Рішення № 83217547, 27.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2019Справа № 910/3840/19

За позовом ОСОБА_1 (Unilever N.V.);

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛЬГАМА ЛЮКС"

(відповідач 1);

Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідач 2)

про дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 04.02.19;

Від відповідача 1: Білицький П.В., довіреність № б/н від 13.12.18;

Від відповідача 2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулася компанія компанії ОСОБА_1 (Unilever N.V.) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смальгама люкс" (відповідач 1) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідач 2), в якому просить припинити достроково дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 41290 повністю для всіх товарів і послуг, зазначених у свідоцтві з 26.03.2019 року та зобов`язати відповідача внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 41290 повністю для всіх товарів і послуг, зазначених у свідоцтві з 26.03.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 року відкрито провадження у справі № 910/3840/19, підготовче засідання у справі призначено на 25.04.2019 року.

У підготовчому засіданні 25.04.2019 року було оголошено перерву до 21.05.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 року відкладено підготовче засідання до 04.06.2019 р.

Через відділ діловодства суду 04.06.2019 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.

Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Пунктом 6 Ухвали Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 року було запропоновано позивачу у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив та докази направлення відповіді на адресу відповідача.

Як вбачається з роздруківки відстеження поштового відправлення, відзив відповідача 1 було отримано представником позивача 25.04.2019 року.

Згідно зі ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд залишає без розгляду відповідь на відзив відповідача 1 з огляду на пропущення позивачем строків на її подання та необгрунтування неможливості її подання у строк з причин, що не залежали від нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3840/19 до судового розгляду по суті на 18.06.2019 р.

Через відділ діловодства суду 18.06.2019 р. від представника позивача повторно надійшла відповідь на відзив відповідача 1.

Судом було повторно залишено без розгляду відповідь на відзив відповідача 1 з підстав наведених вище.

У судовому засіданні 18.06.2019 оголошено перерву в розгляді справи по суті до 27.06.2019 р.

Під час розгляду спору по суті представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях по суті справи.

Відповідач 2 у судове засідання не з`явився, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

ТОВ «АМАЛЬГАМА ЛЮКС» є власником свідоцтва України № 41290 на знак для товарів і послуг «CHISTAYA LІNIYA» від 15.07.2004 року для товарів 03, 16, 35 і 42 класів Міжнародної класифікації товарів та послуг.

Позивач зазначає, що маючи інтерес на використання позначення «CHISTAYA L1NIYA» у своїй господарській діяльності, 08.11.2018 р. звернувся до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» із заявкою про реєстрацію знака для товарів та послуг «CHISTAYA LINIYA» для товарів 03 класу МКТП.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що недобросовісне використання відповідачем 1 свого права на знак «CHISTAYA LINIYA» за свідоцтвом України № 41290, перешкоджає використанню схожого позначення позивачем, що призводить до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.154 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч.2 ст.154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч.3 ст.418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків , передбачених законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч.1 ст.155 Господарського кодексу України та ч.1 ст.420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ст.492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч.1 ст.157 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.494 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.5 Закону України від 15.12.1993 "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (надалі - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг") також встановлено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються законом.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.494 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 4 статті 16 Закону використанням знака визнається:

- нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товара предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Позивач в позовній заяві, у зв`язку з невикористанням відповідачем 1 знака для товарів і послуг «CHISTAYA LINIYA» за свідоцтвом України № 41290, просить припинити достроково дію свідоцтва повністю для всіх товарів і послуг, зазначених у свідоцтві з 26.03.2019 року.

При цьому Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у відзиві до позовної заяви зазначає, що для того, щоб вирішити даний спір, позивач повинен довести ті обставини справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач-1 повинен довести безпосереднє та фактичне використання або зазначити поважні причини невикористання зазначених знаків, для яких вони зареєстровані.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону, якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

Іншими словами, власник знака для товарів і послуг, набуваючи права на нього, зобов`язується використовувати знак протягом всього терміну правової охорони. У разі ж його невикористання будь-яка особа може оскаржити свідоцтво на знак, посилаючись на його невикористання без поважних причин.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

Одночасно, при достроковому припиненні свідоцтва на знак для товарів і послуг судам слід враховувати положення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зокрема щодо підстав для анулювання реєстрації торговельної марки, а саме статтю 198 названої угоди (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі №910/11414/17).

01.09.2017 набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яка ратифікована Україною 16.09.2014 згідно Закону України від 16.09.2014 "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони".

Відповідно до статті 158 Угоди про асоціацію для цілей цієї Угоди права інтелектуальної власності включають зокрема, торговельні марки.

Угодою про асоціацію встановлені окремі стандарти, які доповнюють та уточнюють права і зобов`язання Сторін згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та іншими міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності, зокрема, щодо торговельних марок.

Статтею 198 Угоди про асоціацію визначено, що сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п`ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання; проте жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку мають бути анульовані, якщо протягом проміжку часу між закінченням п`ятирічного періоду і поданням заяви про анулювання розпочалося або було поновлено реальне використання торговельної марки; початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п`ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв`язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання.

Таким чином, наведені норми ст. 198 Угоди про асоціацію передбачають анулювання реєстрації торговельної марки, якщо протягом безперервного п`ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання, тоді як згідно чинних норм п.4 ст.18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" достроково може бути припинена повністю або частково дія свідоцтва, знак за яким не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації. Наведене свідчить про невідповідність в зазначеній частині правого акту - Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" міжнародному договору - Угоді про асоціацію.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про міжнародні договори України" та пункту (b) статті 2 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року ратифікація є однією з форм надання згоди держави (України) на обов`язковість для неї міжнародного договору. Відповідно до інших положень цієї Конвенції:

- одним із основних принципів діяльності держав у сфері права міжнародних договорів є загальновизнана норма pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися; стаття 26);

- учасник Конвенції не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору (стаття 27).

За приписами статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналогічні за змістом приписи містить і стаття 10 Цивільного кодексу України.

Відповідно до стаття 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 11 Господарського процесуального кодексу України: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Зміст даної Угоди, яка згідно з наведеними вище положеннями статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 липня 2018 року у справі №910/14972/17.

Враховуючи наведені норми права, а також те, що Законом України від 16.09.2014 №1678-VII було ратифіковано Угоду про асоціацію, яка набрала чинності 01.09.2017, наведена Угода є частиною чинного українського законодавства і не суперечать Конституції України, а також є нормами міжнародного договору, які мають пріоритет над нормами, встановленими Законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, зважаючи на приписи ст. 198 Угоди про асоціацію, для дострокового припинення свідоцтва України № 41290 на торговельну марку «CHISTAYA LINIYA» позивачем має бути належним чином доведений факт невикористання відповідачем 1, як власником спірного свідоцтва, вказаної торгової марки, а відповідач-1 повинен довести безпосереднє та фактичне використання або зазначити поважні причини невикористання спірного знаку, для товарів яких він зареєстрований.

При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до Господарського суду м. Києва із даним позовом, позивач подав на реєстрацію заявку № m201826330 від 08.11.2018 на реєстрацію в Україні знака для товарів і послуг «CHISTAYA LINIYA» виключно для товарів 03 класу МКТП.

З вищевикладеного слідує, що станом на дату подання цього позову у позивача були відсутні наміри використовувати позначення «CHISTAYA LINIYA» для товарів та/або послуг належних до інших класів МКТП, а тому позивачем не доведено яким чином свідоцтво України № 41290 на знак для товарів і послуг «CHISTAYA LINIYA» порушує права останнього в частині товарів та/або послуг 16, 35, 42 класів МКТП.

Так, на підтвердження виробництва товарів 03 класу МКТП «креми косметичні», маркованих знаком «CHISTAYA LINIYA» за спірним свідоцтвом № 41290 відповідачем 1 було долучено до матеріалів справи наступні докази:

- затверджену рецептуру РЦ У 32719869.001-2018 на крем «CHISTAYA LINIYA»;

- затверджений дизайн етикетки на крем «CHISTAYA LINIYA» для рук від 19.10.2018;

- заяву вих. № 311 від 19.11.2018 до Держслужби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зі вх. № 387 від 26.11.2018 про проведення санітарно-епідеміологічної експертизи та видачу висновку щодо крему для догляду за шкірою «CHISTAYA LINIYA»;

- заяву вих. № 312 від 19.11.2018 до Держслужби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зі вх. № 386 від 26.11.2018 про проведення санітарно-епідеміологічної експертизи та видачу висновку щодо РЦ У 32719869.001-2019 «Рецептура на крем для шкіри «CHISTAYA LINIYA» по ДСТУ 4765:2007 «Креми косметичні. Загальні технічні умови»;

- звіт за результатами санітарно-гігієнічної оцінки продукції № 387 від 25.01.2019;

- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 04.02.2019 № 602- 123-20-2/1855 щодо об`єкту: РЦ У 32719869.001-2019 «Рецептура на крем для шкіри «CHISTAYA LINIYA» по ДСТУ 4765:2007 «Креми косметичні. Загальні технічні умови»;

- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 05.02.2019 № 602- 123-20-1/2117 щодо об`єкту: креми для догляду за шкірою «CHISTAYA LINIYA».

З огляду на наведе відповідач 1 належними доказами підтвердив факт використання знака для товарів і послуг «CHISTAYA LINIYA» за свідоцтвом України № 41290.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем 1 було долучено до матеріалів справи висновок експерта № 158 від 23.04.2019 року за результатами проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності.

Суд дослідивши вище вказаний висновок експерта, не приймає його в якості належного доказу у справі, оскільки питання, які ставилася на вирішення експерта, не стосуються предмету спору в даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, господарський суд міста Києва, з огляду на призначення торговельної марки, межі її правової охорони, зміст прав власника свідоцтва та його обов`язок добросовісно користуватися правами, а також правові наслідки початку використання знака в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг до подання позову, у даному випадку не вважає необхідним достроково припинити дію свідоцтва України № 41290 на знак для товарів і послуг.

Щодо поданої відповідачем 1 заяви про застосування строку позовної давності суд відзначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що судом було встановлено відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача в даній справі, заява відповідача про застосування строку позовної давності судом по суті не розглядалася.

Оскільки позовні вимоги до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України є похідними від вимоги до відповідача 1, то вони також не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Представником відповідача 1 заявлялися до стягнення з позивача 11 775,00 грн. витрат по оплаті вартості проведення експертизи на замовлення представника відповідача 1 та 100 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки, як вже було зазначено вище, висновок експерта № 158 від 23.04.2019 не було прийнято судом в якості належного доказу у справі, витрати по оплаті вартості вказаної експертизи з позивача стягненню не підлягають.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України, згідно до якої повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в Україні ведеться Єдиний реєстр адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні.

До Єдиного реестру адвокатів України вносяться такі відомості:

1) прізвище, ім`я та по батькові адвоката;

2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);

3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв`язку;

4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв`язку;

5) інформація про зупинення або припинення права на занятгя адвокатською діяльністю;

6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Судом було здійснено пошук в Єдиному реєстрі адвокатів України та встановлено відсутність відомостей про адвоката Білицького Пилипа Вікторовича у вказаному реєстрі.

Враховуючи викладене, оскільки право представника відповідача 1 Білицького П.В. на зайняття адвокатською діяльністю не є належним чином підтвердженим, у суду відсутні підстави для стягнення на користь відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.07.2019.

Суддя О.В. Мандриченко