Рішення № 83217663, 23.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2019Справа № 910/2514/19

за позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранссервіс»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 081014 від 01.10.2014

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача-1 Крутенко Ю.В., ордер серії КС № 458459 від 08.10.2018

від відповідача-2 Старовойт В.П., ордер серії КС № 582053 від 30.03.2019

СУТЬ СПОРУ:

28.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранссервіс» (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 081014 від 01.10.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ТОВ «Магістраль-Транс» та відповідно до статуту володіє часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 6,3%. Відповідно до п. 5.1.1 статуту в редакції, затвердженій Зборами учасників протоколом № 47 від 11.06.2007, до виключної компетенції голови Товариства відносяться такі питання як надання повноважень (у письмовій формі) виконавчому органу Товариства на укладення від імені Товариства всіх договорів та угод (контрактів) на суму, що перевищують 50.000,00 грн, зокрема угод купівлі-продажу. Пунктом 5.1.2 статуту встановлено, що рішення про відчуження майна Товариства приймається на Загальних зборах Учасників Товариства більшістю не менш як у 3/4 голосів учасників товариства. За результатами проведеної у червні 2017 року позивачем, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача-1, було встановлено, що відповідачем-1 в період з серпня по грудень 2014 року було реалізовано транспортні засоби за договорами купівлі-продажу, один з яких укладений з відповідачем-2, а саме договір № 081014 від 01.10.2014. У вказаному договорі зазначено, що продавець - ТОВ «Магістраль-Транс», в особі директора ОСОБА_4 , що діє на підставі статуту та протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Магістраль-Транс» № 70 від 18.08.2014. Проте позивач зазначає, що на Загальних зборах 18.08.2018 необхідного кворуму голосів учасників Товариства для прийняття відповідного рішення не було та рішення цих зборів згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7940/18 визнано недійсним. Даним рішенням судом підтверджено відсутність повноважень директора ОСОБА_4 на укладення спірного договору купівлі-продажу. Просить визнати недійсним договір на підставі ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/2514/19; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.04.2019.

Даною ухвалою зобов`язано відповідачів протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.03.2019 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049542252 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 60 , яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-1.

Відповідач-1 ухвалу суду від 06.03.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 11.03.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049542252.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.03.2019 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049542260 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського , 77 , яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Проте, конверт разом з ухвалою від 06.03.2019 (номер відправлення 0103049542260) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 11.03.2019 із зазначенням причини повернення «вибули».

20.03.2019 відповдачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 позовні вимоги визнає та просить суд їх задовольнити з тих підстав, що відповідач-2 з обмеженням повноважень директора відповідача-1 ОСОБА_4 .. що встановлені статутом, був обізнаний. Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7940/18 встановлено факт незаконності рішення загальних зборів учасників відповідача-1 від 18.08.2014 та підтверджує відсутність повноважень директора на укладення спірного договору купівлі-продажу. Відповідач-2, який здійснював технічне обслуговування, ремонт рухомого складу та постачання запасних частин виявив бажання купити спірний спірне майно, але за ціною, яка була значно нижчою, ніж ринкова. При цьому незважаючи на невигідні умови відповідач-1 здійснив продаж відповідачеві-2 майна за ціною 10.000,00 грн з метою часткового погашення заборгованості перед кредиторами та недопущення банкрутства підприємства.

02.04.2019 відповідачем-2 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що дії відповідача-1 шляхом виконання спірного договору у відповідності до ст. 241 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що правочин є схваленим особою, на користь якої він вчинений, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

Також у відзиві відповідача-2 міститься клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі відзиву.

Суд з приводу даного клопотання вважає відзначити, що оскільки строк подачі відзиву пов`язаний з моментом отримання відповідачем ухвали суду, докази чого матеріали справи не містять, не є можливим встановити чи пропущений відповідний строк відповідачем-2.

В підготовчому засіданні 02.04.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.04.2019.

15.04.2019 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

16.04.2019 відповідачем-2 до суду подано додаткові пояснення до відзиву.

Підготовче засідання 16.04.2019 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/2514/19 на 30 (тридцять) днів; підготовче засідання призначено на 14.05.2019.

26.04.2019 позивачем до суду подано заяву про зміну підстав позову, в якій просить визнати недійсним спірний договір з підставі ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 233 Цивільного кодексу України, оскільки договір укладено керівником відповідача-1 з перевищенням його повноважень, а також спірний правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

В якості додатків до наведеної заяви позивач долучив заяви свідків ОСОБА_5 № 678 від 17.04.2019; ОСОБА_6 № 708 від 17.04.2019; ОСОБА_7 № 690 від 17.04.2019, ОСОБА_8 № 710 від 17.04.2019, а також висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 04.04.2019 № 18.

06.05.2019 позивачем подано клопотання, в якому підтримує раніше подану позивачем заяву про зміну підстав позову та просить розглянути вказану заяву за відсутності представника позивача.

В підготовчому засіданні 14.05.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.05.2019.

17.05.2019 відповідачем-2 до суду подано заперечення проти заяви позивача про зміну підстав позову в яких зазначає, що позивачем не доведено існування у відповідача-1 обставин, в наслідок яких є підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним з урахуванням принципу свободи договору та того, що договір було укладено сторонами на основі їх вільного волевиявлення.

В якості додатку до наведених заперечень відповідач-2 долучив заяву свідка ОСОБА_9 № 779 від 14.05.2019.

В підготовчому засіданні 23.05.2019 суд встановив, що заява позивача про зміну підстав позову подана з дотриманням приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим наведена заява позивача прийнята судом до розгляду.

В підготовчому засіданні 23.05.2019 відповідачем-1 подано пояснення щодо заяви позивача про зміну підстав позову, в яких просить прийняти зазначену заяву позивача до розгляду.

В підготовчому засіданні 23.05.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.06.2019.

24.05.2019 відповідачем-2 до суду подано докази надіслання учасникам справи заяви свідка, яка була надана до суду із запереченнями відповідача-2 на заяву позивача про зміну підстав позову.

Позивач в судовому засіданні 06.06.2019 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-2 в судовому засіданні 06.06.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 06.06.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.06.2019.

Відповідач-1 в судовому засіданні 20.06.2019 позовні вимоги визнав повністю.

В судовому засіданні 20.06.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.07.2019.

В судовому засіданні 11.07.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.07.2019.

В судовому засіданні 23.07.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» (далі - продавець, відповідач-1, Товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранссервіс» (далі - покупець, відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 081014 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити належний продавцеві на праві приватної власності вантажний автомобіль сідловий тягач, VOLVO FH 12, 2001 року випуску, білого кольору, шасі НОМЕР_1 , що перебуває на обліку в МРЕВ-9 ДАІ ГУ - УМВС України в м. Києві з 09.07.2002 (свідоцтво НОМЕР_2 ) (далі - транспортний засіб).

Відповідно до п. 2 договору відчужуваний транспортний засіб належить продавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого МРЕВ-9 ДАІ ГУ - УМВС України в м. Києві, 09.07.2002.

Згідно з п. 3 договору за домовленістю сторін, враховуючи технічний стан транспортного засобу, продаж вчинено за 10.000,00 грн. з ПДВ, які покупець повинен перерахувати продавцю на його поточний рахунок або повинен внести в касу продавця протягом десяти календарних днів з моменту оформлення цього договору.

Пунктом 7 договору сторони погодили, що право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі транспортного засобу.

За умовами п. 10 договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами. Договір припиняється у передбачених чинним законодавством випадках. Взаємовідносини сторін у частині, не передбаченій цим договором, регулюються у встановленому законодавством порядку.

Відповідно акту № 3/16 приймання-передачі основних засобів від продавця до покупця від 16.10.2014 ТОВ «Магістраль-Транс» передало, а ТОВ «Євротранссервіс» отримало за договором сідловий тягач, VOLVO FH 12, шасі НОМЕР_1 , вартістю 10.000,00 грн у тому числі ПДВ 8.333,33 грн. Вказаний акт підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.

З матеріалів справи вбачається, що громадянин України ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Магістраль-Транс», якому станом на час укладення спірного договору належало та на даний час належить 6,3% статутного капіталу ТОВ «Магістраль-Транс», що становить 21.235,00 грн. Вказане підтверджуються наявними в матеріалах справи копією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс», затвердженого протоколом Зборів Учасників Товариства № 47 від 11.06.2007, та копією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» (нова редакція), затвердженого протоколом Позачергових Загальних Зборів Учасників Товариства № б/н від 12.12.2017.

Спір виник внаслідок того, що на думку позивача договір суперечить вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 92 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено керівником ТОВ «Магістраль-Транс» з перевищенням повноважень, на підставі рішення Загальних Зборів Учасників, яке було прийняте з порушенням законодавства та у зв`язку з чим, вказане рішення було визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7940/18. Позивач вважає, що директор ТОВ «Євротранссервіс» був обізнаний про те, що директор ТОВ «Магістраль-Транс» не мав права укладати спірний правочин, оскільки під час укладання спірного договору був ознайомлений зі статутом ТОВ «Магістраль-Транс» та протоколом Загальних Зборів Учасників Товариства № 70 від 18.08.2014. Позивач вказує на те, що продаж транспортного засобу за умовами спірного договору відбувся без проведення оцінки транспортного засобу суб`єктом оціночної діяльності за заниженою ціною, яка відповідно до договору становила 10.000,00 грн, що призвело до недоотримання ТОВ «Магістраль-Транс» прибутку, погіршення майнового стану ТОВ «Магістраль-Транс» та впливає на права позивача, як учасника даного Товариства, під час розподілу прибутку від господарської діяльності Товариства. Позивач також стверджує, що спірний договір вчинений відповідачем-1 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання даного правочину недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

З преамбули договору вбачається, що договір підписано з боку продавця - директором ТОВ «Магістраль-Транс» ОСОБА_4 , який діяв на підставі Статуту та протоколу Загальних зборів учасників Товариства № 70 від 18.09.2014, з боку покупця вказаний договір підписаний директором ТОВ «Євротранссервіс» - ОСОБА_6 , який діяв на підставі Статуту.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час укладення спірного договору) установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Відповідно до п. 5 статуту ТОВ «Магістраль-Транс», затвердженого протоколом Зборів Учасників Товариства № 47 від 11.06.2007, в редакції чинній на час укладення спірного договору (далі - статут), управління Товариством здійснюють його органи. Органами управління Товариством є загальні збори його учасників, виконавчий орган та ревізійна комісія.

Згідно з п. 5.1 статуту вищим органом товариства є Загальні збори Учасників Товариства, які обирають Голову Товариства.

Відповідно до п. 5.1.1 статуту до виключної компетенції Голови Товариства відноситься, зокрема, надання повноважень (у письмовій формі) виконавчому органу Товариства на укладання від імені Товариства всіх договорів та угод (контрактів) на суму, що перевищують 50.000,00 грн, зокрема угод, купівлі-продажу, внесення до статутних фондів інших товариств, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення, застави майна Товариства, комісії, управління тощо.

Згідно з п. 5.1.2 статуту Загальні збори учасників Товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (представники Учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Пунктом 5.1.2 статуту визначено перелік питань, які відносяться до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, зокрема, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті Товариства (п.п. «и» п. 5.1.2 статуту).

У п. 5.1.2 статуту також встановлено, що рішення про відчуження майна Товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів Учасників Товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.08.2014 було проведено Загальні Збори Учасників ТОВ «Магістраль-Транс», які оформлені протоколом № 70 Загальних Зборів Учасників (Засновників) ТОВ «Магістраль-Транс», на яких, зокрема, розглядалось питання про продаж тягачів та напівпричепів Товариства, зокрема, і за державним номером НОМЕР_3, та про надання повноважень директору Товариства - ОСОБА_4 на укладання та підписання від імені Товариства договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7940/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Магістраль-Транс» про визнання недійсним рішення загальних зборів, було визнано недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» від 18.08.2014, оформлене протоколом № 70 від 18.08.2014. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 16.10.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, не потребують доказуванню при розгляді даної справи встановлені у вказаному судовому рішенні обставини щодо неправомірності прийнятих Загальними Зборами Учасників ТОВ «Магістраль-Транс» рішень, які оформлені протоколом № 70 від 18.08.2014, зокрема, щодо надання повноважень директору ТОВ «Магістраль-Транс» ОСОБА_4 на укладання та підписання від імені Товариства договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Разом з цим, як вже зазначалось вище, з боку ТОВ «Магістраль-Транс» спірний договір підписано директором ОСОБА_4 , що діяв на підставі Статуту та протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства № 70 від 18.08.2014.

Частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Отже, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З системного аналізу норм ст.ст. 99, 145 Цивільного кодексу України, ст. 89 Господарського кодексу України, ст.ст. 58, 59, 62, 63 Закону України «Про господарські товариства» в редакціях, чинних на час укладення спірного договору, слідує, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Суд відзначає, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекту волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Разом з цим, абз. 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Таким чином, частина 3 ст. 92 Цивільного кодексу України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З урахуванням норм ст. 98 Цивільного кодексу України та приписів ст.ст. 92, 203, 215, 241 цього Кодексу, рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, вони мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Таким чином, якщо суд визнає недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнане недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/15832/17.

Таким чином, сам по собі факт визнання судом недійсним рішення Загальних Зборів Учасників Товариства, оформленого протоколом № 70 від 18.08.2014, не може бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17.

Спірний договір містить умову (зазначення у преамбулі) про його підписання зі сторони ТОВ «Магістраль-Транс» на підставі Статуту та протоколу Загальних Зборів Учасників ТОВ «Магістраль-Транс» № 70 від 18.08.2014.

Наведене свідчить про обізнаність іншої сторони оспорюваного правочину - відповідача-2 з таким статутом та протоколом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі, за наявності обмежень, посилання відповідача-2 на те, що йому було невідомо про наявні обмеження повноважень представника відповідача-1 суд не може брати до уваги. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 904/2178/18 та від 02.08.2018 року у справі № 903/612/16.

Враховуючи наведені вище положення статуту, суд дійшов висновку, що оскільки купівля-продаж транспортного засобу за спірним договором визначена у сумі 10.000,00 грн (тобто не перевищує суму визначену статутом), то на укладення такого договору від імені Товариства директору Товариства не потребувалось надання Головою Товариства відповідних повноважень.

Разом з цим, оскільки статутом встановлено, що рішення про відчуження майна Товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів Учасників Товариства (75%), тоді як у протоколі Загальних Зборів Учасників ТОВ «Магістраль-Транс» № 70 від 18.08.2014, яким оформлено рішення Загальних Зборів Учасників ТОВ «Магістраль-Транс» про продаж (відчуження) спірного транспортного засобу, зазначено про присутність на даних загальних зборах Товариства 73,9% голосів засновників, суд дійшов висновку, що відповідач-2 при підписанні спірного договору знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях директора ТОВ «Магістраль-Транс» ОСОБА_4 на укладання та підписання від імені Товариства оспорюваного Договору, враховуючи, наведену умову п. 5.1.2 Статуту та фактичну присутність на Загальних Зборах учасників ТОВ «Магістраль-Транс, що володіють 73,9% голосів.

Слід зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7940/18 встановлено обставини, що рішення Загальних Зборів Учасників Товариства, оформлені протоколом № 70 від 18.08.2014, в тому числі щодо відчуження майна Товариства, були прийняті за відсутності необхідної кількості голосів для прийняття відповідних рішень, тобто за відсутності кворуму для прийняття відповідних рішень.

Отже, оцінивши наведені обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доведено, що відповідач-2, як контрагент відповідача-1, укладаючи спірний договір, діяв недобросовісно або нерозумно, оскільки знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу Товариства.

Водночас судом враховано, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).

З аналізу змісту частини 1статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Відповідний висновок містять постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17.

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що відповідач-1 в подальшому схвалив спірний договір, вчинений від його імені директором ОСОБА_4 , а саме:

- на виконання умов договору був складений та підписаний акт № 3/16 приймання-передачі основних засобів від продавця до покупця від 16.10.2014;

- відповідачем-1 виписано видаткову накладну № 2ОФ/3 від 16.10.2014 та рахунок-фактуру № 7 від 16.10.2014;

- відповідачем-1 здійснено дії щодо зняття з обліку транспортного засобу з наступною постановкою на облік відповідача-2;

Відповідач-1 не заперечив відповідні обставини.

Таким чином, судом встановлене подальше схвалення спірного договору, що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Стосовно посилань позивача на те, що спірний договір вчинений відповідачем-1 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Судом враховано, що відповідні вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 Цивільного кодексу України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 Цивільного кодексу України є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самої особи, яка вчиняє правочин. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Для застосування зазначеної норми необхідно встановити наявність зазначених умов у сукупності, а саме вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Також необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином, тобто факт його укладення саме з метою усунення таких обставин.

Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач-1 (ТОВ «Магістраль-Транс») повідомив, що на момент підписання спірного договору у ТОВ «Магістраль-Транс» була наявна заборгованість перед ПАТ «АКБ «Київ» (правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк») за кредитним договором, яку згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/11734/14 стягнуто з ТОВ «Магістраль-Транс» в примусовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/11734/14 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» заборгованість та штрафні санкції за кредитним договором № 6/2003 від 07.07.2003 в загальному розмірі 9.074.964,10 грн та 268.780,04 доларів США.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 у справі № 910/11734/14 задоволено заяву ТОВ «Магістраль - Транс» та частково розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/11734/14.

Однак, судом враховано, що наведена ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/11734/14 постановлена судом 03.12.2015, тобто більш ніж через рік після укладення спірного договору від 01.10.2014, а тому жодним чином не може підтверджувати укладення означеного договору під впливом тяжкої обставини.

Судом досліджено долучені позивачем до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які стверджують, що у відповідача-1 була необхідність в поповненні обігових коштів для розрахунку з кредиторами (зокрема, на виконання рішення Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з ТОВ «Магістраль-Транс» на користь ПАТ «АКБ «Київ», для здійснення розрахунків з відповідачем-2 на виконання договірних відносин з останнім), також свідки зазначили про те, що відповідач-1 розумів, що в результаті примусового стягнення (за рішенням суду) буде порушено виконавче провадження та накладений арешт на майно, що і стало причиною термінового продажу ТЗ на користь відповідача-2 за ціною, що нижче ринкової.

Судом також досліджено долучену відповідачем-2 до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_9 , який був учасником переговорів щодо укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів. Вартість транспортних засобів згідно умов договорів купівлі-продажу, в залежності від стану транспортного засобу, складала від 10 до 50 тис. грн. Відповідна вартість транспортних засобів була обумовлена технічним станом. Всі транспортні засоби, що були придбані у ТОВ «Магістраль-Транс» були в технічно-несправному стані та вимагали значних вкладень для відновлення. Причиною, продажу даних транспортних засобів зі сторони ТОВ «Магістраль-Транс» послугувало, як було повідомлено її керівництвом під час переговорів, економічна недоцільність проводити значні ремонтні роботи враховуючи стан та строк експлуатації ТЗ. Договори купівлі-продажу між підприємствами укладались при вільному волевиявленню, не під впливом тяжких обставин, про що сторонами було зазначено і в договорах.

В свою чергу, як встановлено судом, згідно п. 4 спірного договору відповідач-1 (продавець) свідчив, що договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини. Крім того, згідно п. 5 спірного договору сторони підтвердили, що укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Разом з цим, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що фактично позивач визначив тяжкою обставиною, під впливом якої ТОВ «Магістраль-Транс» було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу, це - наявність заборгованості ТОВ «Магістраль-Транс» перед ПАТ «АКБ «Київ» (яка виникла за кредитним договором № 6/2003 від 07.07.2003 та постановлена до стягнення з ТОВ «Магістраль-Транс» згідно рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/11734/14) та необхідність її погашення позивачем.

Проте, обставина наявності такої заборгованості (встановленої рішенням суду) є наслідком здійснення відповідачем-1 підприємницької діяльності на власний ризик та на підставі відповідного договору з контрагентом, та відповідно, не може бути оцінена судом у якості тяжкої для сторони (відповідача-1) обставини в розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, під впливом якої сторона уклала спиртний договір.

Згідно з п. 3 оспорюваного договору встановлено, що за домовленістю сторін, враховуючи технічний стан транспортного засобу, продаж цей вчинено за 10.000,00 грн з ПДВ, які покупець повинен перерахувати продавцю на його поточний рахунок або повинен внести в касу продавця протягом десяти календарних днів з моменту оформлення цього договору.

На підтвердження невигідних умов укладання спірного договору, а саме різниці вартості майна, яка вказана у спірному договорі та реальної вартості вказаного майна позивачем подано висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 18 від 04.04.2019 (далі - висновок), виконаного судовим експертом Бородіним A.B.

За результати проведення експертного дослідження експерт дійшов такого висновку: середня ринкова вартість подібного транспортного засобу (сідлового тягача, VOLVO FH 12, 2001 року випуску, білого кольору, шасі НОМЕР_1 ) без врахування його комплектності; укомплектованості; технічного стану; пробігу обсягу і характеру пошкоджень станом на 01.10.2014 становить 226.640,00 грн; вартість транспортного засобу при наявності підтверджуючих вихідних даних може бути збільшена або зменшена.

Наведений висновок свідчить, що експерт у висновку визначив вартість подібного транспортного засобу без врахування його комплектності; укомплектованості; технічного стану; пробігу обсягу і характеру пошкоджень, а не вартість транспортного засобу, який був безпосередньо предметом купівлі-продажу за спірним договором, а тому висновок не приймається судом у якості належного доказу на підтвердження вчинення оспорюваного договору на вкрай невигідних для відповідача-1 умовах.

Надана позивачем копія договору купівлі-продажу транспортного засобу № 011015 від 07.10.2015, відповідно до якого відповідач-2 здійснив продаж вказаного вище транспортного засобу іншому покупцю за ціною 95.000,00 грн не може бути підтвердженням невідповідності ціни транспортного засобу за спірним договором, оскільки укладений через рік після спірного договору, а тому з урахуванням свідчень ОСОБА_9 транспортний засіб міг бути відновлений шляхом покращення технічних властивостей.

Суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено що спірний договір вчинений відповідачем-1 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору купівлі-продажу № 081014 від 01.10.2014 недійсним відсутні.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 24.07.2019.

Суддя В.В.Сівакова