Рішення № 83206297, 24.07.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/761/19

2/530/614/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

24.07.2019 року місто Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Дем`янченка С.М., секретарі Соловей Т.І. розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Зіньків Полтавської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ :

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , шлюб між сторонами розірвано 20.09.2018 року. Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти проживають разом з позивачкою і повністю перебувають на її утриманні та вихованні. В свідоцтві про народження дитини ОСОБА_4 батьком зазначений відповідач ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 добровільно матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини в достатній мірі не надає, позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду і просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.06.2019 року і до його повноліття та стягнути з відповідача на її користь 2500 грн на правову допомогу.

Ухвалою суду від 20.06.2019 року відкрито провадження по справі.

В судове засідання сторони не з`явились, від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Тараненко С.О. надійшла заява про розгляд справи в його відсутність, позов підтримав, відповідач ОСОБА_2 надіслав заяву про розгляд справи в його відсутність, позов визнав.

Суд, вирішив за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України

Суд, прийнявши до уваги заяви сторін, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття.

Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст.182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 183 Сімейного Кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Статтею 191 Сімейного Кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі до 20.09.2018 року (а.с.11-12). Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з позивачкою і повністю перебуває на її утриманні та вихованні ( а.с.10). В свідоцтві про народження дитини ОСОБА_4 батьком зазначений відповідач ОСОБА_2 (а.с.10). ОСОБА_5 та ОСОБА_6 27.12.2018 року зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 ( а.с.13). Позивач ОСОБА_1 не працює, перебуває на обліку у Зіньківській філії Полтавського ОЦЗ та отримує грошову допомогу, яка станом на квітень 2019 року становить 2118,14 грн ( а.с.15). Відповідач ОСОБА_2 є здоровою працездатною людиною, працює водієм в ФОП ОСОБА_8 та отримує заробітну плату, яка станом на травень 2019 року становить 4214,73 грн ( а.с.34), непрацездатних осіб на утриманні не має і має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини.

Частиною 1 ст. 182 СК України, в редакції закону чинній з 8 липня 2017 року передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів ; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. В частині 2 цієї статті вказано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Суд, враховуючи вищевикладене, бере до уваги склад сім`ї позивача, матеріальне становище сторін, прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, приходить до висновку про ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скориставсь своїм правом, на правову допомогу, та уклала договір з адвокатом (Ордер серія ПТ № 142047) від 04 червня 2019 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодилася позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 2500 гривень за професійну правничу допомогу які підтверджуються квитанцією від 04.06.2019 року.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із справи вбачається, що позивач просила стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

На підтвердження понесених вказаних витрат позивачем надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.21) ордер серія ПТ №142047 від 04.06.2019 року на надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с18); витяг з договору №13 про надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с.19), квитанція про сплату судових витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 2500 грн.( а.с.20).

Оцінюючи розрахунки наданих послуг, суд вважає, що адвокатом була витрачена значна кількість часу на надання консультацій, підготовку процесуальних документів, проте, необхідність чи неминучість надання послуг саме у такому об`ємі не обґрунтована.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінюючи обставини справи, з урахуванням повного задоволення позову та керуючись положеннями ст. 89 ЦПК України, суд діючи за своїм внутрішнім переконанням, вважає, що заявлений розмір вартості послуг за професійну допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, а тому слід визначити розмір витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн.

Враховуючи, що заявлений розмір вартості послуг за професійну допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.84,180 183 Сімейного кодексу України, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.4, 12, 18, 76-77, 81, 141, 189-200, 247, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду НОМЕР_1 аліменти на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.06.2019 року і до його повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду НОМЕР_1 - 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 копійок судового збору на рахунок: 31211256026001, одержувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк одержувача Казначейство України ( ЕАП), код банку отримувача ( МФО) : 899998, код класифікації доходів бюджету : 22030106.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 1500 (одну тисячу п`ятсот ) грн 00 коп. - судових витрат за професійну правничу допомогу .

Рішення суду про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Суддя -