Рішення № 83181746, 16.07.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3490/19

Провадження № 2/185/2620/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі за час простою за період з 16 березня 2017 року по 31 березня 2017 року у розмірі 3 343,27 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що з 30.06.2016 року по 31.03.2017 року він знаходився у трудових відносинах з відповідачем, а саме працював на посаді начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. У подальшому, 29.10.2018 року відповідач частково сплатив йому заборгованість у сумі 3 361,85 грн. за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року (10 робочих днів). Але, відповідач не сплатив йому розрахункові суми при звільненні за час простою за період з 16.03.2017 року по 31.03.2017 року (12 робочих днів), тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.04.2019 року відкрито провадження у справі та справа призначена для розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Не погодившись з позовом, у порядку ст. 178 ЦПК України, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, що спричинили не виплату заробітної плати позивачу, а саме: захоплення невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів АТ «Укрзалізниця», розташованих у м. Донецьк, у зв`язку з чим у відповідача з 17.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. У зв`язку з відсутністю первинних документів у структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Вважає, що позивачем не доведений факт виконання ним трудових обов`язків у спірний період та розмір заборгованості по заробітній платі.

У судове засідання позивач не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, відповідно до наданого відзиву, просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

За вимогами ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,з 30.06.2016 року позивач ОСОБА_1 працював у структурному підрозділі "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" на посаді начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

31 березня 2017 року на підставі наказу від 31.03.2017 року № 21/Н-ос позивача було звільнено зі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 938 від 31.10.2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило назву на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Вирішуючи питання про розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку позивача в частині заборгованості по заробітній платі за час простою у розмірі 3 343,27 грн. за таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною першою ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України, ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Згідно ст. ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Згідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці», суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП закріплено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Згідно довідки про доходи за № 409/2 від 23.05.2019 року, видаткового касового ордеру 870 від 29.10.2018 року позивачу за першу половину березня 2017 року (фактична кількість відпрацьованих годин складає 79,00) було нараховано заробітну плату у розмірі 4 227,77 грн., яку з вирахуванням обов`язкових податків та зборів, отримано позивачем у касі структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" у розмірі 3 361,85 грн.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, за інший період у відповідача відсутня заборгованість із заробітної плати, так як нарахування заробітної плати за цей період не здійснювалося через відсутність первинних документів.

Враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні» посилання відповідача на відсутність первинної документації та її ненадання самим позивачем, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті заробітної плати останньому за період з 16.03.2017 року по 31.03.2017 року, суд не приймає до уваги, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, вести бухгалтерський, податковий облік законом покладено саме на працедавця, а не на працівника. Крім того, обов`язок вести облік відпрацьованого часу та розміру заробітної плати покладено лише на роботодавця, обставини, які зумовлюють відсутність первинної документації, не звільняють роботодавця від обов`язку сплачувати заробітну плату працівнику, право на яку гарантоване Конституцією України.

Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що оклад начальника дирекції залізничних перевезень складає 9 194,00 грн. (а.с. 11).

З копії табелю обліку використання робочого часу відносно начальника дирекції залізничних перевезень ОСОБА_1 за березень 2017 року вбачається, що у березні 2017 року позивачем відпрацьовано 79 годин (з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року), з 16.03.2017 року по 31.03.2017 року зазначено про простій (12 днів) (а.с. 7).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року у справі 233/559/18 за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі було встановлено, що з 20 березня 2017 року згідно наказу ПАТ «Українська залізниця» філії «Донецька залізниця» №384 від 15.03.2017 року та наказу Дирекції №236/ДНД від 17.03.2017 року у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», викликаних перекриттям усіх залізничних колій,що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією відповідно до ст.ст. 34, 113 КЗпП України встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції.

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості із заробітної плати за час простою, згідно з яким розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 16 березня по 31 березня 2017 року складає 3 343,27 грн., з розрахунку: 9 194,00 грн. (посадовий оклад) : 22 робочі дні х 12 робочих днів х 2/3 = 3 343,27 грн.

Не нарахування позивачеві заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 31 березня 2017 року суперечать як вимогам ч. 1 ст. 113 КЗпП України про необхідність виплати 2/3 від окладу за час вимушеного простою, так і вимогам наказів № 92ДС від 17.03.2017р. та № 236/ДНД від 17.03.2017р. стосовно оплати позивачеві 2/3 від окладу за час вимушеного простою.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.5,6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст. ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені у них, є недостовірними.

Враховуючи те, що для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції на підставі наказу ПАТ «Українська залізниця» філії «Донецька залізниця» № 384 від 15.03.2017 р. та наказу Дирекції №236/ДНД від 17.03.2017 р. встановлено простій у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольної українській владі територією, а відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), а також те, що роботодавцем не спростовано вказаний розрахунок позивача, суд дійшов висновку про те, що розрахунок заборгованості по заробітній платі, здійснений позивачем, відповідає обставинам справи.

Наявність науково-правового висновку ТППУ від 16.01.2018 року також не спростовує висновків суду, оскільки право на заробітну плату гарантоване статтею 43 Конституції України та відсутність вини відповідача у невиконанні своїх обов`язків щодо виплати заробітної плати не звільняє його від виконання такого обов`язку в наступному, а може лише бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, передбаченої трудовим законодавством за вказане порушення трудових прав.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження факту трудових відносин з відповідачем, нарахування та розміру заробітної плати, простою, суд вважає їх належними, достовірними та допустимими, оскільки вони узгоджуються між собою.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за час простою за період з 16 березня 2017 року по 31 березня 2017 року у розмірі 3 343,27 грн. з наступним утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі- задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі за час простою за період з 16 березня 2017 року по 31 березня 2017 року у розмірі 3 343 (три тисячі триста сорок три) грн. 27 коп. з наступним утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за час простою за період з 16 березня 2017 року по 31 березня 2017 року у розмірі 3 343 (три тисячі триста сорок три) грн. 27 коп. з наступним утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач - Акціонерного товариства «Українська залізниця», місцезнаходження: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40075815.

Суддя В.М. Бондаренко