Рішення № 83190154, 19.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 липня 2019 р. Справа № 120/1772/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 12 квітня 2019 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці із заявою про призначення пенсії державного службовця, як інваліду ІІ групи, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року та статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року, із включенням в розрахунок всіх складових до суми заробітної плати, які відображені в довідці №25/09-71/04 від 12.04.2019. Однак, отримав відмову, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 05.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із наступного.

Відповідно до п.5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-УІІІ передбачено, що з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Наведена норма свідчить про те, що з 01.06.2015 року не здійснюється ні призначення, ні перерахунки пенсій відповідно до вищенаведеного спеціального законодавства, оскільки норми, які регулювали питання пенсійного забезпечення тієї категорії осіб, на яких поширюється дія цих законів, скасовані.

Таким чином, на думку пенсійного органу позивачем у своєму адміністративному позові не доведено його права на здійснення перерахунку його пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» на даний час.

Крім того, з 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889. Статтею 90 зазначеного Закону передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а відповідно до даного Закону непередбачено таких перерахунків пенсій, на якому наполягає позивач.

Ухвалою від 05.07.2019 року судом вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

11.07.2019 року судове засідання відкладено, у зв`язку із заявою представника відповідача про перенесення розгляду справи ( вх.№35950 від 11.07.2019 року).

Крім того, 11.07.2019 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи пояснювальної записки (вх.№36072 від 11.07.2019 року).

Позивач у пояснювальній записці зазначає, що при поданні позовної заяви у пункті 4 прохальної частини позовної заяви допущено механічну помилку, а саме у вимозі зобов`язати Управління Пенсійного фонду у місті Вінниці здійснювати нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного у довідці від 31.01.2018 року №1868/06.

У довідці число і номер написано не вірно, тому позивач просить суд приймати до уваги довідку від 12.04.2019 року № 25/09-71/04.

19.07.2019 року сторони у судове засідання не прибули, натомість подали заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження ( вх.№ 36074 від 11.07.2019 року та вх.№ 37258 від 19.07.2019 року).

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 та статті 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 визнано інвалідом III групи інвалідності (загального захворювання) та з 03.07.2012 призначено пенсію по інвалідності, згідно Закону України № 1058 від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У відповідності із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №081162 /а.с.-2/ позивачу, з 13 серпня 2018 року встановлено II групу інвалідності безтерміново.

Наказом Головного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 86-ос від 14.05.2018 року звільнений з посади головного спеціаліста управління, про що свідчить копія трудової книжки позивача /а.с. - 50,51,52/.

Відповідно до довідки Головного управління ПФУ Вінницької області від 12.04.2019 року /а.с.- 15/ стаж державного службовця станом на 26.03.2019 року становить 20 років 11 місяців 29 днів.

12 квітня 2019 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці з заявою про призначення пенсії державного службовця, як інваліду II групи, на виконання вимог статті 37 Закону України від 16 грудня 1993року №3723-ХІІ "Про державну службу", статті 66 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" із включенням в розрахунок всіх складових до суми заробітної плати, які відображені в довідці від 12.04.2019 року №25/09-71/04.

Проте, Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці рішенням від 16.04.2019 року №3559 відмовило позивачу у перерахунку пенсії по інвалідності, як державному службовцю згідно поданої заяви від 12.04.2019 року та довідки про складові заробітної плати від 12.04.2019 року № 25/09-71/04.

Відмову в призначенні пенсії Управління ПФУ в м. Вінниці мотивує тим, що пенсії по інвалідності, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як встановлено статтею 90 Закону №889-VIII. Також, Закон №889-VIII не передбачає проведення перерахунку раніше призначених пенсій.

Позивач, вважає незаконною відмову у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у зв`язку з тим, що відповідає умовам збереження права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та передбаченим пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу".

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Суд встановив, що трудовий стаж позивача на державній службі складає понад 20 років і він є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідкою МСЕК серії 12 ААБ №081162 /а.с.-2, 15/.

Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної йому згідно із Законом №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Посилання відповідача на статтю 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, відповідно до якої пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності на підставі статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, суд вважає безпідставним, оскільки позивач має право на призначення пенсії по інвалідності за правилами пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, якими не передбачено нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, посилання відповідача на пункт 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, не заслуговують на увагу, оскільки не знайшли свого відображення в змісті оскаржуваного рішення та спростовуються пунктом 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови щодо призначення ОСОБА_1 пенсії, як державному службовцю по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" в редакції чинній на момент призначення пенсії та зобов`язання відповідача призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" у розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідці від 12.04.2019 року №25/09-71/04, необхідно задовольнити.

Що стосується позовних вимог позивача щодо:

- визнання протиправною відмову у призначенні пенсії з урахуванням всіх складових заробітної плати, а також не включених інших виплат - матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, допомоги на вирішення соціально побутових питань, компенсації за невикористану відпустку відповідно до довідки, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області №25/09-71/04 від 12.04.2019 року;

- в подальшому виплачувати відповідно до проведеного перерахунку;

- зобов`язання сплатити недоплачену суму пенсії, то суд зазначає наступне.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання правовідносин у яких виник спір між сторонами.

В свою чергу, дискреція пенсійного органу полягає у розгляді заяви та довідки про складові заробітної плати особи при призначенні пенсії, а як встановлено із матеріалів справи, відповідачем оцінка складовим довідки не надавалась, рішення з цього приводу не приймалось. Отже, на даний час не виникло спірних правовідносин між сторонами в цій частині.

Таким чином, заявлені вимоги, спрямовані на врегулювання правовідносин, які не настали, а лише можуть виникнути у майбутньому, тому задоволенню не підлягають.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 та 2 с. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку з звільненням позивача від сплати судового збору відповідно до статті 139 КАС України судовий збір з відповідача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці у призначенні пенсії як державному службовцю по інвалідності ОСОБА_1 , відповідно до Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на момент призначення пенсії, оформлену рішенням №3559 від 16.04.2019 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" у розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідці від 12.04.2019 року №25/09-71/04

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці ( вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979905).

Суддя Свентух Віталій Михайлович