Ухвала суду № 83157552, 19.07.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/4798/18

Провадження № 1-кс/461/6199/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2019 року слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю секретаря Рибак Н.І., представника заявника - Вовк У.Я., прокурора - Пайтри А.Г., розглянувши клопотання директора ПП «Буд Інвест Капітал» про скасування арешту,

встановив:

заявник звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді від 25.10.2018 року в межах кримінального провадження №42018140000000196 від 18.06.2018 року, на належне йому на праві власності майно - об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею 37.5 кв.м.

Подане клопотання мотивує тим, що ПП «Буд Інвест Капітал» є добросовісним набувачем даного майна, а застосований по відношенню до нього захід забезпечення кримінального провадження обмежує його права щодо розпорядження належним йому майном. Також зазначає, що ВАТ «Львівський мехсклозавод» був створений на підставі наказу Української державної корпорації будівельних матеріалів №121 від 23.06.1994 року «Про перетворення Львівського мехсклозаводу у відкрите акціонерне товариство шляхом корпоратизації». Регіональним відділенням ФДМУ у Львівській області 11.03.2006 року було затверджено Перелік майна переданого до статутного фонду ВАТ «Львівський мехсклозавод». У вказаному переліку об`єкти нерухомого майна на які накладено арешт слідчим суддею відсутні. Крім того, зазначає, що вказані об`єкти нерухомого майна ніколи не належали ВАТ «Львівський мехсклозавод». Наведене підтверджується матеріалами провадження у справі №6/136-29/228 про банкрутство ВАТ «Львівський мехсклозавод». Зокрема зазначає, що ухвалою господарського суду Львівської області від 08.09.2006 року порушено провадження у справі про банкрутство №6/161-29/228 ВАТ «Львівський мехсклозавод». В подальшому, ухвалою господарського суду Львівської області від 24.03.2017 року у наведеній справі ВАТ «Львівський мехсклозавод» ліквідовано, а провадження у справі про банкрутство припинено. В ході ліквідаційної процедури все належне ВАТ «Львівський мехсклозавод» майно та активи було включено до ліквідаційної маси та реалізоване для погашення вимог кредиторів. Оскільки арештоване нерухоме майно ніколи не належало ВАТ «Львівський мехсклозавод», воно в перелік ліквідаційної маси не включалось та не продавалось. Крім того, посилається на висновок ПП «Колектпро» від 20.02.2017 року, відповідно до якого підтверджено відсутність об`єктів нерухомого майна, права на які належать ВАТ «Львівський мехсклозавод». Водночас, вказує, що первинна реєстрація права власності на вказане у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була здійснена за ПП «Буд Інвест Капітал» 31.07.2017 року, а на цей час ВАТ «Львівський мехсклозавод» вже було ліквідоване.

Під час розгляду клопотання представник заявника уточнила вимоги заяви та просила скасувати арешт на вищенаведені об`єкти нерухомого майна, зазначивши, що не заперечує проти залишення в силі обмеження заборони пошкодження, знищення та перетворення даних об'єктів.

Представник заявника в судовому засіданні клопотання підтримала з мотивів наведених у ньому. При цьому послалась на практику Верховного Суду України щодо наслідків обмеження у користуванні правом власності та вказала, що існуючи обмеження позбавляють заявника реалізувати це право. Зокрема зазначила, що заявник не може відчужити, продати, реалізувати, передати в оренду тощо, зазначене нерухоме майно.

Прокурор в судовому засіданні клопотання заперечив. При цьому вказав, що орган досудового розслідування не ставить під сумнів добросовісність набуття у власність заявником зазначеного майна. Разом з тим, на думку прокурора ухвалою слідчого судді заявника не позбавлено можливості відчужити, продати, реалізувати, передати в оренду тощо, зазначене нерухоме майно. Крім того, вказав, що орган досудового розслідування не заперечує проти будь-якого з вищенаведених способів реалізації заявником свого права власності, тобто не заперечує проти відчуження заявником даного майна. Водночас, прокурор вказав, що оскільки у кримінальному провадженні призначене і проводиться експертне дослідження необхідність в застосуванні обмеження пошкодження, знищення та перетворення наведених об'єктів нерухомого майна на даний час не відпала.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, заслухавши доводи учасників процесу, приходжу до наступного висновку.

Встановлено, що слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018140000000196 від 18.06.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України.

Слідчий СУ ГУ Національної поліції у Львівській області Кобасяр І.В., за погодженням прокурора прокуратури Львівської області, звернулась до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту, із забороною пошкодження, знищення та перетворення, на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею 37.5 кв.м.

Ухвалою слідчого судді від 24 жовтня 2018 року зазначене клопотання було задоволене та накладено арешт, на наведені об'єкти нерухомого майна, із забороною пошкодження, знищеннята перетворення.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт майна, серед іншого, допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до положень ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, на яке накладено арешт;

2) підстави застосування арешту майна;

3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;

4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 9 КПК України встановлює, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 25 травня 2016 року (справа №6-605цс16), той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України № 1952-ІV від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

Проаналізувавши доводи учасників процесу та наведені нормативні акти, а також практику Європейського суду та суду касаційної інстанції, приходжу до наступного висновку.

Стаття 170 КПК України дає визначення арешту майна, а саме арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Стаття 173 КПК визначає, що при вирішенні клопотання про арешт, слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Також, слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначає порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Резолютивна частина ухвали слідчого судді від 24 жовтня 2018 року, якою накладено арешт на майно заявника, звучить наступним чином:

«Клопотання задоволити.

Накласти арешт, на об'єкти нерухомого майна, що розташованих за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею37.5кв.м., із забороною пошкодження, знищеннята перетворення.

Зобов`язати слідчого повідомити заінтересованих осіб про накладення арешту на майно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку на протягом п`яти днів з дня її проголошення.»

Слідчий суддя погоджується з доводами заявника про те, що аналіз вищенаведених законодавчих положень та доводів учасників процесу свідчить про те, що наведене в ухвалі формулювання «Накласти арешт, на об'єкти нерухомого майна, що розташованих за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею 37.5 кв.м., із забороною пошкодження, знищення та перетворення» можна тлумачити або тлумачиться як тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, із забороною пошкодження, знищення та перетворення, тобто повноцінний арешт (позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном) із застосуванням додаткових обмежень.

Наведене свідчить, що заявник обґрунтовано звертається до слідчого судді з даним клопотанням, оскільки він реально позбавлений можливості в повній мірі реалізувати своє право власності, як добросовісний набувач. Більше того, така процесуальна поведінка заявника та спосіб обраний ним для реалізації та захисту своїх прав, приймаючи до уваги той факт, що зміст ухвали учасниками процесу тлумачиться по різному, свідчить про намагання заявника уникнути всіх сумнів, під час реалізації ним своїх майнових прав, щодо законності його дій та свідоме дотримання ним положень чинного законодавства, адже заявник, звернувся до слідчого судді незважаючи на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про відповідне обтяження. При цьому, заявник належним чином мотивує такі свої дії та поведінку, обґрунтовано посилаючись, зокрема, на вищезазначену позицію ВСУ.

У ході розгляду справи встановлено, що метою застосування даного виду забезпечення кримінального провадження є заборона пошкодження, знищення та перетворення об'єктів нерухомого майна, пов`язана, в тому числі із необхідністю проведення об`єктивного експертного дослідження.

Представник заявника в ході розгляду справи вказала, що не заперечує проти застосування по відношенню до володільця наведених об`єктів нерухомого майна таких заборон. Натомість вказала, що відображене в резолютивній частині ухвали слідчого судді від 24 жовтня 2018 року формулювання застосування арешту a priori позбавляє заявника можливості реалізувати вищенаведені, захищені Конституцією України, майнові права.

У свою чергу, прокурор зазначив, що на даному етапі досудового розслідування заборона пошкодження, знищення та перетворення наведених об'єктів нерухомого майна, є співмірною інтересам досудового розслідування і потребує подальшого застосування. При цьому, прокурор вказав, що не заперечує проти того, щоб заявник реалізовував свої права, в тому числі шляхом відчуження даних об`єктів нерухомості. Разом з тим, зазначив, що на його думку таких заборон зараз не існує.

Отже, аналіз доводів учасників процесу в цій частині наводить слідчого суддю до наступних висновків:

-заявник та прокурор погоджуються з доцільністю подальшого застосування обмеження на пошкодження, знищення та перетворення наведених об'єктів нерухомого майна;

-розбіжності в позиції сторін полягають виключно в тлумаченні змісту ухвали слідчого судді від 24 жовтня 2018 року, а саме в тлумаченні застосованого в ній формулювання;

-прокурор вказує, що на даному етапі немає необхідності в обмеженні заявника реалізувати своє право власності, окрім вже застосованих, та орган досудового розслідування і прокурор не мають жодних застережень щодо інших способів реалізації власником нерухомого майна своїх майнових прав, в тому числі його відчуження.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, враховуючи положення КПК України щодо обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, беручи до уваги відсутність заперечень з боку представника заявника щодо продовження застосування по відношенню до ПП «Буд Інвест Капітал» обмежень щодо заборони пошкодження, знищення та перетворення об'єктів нерухомого майна, а також відсутність з боку прокурора застережень щодо реалізації заявником своїх майнових прав пов`язаних з розпорядження даним майном, слідчий суддя погоджується з доводами заявника, що наведене в ухвалі слідчого судді від 24 жовтня 2018 року формулювання може призвести до надмірного обтяження його прав, а відтак такі обставини слід усунути шляхом часткового задоволення даного клопотання, залишивши в силі заборону пошкодження, знищення та перетворення об'єктів нерухомого майна.

Керуючись ст.ст.170-174 КПК України,

постановив:

Клопотання задоволити частково.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді від 25.10.2018 року в межах кримінального провадження №42018140000000196 від 18.06.2018 року на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею 37.5 кв.м., в частині позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування зазначеним майном.

Ухвалу слідчого судді від 25.10.2018 року в межах кримінального провадження №42018140000000196 від 18.06.2018 року в частині заборони пошкодження, знищення та перетворення об'єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівлю інженерної споруди загальною площею 2155 кв. м.; будівлю спортивного майданчика, загальною площею 330 кв.м.; будівлю ТП загальною площею 47,5 кв.м.; споруду загальною площею 37.5 кв.м. - залишити без змін.

У решті вимог клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Стрельбицький В.В.