Ухвала суду № 83165618, 22.07.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11529/19

н/п 2/640/2275/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2019 року м. Харків

Суддя Київського районного суду м. Харкова Якуша Н.В., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2019 року до Київського районного суду м. Харкова звернулась позивач ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу.

10.06.2019 року справа надійшла в провадження судді, про що свідчить запис у контрольному журналі судових справ та інших матеріалів, переданих до розгляду судді.

Ухвалою суду від 10 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Зазначена ухвала суду направлялась позивачу двічі, про що свідчать зворотні повідомлення, останнє з яких надійшло до суду 22.07.2019 року.

Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року» Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції, а також дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Так, суддя встановив, що разом із позовом позивач подала до суду письмове клопотання про звільнення її від сплати судового збору, оскільки вона має дитину віком до 14 років, який знаходиться на її утриманні та має перелічені у клопотанні захворювання.

Вирішуючи вказане клопотання суд прийшов до наступного.

Відповідно статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони, і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України допустимими доказами є ті докази, що одержані з дотриманням порядку, встановленого законом.

Всупереч вказаному, позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що вона, як особа, на утриманні якої знаходиться дитина віком до 14 років, не отримує від батька дитини аліменти на його утримання, тобто не доведено факт ухилення його від їх сплати або тяжке матеріальне становище заявника, які б давали підстави для звільнення від сплати судового збору, відповідно до положень статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

При цьому, суддя вказував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Разом з тим, ОСОБА_1 не надала жодного доказу про неможливість сплати нею судового збору.

У пункті 29 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2.1. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви фізичною особою немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Отже позивачу, яка заявляє вимогу немайнового характеру, було необхідно сплатити судовий збір у розмірі – 768,40 грн. на вказані судом реквізити.

Крім того, відповідно до положення ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

В порушення даної вимоги позивачем не були додані до позовної заяви копія позовної заяви для відповідача та копія свідоцтва про шлюб. Квитанція, яку позивач долучив до матеріалів справи разом із позовом із відомостями щодо направлення якогось листа на адресу позивача, вказаних недоліків не усуває, так як вимога ч.1 ст. 177 ЦПК України є імперативною.

Відтак, суддя встановив, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. ст.. 175, 177 ЦПК України та було роз`яснено про необхідність сплатити судовий збір у зазначеному в ухвалі розмірі та на відповідний банківський рахунок, долучити до первісного позову копію позовної заяви для відповідача та копію свідоцтва про шлюб.

Як було зазначено, суддя двічі направляв ухвалу суду від 10.06.2019 року на адресу, яка була самостійно зазначена позивачем у своєму позові. Інших засобів зв`язку позивач у позові не вказала.

Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України сторони зобов`язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку позивача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

При цьому суд зазначає, що позивачу надавався достатній час для направлення квитанції про сплату судового збору разом із документами навіть поштовим відправленням.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач у встановлений судом строк не виконає всі перелічені в статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України вимоги, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - вважати неподаною та повернути позивачеві.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення позивачу даної ухвали суду.

Суддя: