Рішення № 83150075, 15.07.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019м. ДніпроСправа № 904/1523/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 503 136,36 грн., пені у розмірі 28 678,78 грн., інфляційної складової у розмірі 2 515,69 грн., 3% річних у розмірі 2 357,16 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

При помічникові судді, який за дорученням судді здійснює

повноваження секретаря судового засідання, Яковлєвій А.Ю.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Стребкова О.А., довіреність від 30.10.2018.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 503 136,36 грн., пені у розмірі 28 678,78 грн., інфляційної складової у розмірі 2 515,69 грн., 3% річних у розмірі 2 357,16 грн.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ПР/НХ-181381/НЮ від 18.12.2018 зі сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою суду від 18.04.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" №б/н від 11.04.2019 залишено без руху. Ухвалено Товариству з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" в строк до 10.05.2019 включно усунути недоліки позовної заяви №б/н від 11.04.2019 шляхом подання до суду доказів на підтвердження відправлення на адресу юридичної особи відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Через канцелярію суду, 08.05.2019 від позивача надійшла заява, якою усунуто недоліки, встановлені вищевказаною ухвалою суду.

Ухвалою суду від 17.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.06.2019.

Через канцелярію суду, 11.06.2019 надійшов відзив на позов, у якому відповідач частково заперечив проти задоволення позовних вимог. У відзиві відповідач зазначив, що ним сплачено 50 % боргу перед позивачем у розмірі 251 568,18 грн., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення №1839638 від 15.05.2019.

Також, на думку відповідача, позивачем помилково визначено період заборгованості, оскільки п. 6.4 договору визначено, що зобов`язання з оплати поставленого товару виникає саме з моменту реєстрації податкової накладної.

У зв`язку з викладеним, відповідачем наведено власний контррозрахунок суми боргу та штрафних санкцій.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення неустойки на 50%. Подане клопотання мотивоване скрутним фінансовим становищем відповідача та відсутністю у позивача збитків у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару.

У судовому засіданні від 12.06.2019 оголошено перерву до 15.07.2019.

Через канцелярію суду, 11.07.2019 позивач надав заяву про зміну позовних вимог, яка фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог. У відповідній заяві позивач зменшує розмір позовних вимог на суму основної заборгованості у розмірі 503 136,36 грн., у зв`язку з її повною оплатою відповідачем, та збільшує розміри штрафних санкцій, у зв`язку зі збільшенням періодів нарахування останніх.

Пунктом 2 частини 2 ст. 46 ГПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дана справа розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження. Перше судове засідання у справі відбулось 12.06.2019. Тобто позивачем не дотримано строків звернення до суду із відповідною заявою про зменшення розміру позовних вимог.

За таких обставин, заяву позивача №б/н від 11.07.2019 про зменшення розміру позовних вимог слід залишити без розгляду.

Також до початку судового засідання позивач надав на адресу суду заяву про відкладення розгляду справи.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як було зазначено раніше, ухвалою суду від 17.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

За таких обставин, у зв`язку із закінченням строку розгляду справи у задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи слід відмовити.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, надав на адресу суду платіжне доручення №1939882 від 26.06.2019 на підтвердження оплати суми основного боргу у повному обсязі.

В порядку ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 15.07.2019 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, повідомлено строк складання повного тексту рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" (постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (покупець) було укладено договір поставки № ПР/НХ-181381/НЮ від 18.12.2018 (договір).

Відповідно до п. 14.1. договору, термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2018.

Пунктом 6.1. договору визначено, що постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець оплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1), що додається до договору і є його невід`ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця DDP (Інкотермс у редакції 2010 року).

Так, на виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору. У вказаній специфікації сторони визначили найменування (номенклатуру, асортимент), ціну, кількість та інші характеристики товару.

Загальна вартість товару з ПДВ, відповідно до умов специфікації № 1- 562 692,96 грн.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Позивач виконав умови договору, поставив відповідачу товар, визначений у специфікації № 1, що підтверджується видатковими накладними № 17692 від 27.12.2018 на суму 503 136,36 грн. та № 17843 від 29.12.2018 на суму 36 000 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату №12377 від 27.12.2018 на суму 503136,36 грн. та № 12532 від 29.12.2018 на суму 36 000 грн.

Відповідно до п. 6.4. договору, покупець здійснює оплату поставленого товару після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 30 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної.

На підтвердження виконання п. 6.4. договору, позивач долучив до матеріалів справи копії зареєстрованих податкових накладних від 27.12.2018 (а.с. - 28) та від 29.12.2018 (а.с. - 32).

Рахунок № 12532 від 29.12.2018 на суму 36 000 грн. був оплачений відповідачем у повному обсязі.

З урахуванням п. 6.4. договору, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 17692 від 27.12.2018 на суму 503 136,36 грн., є таким, що настав 11.02.2019.

Твердження відповідача про те, що строк оплати товару повинен відліковуватись від дати реєстрації позивачем податкової накладної, спростовується матеріалами справи. Пунктом 6.4. договору чітко встановлено, що відлік строку здійснюється саме з дати поставки. Умова реєстрації позивачем податкових накладних є додатковою та жодним чином не впливає на відлік строку оплати.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання за договором і не оплатив поставлений товар у встановлені строки. Так, платіжними дорученнями №1839638 від 15.05.2019 та №1939882 від 26.06.2019 (після звернення позивача до суду з даним позовом) відповідачем було оплачено рахунок № 12377 від 27.12.2018 у повному обсязі.

Внаслідок цього, станом на дань прийняття рішення у справі, у Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відсутня заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" за рахунком № 12377 від 27.12.2018.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі у частині вимог позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 503 136,36 грн. слід закрити на підставі п.1 ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, у зв`язку з погашенням відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з даним позовом, судові витрати позивача у цій частині слід покласти на відповідача.

Пунктом 10.2. договору встановлено, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі пункту 10.2. договору позивач нарахував пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за загальний період фактично з 13.02.2019 по 10.04.2019 (57 днів) у розмірі 28 678,78 грн.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення будь-яких зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між кредитором і боржником щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення зобов`язань за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За розрахунком суду, пеня на суму заборгованості 503 136,36 грн. за період з 13.02.2019 по 10.04.2019 (57 днів) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період, складає - 28 285,91 грн.

За таких обставин, розмір пені за порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання складає 28 285,91 грн. У задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 392,84 грн. - слід відмовити.

Відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення пені на 50%.

Згідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що кількість днів прострочення оплати є відносно незначною, грошове зобов`язання станом на день розгляду справи є виконаним, суд вважає за можливе зменшити пред`явлену до стягнення пеню до 20 000 грн.

При цьому, судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 2 357,16 грн. за загальний період фактично з 13.02.2019 по 10.04.2019 (57 днів) та інфляційну складову у розмірі 2 515,69 грн. за лютий 2019.

Розрахунки 3% річних та інфляційної складової, надані позивачем, відповідають дійсним обставинам справи, правильно враховують періоди нарахувань та не містять арифметичних помилок.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 357,16 грн. та інфляційної складової у розмірі 2 515,69 грн. слід задовольнити.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 15 000 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Таким чином, правовий аналіз вищенаведених норм процесуального закону в їх сукупності дає підстави для висновку, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.11.2018 у справі № 910/8682/18; від 07.02.2019 у справі № 906/194/18.

Так, в позові позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 15 000 грн.

На підтвердження надання адвокатом Омеляном О.О. адвокатських послуг при розгляді справи № 904/1523/19, заявником надано: договір про надання правової допомоги від 09.04.2019; платіжне доручення № 465 від 11.04.2019 на суму 15 000 грн.

Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на виконання ч. 3 ст. 126 ГПК України, заявником надано не було.

При цьому, наданий попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат не може прирівнюватись до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, оскільки у відповідному розрахунку сторона попередньо визначає витрати, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат не є доказом фактичного несення стороною таких витрат чи надання яких-небудь послуг.

Крім того, при детальному дослідженні поданого попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат судом встановлено, що розмір витрат на правову допомогу за вказаним розрахунком мав скласти разом 12 720 грн., тоді як позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

За таких обставин, через ненадання позивачем детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, у задоволенні вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. слід відмовити.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Закрити провадження у справі у частині вимог позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 503 136,36 грн.

Позов задовольнити частково.

Зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача, з 28 285,91 грн. до 20000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108; код ЄДРПОУ 40081237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" (місцезнаходження:49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, 39; код ЄДРПОУ: 40257391) пеню у розмірі 20 000 грн., суму інфляційної складової у розмірі 2 515,69 грн., 3% річних у розмірі 2 357,16 грн. та витрати з оплати судового збору у розмірі 8 044,43 грн.

Відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 392,87 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.07.2019.

Суддя Ніколенко М.О.