Рішення № 83160611, 04.07.2019, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/178/17

н/п 2/174/107/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2019 року м.Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря - Шарапової О.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності, вказуючи, що 10.02.1999 року позивачем був укладений договір купівлі продажу № 32, відповідно до якого він отримав у власність автостоянку розміром 2193,00 кв.м., розташовану у АДРЕСА_1 . На зазначеній ділянці ним проводиться господарська діяльність з лютого 1999 року, у вигляді надання послуг зі зберігання транспортних засобів на платній основі.

Громадянин ОСОБА_3 , неодноразово залишав на зазначеній стоянці належний йому автомобіль DAEWOO LANOS, легковий седан-в, номер шасі НОМЕР_1 , 1998 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 на умовах договору збереження.

Однак 23.02.2006 року, ОСОБА_3 вищезазначений автомобіль зі стоянки не забрав та він залишився зберігатися на стоянці. В березні 2006 року позивач дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який проживав по АДРЕСА_2 помер. Після його смерті жоден за спадкоємців ОСОБА_3 до нього стосовно автомобіля DAEWOO LANOS не звертався та він прийняв зазначений автомобіль в своє володіння. Таким чином з 23.02.2006 року і до часу подання позову до суду позивач відкрито володіє автомобілем DAEWOO LANOS, який має статус безхазяйного майна.

Керуючись ст.ст.15,16,344 ЦК України просить визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на транспортний засіб у вигляді автомобіля DAEWOO LANOS, легковий седан-в, номер шасі НОМЕР_1 , 1998 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_4 .

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02.10.2017 року у справі відкрите загальне позовне провадження, сторонам роз`яснені їх процесуальні права та обов`язки.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації та проживає в м. Кузнецьк Пензенської області, ухвалою Вільногірського міського суду від 20.03.2018 року вирішено направити судове доручення про надання правової допомоги до компетентного суду Російської Федерації про вручення відповідачеві ОСОБА_4 копії позовної заяви та для проведення окремих процесуальних дій, до отримання відповіді на окреме доручення провадження у справі зупинено.

14.11.2018 року на адресу Вільногірського міського суду надійшли документи щодо результатів виконання доручення, відповідно до яких викликаний в судове засідання ОСОБА_3 пояснив, що позов не визнає з тих підстав, що він є спадкоємцем ОСОБА_4 , вступив в спадщину, після смерті брата приїздив до України, мав розмову з ОСОБА_1 та домовився з ним, про те, щоб автомобіль залишався на автостоянці за плату. Машина і за життя брата теж перебувала на цій автостоянці. В нього є квитанції про сплату за 2006-2009 роки, але надати їх суду немає можливості, бо чорнила на них вигоріли. В 2010 році він телефонував ОСОБА_1 , так як не міг виїхати на Україну, щоб він надав йому рахунки на сплату послуг автостоянки, однак він їх не надав. В подальшому він дізнався, що ОСОБА_1 вивіз автомобіль на іншу стоянку, він телефонував йому, запитував про ситуацію, а той відповів, що зараз на автомобілі їздять його люди. Вважає, що позивач повинен виставити йому рахунки за користування місцем на стоянці, машину забирати бажання не має, але хоче передати її ОСОБА_5 , який і буде представляти його інтереси в суді за довіреністю, та надав відзив на позов.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні показав, що він надає послуги по зберіганню автомобілів. ОСОБА_4 був його сусідом та теж зберігав в нього своє авто. Коли він помер, автомобіль продовжував перебувати на його стоянці, він забезпечує його технічне обслуговування, за його зберігання ніхто не платить, вважає, що автомобіль може бути визнаним його власністю за набувальною давністю.

Представник позивача ОСОБА_6 підтримав позицію свого довірителя, додатково зазначив, що на підставі ч.3 ст.344 ЦК України автомобіль може бути визнаний власністю позивача за набувальваною давністю, так як після закінчення строку договору не було пред`явлено вимогу про його повернення, до того ж автомобіль перебуває більше 11 років у відкритому володінні ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив справу розглядати та закінчувати без його участі, позов визнає.

Заслухавши позивача, його представника, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.

Так, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що з 2006 року працював у ОСОБА_1 водієм, бував на стоянці та бачив автомобіль, про нього постійно дбали працівники стоянки. Особисто він підкачував колеса, робив його прокатку по автостоянці. Рік на автостоянці він не був, що на даний час з автомобілем він не знає. Власником автомобіля був ОСОБА_4 , який помер. Про будь-які претензії щодо повернення цього автомобіля йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що була знайома з покійним ОСОБА_4 .. Років 10 тому ОСОБА_4 помер внаслідок хвороби. У нього був автомобіль сірого кольору, він зберігав його на стоянці, яка належить ОСОБА_1 , по вулиці Молодіжній. Після його смерті автомобіль так і залишився там стояти, ОСОБА_1 зберігає його до цього часу.

Відповідно до відповіді завідуючої Вільногірської державної нотаріальної контори № 36/01-09 від 24.01.2018 року ОСОБА_10 , на запит зроблений судом та відповідно до Інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) у Вільногірській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 60/2006 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.84,87).

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 від 17.04.2006 року, він звернувся в Вільногірську державну нотаріальну контору для прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка залишилась після смерті його брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на наступне спадкове майно: частина квартири АДРЕСА_2 , грошовий вклад та автомобіль. Крім нього інших спадкоємців немає (а.с.94).

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Нормами ст. 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з п.п. 9,11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні встановити, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Згідно з положеннями ст.ст.335,344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - Постанова) відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

Пунктом 66 Постанови Великої Палати ВС від 14.05.2019 року (Справа № 910/17274/17) визначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Як визначено в п. 46 зазначеної постанови ВСУ, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.55 Постанови Великої Палати ВС від 14.05.2019 року (Справа № 910/17274/17).

При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник (п. 56 Постанови Великої Палати ВС від 14.05.2019 року (Справа № 910/17274/17)).

Таким чином, судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилася спадщина на наступне спадкове майно: частину квартири, банківський вклад та автомобіль, яка була прийнята спадкоємцем - відповідачем ОСОБА_4 на підставі заяви від 17.04.2006 р. (а.с.94), однак дане майно, в тому числі автомобіль DAEWOO LANOS, легковий седан-в, номер шасі НОМЕР_1 , 1998 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не були перереєстровані на ім`я відповідача ОСОБА_4 .

Вказаний автомобіль на підставі договору збереження, укладеного між позивачем та померлим ОСОБА_4 зберігався на автостоянці, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , що сторонами не заперечується, та після смерті ОСОБА_4 автомобіль продовжував знаходитися на вказаній стоянці, а власник цього майна не міг пред`явити вимоги про його повернення, так як помер, тому до даних правовідносин не може бути застосовані вимоги ч.3 ст.344 ЦК України, на чому наполягає сторона позивача.

Крім того, спадкоємцем ОСОБА_4 була прийнята спадщина, до складу якої входить в тому числі даний автомобіль, а її належне переоформлення за законом не обмежено будь-якими строками. Позивач був обізнаний щодо того, що майно належить іншій особі, та після смерті ОСОБА_4 знав про наявність спадкоємців, а тому на момент заволодіння цим майном не міг вважати його своїм, тому володіння позивача автомобілем не може бути визнано добросовісним в розумінні вимог ст.344 ЦК України, оскільки добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння чужим майном, а обставини, у зв`язку із якими виникло володіння чужою річчю, не повинні давати найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

До того ж ОСОБА_1 володів даним майном на підставі договору зберігання, укладеного з власником цього майна, а тому його володіння автомобілем не можна вважати безтитульним, що виключає можливість набуття цього майна за набувальною давністю так як позивач володіє даним майном не як власник.

Таким чином, позивачем не доведені підстави, передбачені вказаними вище нормами права для набуття права власності на рухоме майно, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності в нього правових підстав щодо володіння спірним рухомим майном, а відповідно й наявності добросовісності та безтитульності такого володіння, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, у відповідності до вимог ч.ч. 4-5 ст. 206 ЦПК України, суд критично оцінює позицію представника відповідача ОСОБА_7 щодо визнання позову та не приймає це визнання , оскільки позиція представника відповідача не мотивована та суперечить закону, обставинам справи, а також інтересам особи, яку він представляє, так як сам відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечує, мотивуючи тим, що він є спадкоємцем цього майна і бажає розпоряджатись ним на власний розсуд, а саме передати його ОСОБА_7 , що є його законним правом.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 640 грн. 00 коп., залишити за позивачем.

На підставі ст.ст. 319,335,344,386,391 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263- 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий - суддя: А.А.Борцова