Рішення № 83189896, 02.07.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2019 року о/об 16 год. 53 хв.Справа № 280/4833/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ЗАПОРІЖГАЗ" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, код ЄДРПОУ 03345716)

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, Дегтярівська, 11г, код ЄДРПОУ 39440996)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участі сторін:

від позивача - Бурдак О.В.

(діє на підставі довіреності № Др-44-0519 від 22.05.2019 )

від відповідача - Єременко В.В.

(діє на підставі довіреності № 15103/9/28-10-10-18 від 27.12.2018 року)

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (надалі - позивач) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2018 року №0004324709.

Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено 12 грудня 2018 року.

12 грудня 2018 року провадження у справі зупинено до 16 січня 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Однак, в період з 14 січня 2019 року по 18 січня 2019 року суддя Запорізького окружного адміністративного суду Татаринов Д.В. був відсутній на роботі відповідно до листка непрацездатності серії АДЛ №303831.

Ухвалою суду від 21 січня 2019 року провадження у справі поновлено.

21 січня 2019 року провадження у справі зупинено до 12 лютого 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 12 лютого 2019 року провадження у справі поновлено.

12 лютого 2019 року провадження у справі зупинено до 26 лютого 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 26 лютого 2019 року провадження у справі поновлено.

26 лютого 2019 року провадження у справі зупинено до 12 березня 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 12 березня 2019 року провадження у справі поновлено.

12 березня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче засідання, а справу призначено до судового розгляду по суті на 26 березня 2019 року.

26 березня 2019 року провадження у справі зупинено до 14 травня 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 14 травня 2019 року провадження у справі поновлено.

14 травня 2019 року провадження у справі зупинено до 20 червня 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 20 червня 2019 року провадження у справі поновлено.

20 червня 2019 року провадження у справі зупинено до 02 липня 2019 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 02 липня 2019 року провадження у справі поновлено.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 02 липня 2019 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевірки контролюючим органом були грубо порушені норми податкового та іншого законодавства, застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню до даних правовідносин, що призвело до безпідставних та необґрунтованих донарахувань податкових зобов`язань з екологічного податку, які всупереч вимогам ПК України розраховані з прогнозованих (приблизних) величин, а не фактичних обсягів, що є порушенням законних прав та інтересів Товариства, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ЗАПОРІЖГАЗ" просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№1911 від 16 січня 2019 року), відповідно до якого зазначено, що згідно з статтею 10 Закону від 25 червня 1991 року № 1264 «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, зобов`язані здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік. Валові викиди забруднюючих речовин та парникових газів визначаються на основі постійних вимірювань концентрацій забруднюючих речовин у димових газах котлів, а за відсутності лічильників - на основі розрахункових методів за даними про витрати та склад використаного палива і характеристики котлів та газоочисних установок. Згідно пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб`єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. Відповідно до пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України об`єктом та базою оподаткування екологічним податком є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Згідно із підпунктом 14.1.230. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти. Вказує, що ПАТ «Запоріжгаз» нараховує екологічний податок, згідно статті 240.1. Податкового кодексу України за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення згідно ставок податку визначених статтею 243 Податкового Кодексу України, та подає податкову декларацію з екологічного податку і здійснює діяльність з розподілу природного газу споживачам на території Запорізької області. ПАТ «Запоріжгаз» об`єднує 12 структурних підрозділів на території Запорізької області. Вказує, що перевіркою ПАТ «Запоріжгаз» встановлено порушення вимог: пункту 1 статті 240, підпункту 242.1.1, пункту 242.1, статті 242, статті 243, пункту 249.1, пункту 249.2, пункту 249.3 статті 249 ПК України, в результаті чого занижено екологічний податок на загальну, суму 3 804 076,86 грн., у тому числі по періодах: 1-й квартал 2015 року - 322 156,3 грн., 2-й квартал 2015 року - 327 436,54 грн., 3-й квартал 2015 року - 329 754,64 грн., 4-й квартал 2015 року - 330 826,38 грн., 1-й квартал 2016 року - 405 363,11 грн., 2-й квартал 2016 року 216 959,13 грн., 3-й квартал 2016 року 306 092,19 грн., 4-й квартал 2016 року - 411 303 грн., 1-й квартал 2017 року - 1 052 955,78 грн., 2-й квартал 2017 року - 101 229,79 грн. Зазначені висновки зафіксовані у акті перевірки від 25 вересня 2018 року №93/28-10-47-09/03345716 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Запоріжгаз» (код ЄДРПОУ 03345716) з питання повноти нарахування та сплати екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо- технологічні втрати та витрати за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2017 року».

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Так у період з 24 липня 2018 року по 18 вересня 2018 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" з питань повноти нарахування та сплати екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати та втрати за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2017 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №93/28-10-47-09/03345716 від 25 вересня 2018 року «Про результати документальної виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" з питань повноти нарахування та сплати екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати та втрати за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2017 року».

У висновках Акту перевірки №93/28-10-47-09/03345716 від 25 вересня 2018 року зазначено, що перевіркою ПАТ «Запоріжгаз» встановлено порушення вимог: пункту 1 статті 240, підпункту 242.1.1 пункту 242.1 статті 242, статті 243, пункту 249.1, пункту 249.2, пункту 249.3 статті 249 ПК України, в результаті чого занижено екологічний податок на загальну, суму 3 804 076,86 грн., у тому числі по періодах: 1-й квартал 2015 року - 322 156,3 грн., 2-й квартал 2015 року - 327 436,54 грн., 3-й квартал 2015 року - 329 754,64 грн., 4-й квартал 2015 року - 330 826,38 грн., 1-й квартал 2016 року - 405 363,11 грн., 2-й квартал 2016 року 216 959,13 грн., 3-й квартал 2016 року 306 092,19 грн., 4-й квартал 2016 року - 411 303 грн., 1-й квартал 2017 року - 1 052 955,78 грн., 2-й квартал 2017 року - 101 229,79 грн.

Позивачем 01 жовтня 2018 року на адресу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби направлено заперечення на Акт перевірки №93/28-10-47-09/03345716 від 25 вересня 2018 року, за результатами розгляду яких висновки акту залишено без змін.

16 жовтня 2018 року на підставі Акту перевірки №93/28-10-47-09/03345716 від 25 вересня 2018 року податковим органом стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення №0004324709, яким Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" збільшено суму грошового зобов`язання з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення у сумі 3 154 484,02 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 788 621,01 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (частина 1 статті 1 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 3.1 статті 3 ПК України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі по тексту також - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

ПК України не визначено терміну (поняття) «забруднюючі речовини».

З метою обґрунтування, що «метан», який міститься у природному газі, відноситься до забруднюючих речовин, відповідач у акті перевірки №93/28-10-47-09/03345716 від 25 вересня 2018 року посилається на лист департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України№7/3892-17 від 23 жовтня 2017 року, наданий йому на запит стосовно віднесення до переліку забруднюючих речовин «метану», а також порядку розрахунку вмісту «метану» у складі природного газу (т.1 а.с. 72-73).

У вищевказаному листі зазначено, що «на державному рівні питання щодо переліку речовин, які визнаються забруднюючими та за які справляється екологічний податок, визначається відповідно до статті 243 ПК України, до яких, крім інших відносяться «вуглеводні». Метан віднесено до переліку речовин, які входять до «вуглеводнів» відповідно до Переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір. Вміст метану у складі природного газу (компонентний склад, % мол.) визначається відповідно до паспорту фізико-хімічних показників природного газу.

З даного приводу суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що вищевказаний Перелік був розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року за №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27 грудня 2010 року. В зв`язку з цим посилання відповідача на вищезазначений Перелік, який визначав весь перелік «вуглеводнів» і який втратив чинність - є безпідставними.

На даний час екологічний податок відповідно до положень пункту 242.1 статті 242 та пункту 243.1 статті 243 ПК України сплачується за викид в атмосферу певного виду «забруднюючих речовин», до яких в тому числі віднесено і «вуглеводні», а не за окремі речовини, які є складовими таких «вуглеводнів».

Суд звертає увагу на те, що ПК України не містить бланкетних норм, які відсилають на інший нормативно-правовий акт, що визначає чи деталізує перелік чи склад відповідних речовин як «вуглеводні».

Так, відповідно до пункту 242.1 статті 242 ПК України об`єктом та базою оподаткування екологічним податком є: обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Пунктом 243.1 статті 243 ПК України передбачено ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення.

Відповідно до підпункту 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 ПК України стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16 жовтня 1992 року (далі по тексту Закон України «Про охорону атмосферного повітря»).

Статтею 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» встановлено, що забруднююча речовина - речовина хімічного та біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.

Вказаним Законом також визначені критерії правового регулювання охорони атмосферного повітря шляхом визначення нормативів, зокрема:

- нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров`я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря;

- норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду;

- технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування;

- норматив якості атмосферного повітря - критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.

Статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» встановлено, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Регулювання викидів таких забруднюючих речовин полягає в тому, що їх викиди можуть здійснюватись лише за наявності спеціального дозволу, такі викиди підлягають спостереженню. Якщо внаслідок причин об`єктивного характеру встановлено перевищення нормативів екологічної безпеки, приймається рішення про поетапне зниження викидів забруднюючи речовин відповідними суб`єктами. У разі зміни параметрів джерел викидів, їх кількості, кількісного та якісного складу забруднюючих речовин, заходів із зниження їх кількості до зазначених дозволів вносяться зміни.

Дозволи на викиди таких речовин надаються за умови, зокрема: не перевищення протягом строку їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки, не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел.

Таким чином, регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, полягає у нормуванні викидів, спостереженні за ними, наданні дозволів на викиди. Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 року №1598.

«Метан» до речовин, визначених цим Переліком, викиди яких підлягають регулюванню, не відноситься.

Крім того, нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» від 27 червня 2006 року за №309, проте метан до переліку забруднюючих речовин ним не віднесено.

Пунктом 3.2 статті 3 ПК України передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Чинним міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною радою України і яким регулюються питання, котре впливає на оподаткування, є «Кіотський протокол», який 04 лютого 2004 року ратифікований Верховною радою України на підставі Закону України за №1430-ІV «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об`єднаних Націй про зміну клімату», і який набрав чинності 17 листопада 2006 року.

Додаток А до Кіотського протоколу встановлює, що парниковими газами є:

- діоксид вуглецю (С02);

- метан (СН4);

- закис азоту (N20);

- гідрофторвуглеводи (ГФВ);

- перфторвуглеводи (ПФВ);

- гексафторид сірки (SF6).

Аналогічні висновки слідує з Директиви №2008/1/ЕС Європейського Парламенту та Ради «Про комплексне запобігання та контроль забруднень», адресованої державам - членам ЄС, яка містить примірний перелік забруднюючих речовин, для яких встановлюють граничні величини викидів, серед яких «метану» також немає.

«Метан» також не визнаний речовиною, що руйнує озоновий шар (Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар), що набув чинності для України з 29 червня 1990 року.

Відповідно до Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 1999 року за №343, «метан» не відноситься до списків забруднюючих речовин, і моніторинг за «метаном» ні на загальнодержавному, ні на регіональному рівні не проводиться.

Виключно парниковим газом «метан» визначений також Методичними рекомендаціями щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел, затверджених наказом Національного агентства екологічних інвестицій України від 05 жовтня 2009 року №73, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання палива на побутові потреби в домогосподарствах, затвердженою наказом Держкомстату України від 22 квітня 2011 року за №98, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженою наказом Держкомстату України від 13 листопада 2008 року за № 452.

Щодо «Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об`єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря», затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 10 травня 2002 року за № 177, відповідно до додатку 1 якої встановлено порогове значення викидів метану у атмосферне повітря - 10 т/рік на одне стаціонарне джерело викидів, то вона стосується саме визначення критеріїв взяття на державний облік об`єктів у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря із стаціонарних джерел. Розроблена вона на виконання статті 31 Закону України «Про атмосферне повітря».

Проте цією Інструкцією не визначено переліку забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню відповідно до статті 11 вказаного Закону.

Посилання відповідача на наказ Міністерства екології та природних ресурсів України №104 від 14 березня 2002 року «Про затвердження переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір» (далі по тексту також - Наказ №104), є помилковим з наступних підстав.

По-перше, Наказ №104 встановлює перелік речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів», але не визначає перелік забруднюючих речовин, що є вуглеводнями, і за викид яких в атмосферне повітря відповідно до статті 243 ПК України справляється екологічний податок.

По-друге, перелік речовин у Наказі №104 встановлений з метою справляння «збору за забруднення навколишнього природного середовища», а не екологічного податку.

По-третє, діючі положення ПК України не містять приписів щодо стягнення «збору за забруднення навколишнього природного середовища», «екологічного збору» чи «збору від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення», в тому числі за речовину «метан» як окрему складову чи, яка, поряд з іншими речовинами, входять до переліку «вуглеводнів».

По-четверте, вищевказаний Перелік «твердих речовин» та «вуглеводнів», що затверджений Наказом №104, як вже зазначено судом, був розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року за №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27 грудня 2010 року.

По-п`яте, вищевказаний Наказ №104 не має жодної юридичної прив`язки до положень та вимог ПК України.

Суд зазначає, що положення розділу VІІ «Екологічний податок» ПК України, зокрема, стаття 243 Кодексу встановлює відповідні ставки податку за викиди в атмосферне повітря саме забруднюючих речовин, перелік яких є вичерпним, серед яких є і «вуглеводні», а не речовин, які входять до «вуглеводнів».

Беззаперечними є доводи представника відповідача про те, що «метан», як основа природного газу, є однією із речовин, які входять до «вуглеводнів».

Однак, ПК України не містить правового визначення і регулювання правовідносин щодо справлення екологічного податку за викид в атмосферне повітря окремої складової елементу чи речовини забруднюючої речовини.

У зв`язку із вказаним, суд вважає, що посадові особи відповідача у спірних правовідносинах необґрунтовано розширили зміст Наказу №104 та поширили його на статтю 243 ПК України.

В другу чергу суд вважає за доцільним надати правову оцінку доводам позивача і запереченням відповідача про те, чи весь обсяг фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат газу є реальним витоком або безпосереднім скиданням газу в атмосферне повітря.

Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу визначає Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30 вересня 2015 року.

Пунктами 1, 4 глави 6 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено, що з урахуванням специфіки переміщення природного газу газорозподільною системою, що пов`язана з умовною нормативною герметичністю газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, інших приладів та обладнання (тобто стан, за якого можливий витік газу, що не може бути зафіксований органолептичним методом) та витоками газу під час технічного огляду чи обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, устаткування. Оператор ГРМ укладає договір (договори) на закупівлю природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ для забезпечення фізичного балансування ГРМ та власної господарської діяльності.

Об`єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за підсумками місяця та календарного року визначається Оператором ГРМ відповідно до глави 1 розділу ХІI цього Кодексу та розраховується як різниця між об`ємом (обсягом) надходження природного газу, до ГРМ у відповідний період і об`ємом (обсягом) природного газу який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду.

За змістом пунктів 1-3 глави 1 розділу ХІІ Кодексу газорозподільних систем балансування об`ємів (обсягів) природного газу, що подається в газорозподільну систему та розподіляється і передається з ГРМ за певний період, забезпечується Оператором ГРМ та включає фізичне і комерційне балансування ГРМ.

Фізичне балансування ГРМ є комплексом технічних і технологічних заходів, які вживаються Оператором ГРМ для утримання тиску природного газу в ГРМ на рівні, необхідному для безпечного й ефективного розподілу природного газу. Головною метою фізичного балансування є врівноваження кількості газу, що подається в ГРМ, з кількістю газу, що розподіляється та передається з ГРМ.

Комерційним балансуванням ГРМ є встановлення на підставі документально оформлених даних відповідності між фактичним об`ємом (обсягом) надходження природного газу в ГРМ за відповідний період та фактичним об`ємом (обсягом) розподіленого і переданого за цей період природного газу з ГРМ з урахуванням об`єму (обсягу) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ, понесених Оператором ГРМ протягом цього періоду, зокрема для забезпечення фізичного балансування.

Перевищення об`єму (обсягу) розподіленого і переданого природного газу з ГРМ та фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат газу в ГРМ за відповідний період над його надходженням в ГРМ, що є негативним дисбалансом, - не допускається.

Порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах регламентується наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №737 від 23 листопада 2011 року «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах» (далі по тексту також - Порядок №737).

За змістом пункту 1.1 Порядку №737 річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Порядку визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року за №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року за №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891 за №571/7892, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року №595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за №1224/8545.

Відповідно до пунктів 1.2-1.4 Порядку №737 газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року.

Таким чином, річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу у спірних відносинах складається з :

- виробничо-технологічних (нормативних) втрат;

- виробничо-технологічних витрат;

- втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов.

Надаючи правову оцінку кожній із вказаних трьох складових, визначених в пункті 1.1 Порядку №737, для перевірки доводів відповідача про «граничний витік газу» в атмосферне повітря, суд зазначає наступне.

Відповідач при формуванні висновків в першу чергу застосував Методику визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України за №264 від 30 травня 2003 року (далі по тексту також - Методика визначення питомих виробничо-технологічних витрат).

Пунктом 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат визначено, що ця Методика, поширюється на газопостачальні та газорозподільні підприємства, а також на споживачів газу, комерційні вузли обліку газу яких розташовані на їх території, в частині обрахування витрат газу, які виникають на газопроводі та його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу споживача.

Методика визначає порядок розрахунків обсягів виробничо-технологічних витрат природного газу (далі по тексту також - газ) під час його транспортування газорозподільними мережами України та забезпечує єдиний підхід до їх визначення.

Виробничо-технологічні витрати газу - це газ, що витрачається (не викидається, не витікає) під час виконання комплексу робіт, пов`язаних з введенням в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих об`єктів системи газопостачання та на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання.

Згідно пункту 3 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат до виробничо-технологічних витрат газу належать витрати (не викиди, не витоки) газу під час врізування або підключення новозбудованих, або після капітального ремонту, або реконструйованих газопроводів, об`єктів системи газопостачання житлових та громадських будівель, промислових підприємств тощо, а також у разі виконання пусконалагоджувальних робіт на них та витрати газу на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3, 4.7 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат ця Методика враховує неоднорідність структури статей витрат за переліком елементів газорозподільної мережі.

Диференціація нормативів передбачена відповідно до складу конкретної газорозподільної мережі.

Максимально допустимі обсяги виробничо-технологічних витрат газу визначаються розрахунковим шляхом згідно з даною Методикою.

Обсяги витрат газу на опалення приміщень ГРП визначаються за показами лічильників, встановлених перед опалювальним приладом.

Розрахунок виробничо-технологічних витрат газу здійснюється газопостачальним або газорозподільним підприємством самостійно.

Згідно Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат, виробничо-технологічні витрати газу є газ, що як правило витрачається, а не викидається (скидається) чи являється наслідком витоку.

Формули розрахунку питомих витрат у своєму складі дійсно містять елементи і нормативи при обчисленні витрат газу, що викидається за межі газорозподільної мережі, зокрема, для забезпечення зниження надлишкового тиску в газопроводах до мінімального (обсяг витрат газу, скинутого в атмосферу при ремонті ділянок).

Втім, більшість із структур статей витрат складається із таких витрат газу на:

- заповнення газом новозбудованих газопроводів;

- регулювання та настроювання газового обладнання, приладів квартир житлових будинків та подібних об`єктів комунально-побутових та бюджетних організацій при пусконалагоджувальних роботах після будівництва, капітального ремонту, реконструкції;

- проведення регулювання та настроювання ГРП;

- опалення самих приміщення ГРП.

Суд звертає увагу на те, що такі витрати вищевказана Методика не відносить до скидання (витоку) газу в атмосферу.

Другою методикою, яка використовується для розрахунку нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах є Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої тим же наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року за №264 (далі по тексту також - Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат).

За приписами глави 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат ця Методика, поширюється на газопостачальні та газорозподільні підприємства, а також на споживачів газу, комерційні вузли обліку газу яких розташовані на їх території, в частині обрахування втрат газу, які виникають на газопроводі та його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу споживача.

Методика визначає порядок розрахунків граничних обсягів виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами України та забезпечує єдиний підхід до визначення нормованих втрат газу.

Виробничо-технологічні втрати газу - це газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньо-будинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів.

Абзацом 6 глави 4 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат визначено, що виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об`єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з`єднувальних деталей який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами.

Відповідно до пунктів 5.1-5.3, 5.8, 5.9, Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат ця Методика враховує неоднорідність структури статей втрат за переліком елементів газорозподільної мережі.

Диференціація нормативів передбачена відповідно до складу конкретної газорозподільної мережі.

Склад нормованих питомих втрат газу визначається в залежності від технології і особливостей його транспортування.

Максимально допустимі обсяги виробничо-технологічних втрат газу визначаються шляхом розрахунку згідно з даною Методикою.

Фактичні виробничо-технологічні втрати включаються до собівартості транспортування газу, крім обсягів виробничо-технологічних втрат, що визначені в абзаці 2 пункту 5.10 цієї Методики.

Розрахунок допустимих та фактичних обсягів виробничо-технологічних втрат газу здійснюється газопостачальним або газорозподільним підприємством самостійно.

Пунктами 6.1 і 6.2 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат регламентовано, що як первинну інформацію при розрахунках виробничо-технологічних втрат газу використовують дані, що відображають взаємозв`язок втрат енергоресурсу із структурою мережі, якою він транспортується.

Первинна інформація - це перелік конкретних найменувань елементів мережі, їх технічних характеристик та технологічних операцій під час транспортування газу.

Підпунктом 6.2.2. пункту 6.2 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат встановлено конкретний перелік технологічних операцій під час технічного обслуговування, поточного ремонту, насідком якого як правило є витік газу.

В той же час, тим же підпунктом даної Методики також визначено інший перелік технологічних операцій під час технічного обслуговування, поточного ремонту, зокрема:

- налагодження та регулювання обладнання у квартирах з газовим опаленням перед початком опалювального сезону та після ремонтів;

- налагодження та регулювання обладнання у квартирах житлових будинків після випробування на щільність;

- видалення газу, продування та заповнення елементів системи газопостачання під час поточних ремонтів, заміни обладнання, арматури.

У процесі розрахунків згідно з додатком 1 ураховуються усі газопроводи - від комерційного вузла обліку газу постачальника до комерційного вузла обліку газу споживача (покупця) газу, у тому числі - до лічильника газу, встановленого в квартирі, а де вони відсутні, - до крана, іншого пристрою для відключення газових приладів, агрегатів тощо. При цьому втрати газу збільшуються на 25 відсотків для газопроводів, які експлуатуються більш ніж 25 років або які експлуатуються на розроблених ділянках (пункт 6.6 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат).

Отже, виробничо-технологічних втрати газу є газ, який внаслідок особливостей транспортування і умовної герметичності ГРМ, а також виконанні операцій під час технічного обслуговування, поточного ремонту, як правило витікає в атмосферу.

Формули розрахунку питомих втрат у своєму складі в основному містять елементи і нормативи при обчисленні втрат газу, що викидається за межі газорозподільної мережі.

Втім, окремі із структур статей витрат складається із таких витрат газу, як налагодження та регулювання обладнання у квартирах з газовим опаленням перед початком опалювального сезону та після ремонтів; налагодження та регулювання обладнання у квартирах житлових будинків після випробування на щільність. У зв`язку із особливостями технології виконання даних робіт такі витрати, на переконання суду, не завжди мають наслідок викид в атмосферу, оскільки в таких випадках газ в тому числі згорає при випробувальних роботах із експлуатації (налагоджуванні і регулюванні).

В свою чергу, така складова втрат як заповнення газом елементів системи газопостачання під час поточних ремонтів, заміни обладнання, арматури, - взагалі не відносить до скидання газу в атмосферу.

А в силу пункт 6.6 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат оператору дозволено без реального викиду чи витоку газу розраховувати (обчислювати) такі втрати газу із збільшенням на 25 відсотків для газопроводів, які експлуатуються більш ніж 25 років або які експлуатуються на розроблених ділянках, при тому, що такий витік газу є можливим чи ймовірним.

Останньою методикою, за допомогою якої розраховуються нормативні втрати і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах є Методика визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року за №595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за №1224/8545 (далі по тексту - Методика №595).

За змістом пункту 1 Методики №595 ця Методика призначена для розрахунків питомих втрат газу в разі неприведення до стандартних умов результатів вимірювання об`ємів газу низького тиску, які вимірюються лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів при зміні тиску та/або температури газу.

Розрахунки питомих втрат газу здійснюються за допомогою коефіцієнтів коригування показів лічильників.

Питомі втрати газу визначаються підприємствами з газопостачання та газифікації розрахунковим шляхом самостійно згідно з даною Методикою і включаються до собівартості транспортування газу цих підприємств.

Пунктом 5 Методики №595 визначається порядок використання коефіцієнтів коригування показів лічильника, значення якого залежить від фактичного розміщення лічильника (зовні приміщення, у неопалюваному приміщенні, в опалюваному приміщенні), а також від відстані місця виходу газопроводу із землі або від місця входу газопроводу в опалюване приміщення до вхідного штуцера лічильника. Відстань вимірюється уздовж труби газопроводу незалежно від її діаметра та наявності на ній додаткових елементів (ізолюючого фланця, вимикального пристрою тощо).

Пунктами 6.1 і 6.2 Методики №595 визначаються формули розрахунку втрат газу:

- об`єм газу за показами лічильника, який приведено до стандартних умов (V);

- питома втрата газу за визначений розрахунковий період (місяць) для кожного лічильника (V).

За змістом пункту 6.3 Методики №595 загальні питомі втрати газу за певний період (місяць, квартал, рік) визначаються як алгебраїчна сума питомих втрат газу наявних лічильників у споживачів, яким надаються послуги підприємством з газопостачання та газифікації.

Методика №595 свідчить, що втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов взагалі за своїм визначенням і природою не є і не можуть бути скиданням (викидом) чи витоком природного газу в атмосферне повітря.

В свою чергу, такі витрати об`єктивно виникають в разі неприведення до стандартних умов результатів вимірювання об`ємів газу низького тиску, які вимірюються лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів при зміні тиску та/або температури газу.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач в акті перевірки взагалі не врахував положення Методики №595, яка є складовою Порядку №737, який застосований перевіряючими.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що не весь об`єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за спірний період є таким об`ємом газу, який безпосередньо реально витік чи безпосередньо скинутий оператором газорозподільної мережі в атмосферне повітря.

Посадові особи Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби при здійсненні перевірки не провели розрахунки по виокремленню таких втрат і витрат газу від іншого обсягу, який в силу проведення відповідних технологічних, регламентних робіт з експлуатації і утримання газорозподільних мереж при транспортуванні газу до кінцевого споживача безпосередньо скидався в атмосферу.

Таким чином, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про викиди в атмосферне повітря стаціонарним джерелом забруднення підприємством позивача всього об`єму (обсягу) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу, облікованих позивачем в період 2015, 2016, та за перше півріччя 2017 року.

На переконання суду видокремлення, розмежування таких витрат і втрат в судовому засіданні при розгляді справи за відповідною структурою статей витрат і втрат, в тому числі за переліком елементів газорозподільної мережі, не входить до компетенції суду при вирішенні по суті даного спору.

Обов`язок щодо адміністрування екологічного податку, а також точного і вірного його розрахунку у випадку несплати такого податкового зобов`язання, покладений виключно на орган контролю - Державну фіскальну службу України та його територіальні підрозділи.

Вказане свідчить, що оскаржуване рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо недотримання норм ПК України при здійсненні перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, суд виходить із наступних мотивів.

Положеннями пункту 250.12 статті 250 ПК України встановлено єдиний порядок перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, так саме контролюючі органи залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим та центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Тобто, іншого порядку перевірки правильності нарахування екологічного податку ПК України не передбачено. За період проведення перевірки, з 01 січня 2015 року по 30 червня 2017 року, представниками відповідача не було встановлено фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення (зокрема, не здійснювався виїзд на місце розташування, замір фактичних обсягів викидів по стаціонарному джерелу з врахуванням його технологічного режиму роботи).

Декларації по екологічному податку, що подавалися позивачем у періоді, який перевірявся, ґрунтувалися виключно на декларуванні викидів стаціонарними джерелами забруднення, на які отримані спеціальні дозволи від органу виконавчої влади (або його підрозділу), що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та були надані представникам відповідача під час проведення перевірки.

Згідно статті 250 ПК України декларації по екологічному податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення подаються за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об`єктів.

При нарахуванні екологічного податку представниками відповідача не вказано переліку стаціонарних джерел забруднення, не зазначено які об`єми фактичних викидів здійснювались по кожному з них, та по яких структурних підрозділах ПАТ «Запоріжгаз» проведено розрахунок.

Таким чином, відповідач при проведенні перевірки діяв не у спосіб, визначений законом.

Оцінюючи кожний аргумент, наведений позивачем у позові, щодо наявності підстав для задоволення позову, та мотиви правомірності оскаржуваного рішення викладені відповідачем у відзиві, суд виходить із наступного.

Як зазначено судом, відповідно до статті 249 ПК України при наявності факту викидів забруднюючих речовин - суми податку обчислюються виходячи з фактичних обсягів викидів таких речовин.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що обсяги ВТВ, визначені і розраховані відповідно Кодексу газорозподільних систем, не є в повному об`ємі викидами природного газу в атмосферне повітря, оскільки йдеться про обсяги природного газу, за допомогою яких здійснюється фізичне балансування в газорозподільній системі.

Ці обсяги, на переконання позивача, складають більшість ВТВ, але методу визначити окремий обсяг саме цих витрат в природному газі на ВТВ не існує. Фізичне балансування ГРМ є комплексом технічних і технологічних заходів, які вживаються Оператором ГРМ для утримання тиску природного газу в ГРМ на рівнів необхідному для безпечного й ефективного розподілу природного газу. Це природний газ, який постійно перебуває в мережах для забезпечення руху природного газу та працездатності мереж, тобто використовується для забезпечення технологічного процесу, і не викидається в повітря (атмосферу).

Наказом Міністерства палива та енергетики України «Про затвердження Методики визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами» від 30 травня 2003 року за №264, затверджені Методики визначення граничних витрат та втрат природного газу, але вони стосуються не визначення фактичних викидів природного газу в повітря, а всіх технологічних витрат та втрат, при цьому саме «граничних», не «фактичних», серед яких викиди природного газу окремо не виділяються. Методика не стосуються визначення фактичних викидів природного газу в атмосферне повітря.

Представники відповідача не надали належних доказів щодо встановлення при перевірці фактичного обсягу такого викиду газу, не провели його інвентаризацію.

Метрологічні втрати на приладах обліку, які не є викидами в атмосферне повітря - є комерційними втратами. Так, на побутових лічильниках газу споживачів, відповідно до чинного в Україні ДСТУ 3336-96 «Лічильники газу побутові. Загальні технічні вимоги», внаслідок похибок вимірювання може «втрачатись» від 1,5% (на нових лічильниках) до 6% від спожитого газу - через декілька років експлуатації приладу. При цьому, природний газ фактично нікуди не зникає, але кількість спожитого газу може бути меншою за кількість поставленого природного газу внаслідок похибки вимірювання.

Природний газ має фізичну властивість змінювати фактичний об`єм від зміни температури - при її збільшенні об`єм газу збільшується, при зменшенні - відповідно зменшується. Це створює різницю між показниками лічильників постачальника та споживача.

Для подолання зазначеного дисбалансу, застосовується Методика визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов.

Виходячи із змісту заперечень, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву та відомостей, які містяться в акті перевірки також варто зазначити, що донарахована сума грошового зобов`язання із сплати екологічного податку визначалася відповідачем на припущеннях, а не на підставі фактичних, належно підтверджених, достовірних та достатніх для цього даних, документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, як наслідок доказів у даній адміністративній справі.

Відповідно до статті 249 ПК України при наявності факту викидів забруднюючих речовин - оподаткуванню підлягають саме «фактичні» викиди таких речовин.

Слід відзначити як основне, що під час проведення перевірки будь-яких заходів щодо встановлення «фактичних» викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення відповідачем не вжито, зокрема, встановлення місця розташування, так як для визначення податкових зобов`язань з екологічного податку, який справляється за місцем знаходження джерела викидів - об`єкта, пов`язаного з оподаткуванням, вимагається виконання інвентаризації в межах конкретних адміністративно-територіальних одиниць, за місцезнаходженням джерел викидів, конкретних найменувань елементів мережі, їх технічних характеристик та технологічних операцій під час транспортування газу.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що податковим органом не доведено порушення податкового законодавства, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення у сумі 3 154 484,02 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 788 621,01 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1статті 2 КАС України).

За приписами частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню через що податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2018 року №0004324709, яким збільшено суму грошового зобов`язання з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення у сумі 3 154 484,02 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 788 621,01 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 241, 243-246, 255, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ЗАПОРІЖГАЗ" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, код ЄДРПОУ 03345716) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, Дегтярівська, 11г, код ЄДРПОУ 39440996) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004324709 від 16 жовтня 2018 року.

Стягнути на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ЗАПОРІЖГАЗ" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, код ЄДРПОУ 03345716) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, Дегтярівська, 11г, код ЄДРПОУ 39440996) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 59 146 грн. 58 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12 липня 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов