрації заяви про звільнення.

Таким чином, подану позивачем заяву від 14.11.2018 про недійсність раніше поданої заяви про звільнення суд розцінює як відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору у момент видачі оскаржуваного наказу про звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частинами 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності із статтями 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Представником відповідача не доведено належними та допустимими доказами обставини викладені у відзиві та поясненнях, наданих у судовому засіданні, в тому числі щодо з`ясування виконуючим обов`язки начальника Виробничого підрозділу «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» домовленості між сторонами про припинення трудового договору за угодою сторін 14.11.2018 та надання такої згоди на звільнення позивачем.

На думку суду, відсутність узгодженої дати, з якої сторони трудового договору дійшли згоди про звільнення, не може вважатися звільненням, проведеним за угодою сторін відповідно до приписів пункту 1 статті 36 КЗпП України.

За такого, суд приходить до висновку про незаконність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача із займаної посади машиніста тепловоза за угодою сторін.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Частиною першою статті 233 КЗпП визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Із матеріалів справи вбачається, що Ленінським районним судом міста Миколаєва 19.02.2019 ухвалено заочне рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 14.11.2018 № 374-ОС, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказане рішення постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.06.2019 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав пред`явлення позову до особи, яка не наділена правами та обов`язками юридичної особи.

13.06.2019 позивач повторно звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва з вказаним позовом, пред`явивши його до належного відповідача та уточнивши позовні вимоги, відмившись від вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки був поновлений на роботі відповідачем на виконання заочного рішення.

Отже строки, передбачені частиною 1 статті 233 КЗпП України, позивачем не порушені, а тому відсутні підстави для їх поновлення судом.

Так, як відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.11.2018 №374-ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста тепловозу Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 14.11.2018.

Стягнути Акціонерного товариства «Одеська залізниця» на користь держави 768,40 грн. судового збору (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тверська,5;

третя особа: Виробничий підрозділ служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40081200, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Привокзальна площа,1.

Повний текст судового рішення складено 22.07.2019 днів.

Суддя І.В.Коваленко