Рішення № 83149865, 09.07.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2019 справа № 914/436/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"

про стягнення 9824,04 грн.

за участю представників:

від позивача Лапка Ігор Степанович

від відповідача Гасай Мар`яна Борисівна

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" про стягнення 118762,78 грн., з яких 113662,93 грн. - основний борг, 1281,74 грн. - 3% річних та 3818,11 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до заяви (вх.№1287/19 від 14.05.2019р.) про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята до розгляду ухвалою суду від 14.05.2019р., позивачем до стягнення заявлено 123486,97 грн., з яких 113662,93 грн. - основний борг, 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до заяви (вх.№28180/19 від 18.06.2019р.) про зменшення та уточнення позовних вимог, яка прийнята до розгляду відповідно до ухвали суду від 18.06.2019р., позивач у зв`язку із сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 113662,93 грн., просить стягнути з відповідача 9824,04 грн., з яких 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційні втрати.

Таким чином, спір у даній справі розглядається в межах позовних вимог про стягнення з відповідача 9824,04 грн., з яких 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційні втрати.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 09.07.2019р. позовні вимоги з врахуванням заяви (вх.№28180/19 від 18.06.2019р.) підтримав повністю. Крім того представник позивача просив стягнути з відповідача 1921,00 грн. сплаченого судового збору та 16400,00 грн. витрат на професійну правничу.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд встановив таке.

27.02.2018р. між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд" (виконавець) укладено договір на надання послуг №1803000047, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданиям замовника, яке оформлене у вигляді «Технічні вимоги і якісні характеристики» (додаток 1 до договору), на свій ризик власними та залученими силами і засобами, матеріалами і механізмами надати, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити наступні послуги: інші завершальні будівельні роботи (Ремонт будівель ГРС Рівненського ЛВУМГ) (45450000-6)».

Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата наданих послуг проводиться па підставі підписаного акту (актів) наданих послуг (типові форми КБ-3, КБ-2в), на умовах післяоплати, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, чи іншими способами не забороненими чинним законодавством України, протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання акту (актів) наданих послуг (типові форми КБ-3, КБ-2в).

Позивачем було виконано роботи на загальну суму 569721,57 грн., відповідно до таких актів прийняття виконаних робіт: №1 від 27.04.2018 року на суму 46993,33 грн., №2 від 27.04.2018 року на суму 26469,98 грн., №1 від 31.05.2018 року на суму 191657,18 грн., №2 від 31.05.2018 року на суму 33797,34 грн., №1 від 31.07.2018 року на суму 124935,04 грн., №2 від 31.07.2018 року на суму 32205,77 грн., №1 від 16.09.2018 року на суму 75092,12 грн. та №5 від 01.11.2018 року на суму 38570,81 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем сплачено лише частину вартості виконаних позивачем робіт а саме 456058,64 грн. А тому звертаючись до суду, у позовній заяві позивач просив стягнути суму основного боргу в розмірі 113662,93 грн. Однак в подальшому, після відкриття провадження у справі, судом встановлено, що відповідач сплатив суму основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №2346 від 15.05.2019р. на суму 75092,12 грн. та платіжним дорученням №2351 від 16.05.2019р. на суму 38570,81 грн.

Крім того, позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційних втрат.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та відповідно до заяви (вх.№28180/19 від 18.06.2019р.) просить стягнути з відповідача 9824,04 грн., з яких 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначає, що зі сторони позивача має місце порушення строків надання послуг, передбачених календарним планом. На думку відповідача враховуючи те, що позивач допустив прострочення виконання робіт, має місце прострочення кредитора та наявність обставин для відповідача, визначених статтею 538 Цивільного кодексу України, зупинити виконання свого обов`язку в частині розрахунків.

Відповідач також не погоджується із нарахуванням 3% річних та інфляційних, зокрема зазначає, що при нарахуванні 3 % річних та інфляційних позивачем за первісним позовом не взято до уваги норми статті 253 та частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, умови договору (пункт 6.8. та пункт 6.10.) та зазначені правові позиції, викладені у п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", згідно з якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а також те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційних втрат задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У статті 318 Господарського кодексу України вказано, що за договором підряду на капітальне будівництво, одна сторона (підрядник) зобов`язується своїми силами та засобами на замовлення іншої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об`єкт відповідно до кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.02.2018р. між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд" (виконавець) укладено договір на надання послуг №1803000047, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданиям замовника, яке оформлене у вигляді «Технічні вимоги і якісні характеристики» (додаток 1 до договору), на свій ризик власними та залученими силами і засобами, матеріалами і механізмами надати, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити наступні послуги: інші завершальні будівельні роботи (Ремонт будівель ГРС Рівненського ЛВУМГ) (45450000-6)».

Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором підтверджується такими актами прийняття виконаних робіт: №1 від 27.04.2018 року на суму 46993,33 грн., №2 від 27.04.2018 року на суму 26469,98 грн., №1 від 31.05.2018 року на суму 191657,18 грн., №2 від 31.05.2018 року на суму 33797,34 грн., №1 від 31.07.2018 року на суму 124935,04 грн., №2 від 31.07.2018 року на суму 32205,77 грн., №1 від 16.09.2018 року на суму 75092,12 грн. та №5 від 01.11.2018 року на суму 38570,81 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо сплати суми основного боргу в розмірі 113662,93 грн. Як встановлено судом, сума основного боргу була сплачена після відкриття провадження у справі, що підтверджується платіжним дорученням №2346 від 15.05.2019р. на суму 75092,12 грн. та платіжним дорученням №2351 від 16.05.2019р. на суму 38570,81 грн.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначив позивач у позовній заяві неоплаченими залишилися акт №1 від 16.09.2018 року на суму 75092,12 грн. та акт №5 від 01.11.2018 року на суму 38570,81 грн.

Як встановлено судом, та як вбачається із заяви про збільшення розміру позовних вимог, першим днем прострочення грошового зобов`язання відповідача, з врахуванням пункту 3.2. договору, за актом №1 від 16.09.2018 року на суму 75092,12 грн. є 17.10.2018р., а за актом №5 від 01.11.2018 року на суму 38570,81 грн. є 04.12.2019р. Таким чином позивачем вірно визначено початок перебігу строку, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Однак, здійснивши перерахунок позовних вимог, суд прийшов до висновку про те, що позовні про стягнення 1961,38 грн. - 3% річних та 7862,66 грн. - інфляційних втрат підлягають задоволенню частково. Зокрема суд прийшов до висновку про правомірність нарахування 1961,38 грн. - 3% річних та 5949,90 грн. - інфляційних втрат.

Щодо заперечень відповідача, які стосуються нарахування 3% річних, суд зазначає таке.

Відповідач стверджує, що позивачем нараховано 3% річних, від яких сторони відмовились відповідно до п.6.8. та п.6.10 договору.

Суд звертає увагу, що в укладеному між сторонами договорі на надання послуг №1803000047 від 27.02.2018р. відсутні пункти 6.8 та 6.10, з яких можна було б зробити висновок про відмову сторін від нарахування 3% річних.

Тим не менше, згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Частина 2 вказаної норми визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань, зокрема можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання проценти річних.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Формулювання частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. Слід зазначити, що проценти річних, за змістом наведеної норми входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими коштами, що належить до сплати кредиторові.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тоді як норми статті 625 Цивільного кодексу України, які визначають відповідальність за порушення грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав для звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовується незалежно від того, чи передбачили сторони в договорі стягнення відсотків та інфляції. З аналізу вказаної норми слідує, що сторони можуть визначити в договорі інший розмір процентів річних більший або менший, однак вони не можуть відмовитись від їх нарахування.

Відтак, нарахування позивачем 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним, а заперечення відповідача проти їх нарахування є безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №45 від 05.03.2019р. на суму 1921,00 грн.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1875,69 грн. судового збору, оскільки позов у даній справі слід задовольнити частково.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката суд зазначає таке.

04.06.2019р. позивачем подано клопотання (вх.№23130/19) про стягнення 16400,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представником позивача до клопотання (вх.№23130/19) про стягнення 16400,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката долучено наступні докази:

- копію рахунку-фактури №2/02 від 18.02.2019 року;

- копію платіжного доручення № 59 від 29.03.2019 року на суму 5000,00 грн.;

- копію рахунку-фактури №23/05-4 від 23.05.2019 року;

- копію платіжного доручення № 583 від 29.05.2019 року на суму 11400,00 грн.;

- копія акту надання послуг № 4 від 30.05.2019 року на суму 16400,00 грн.

Також позивачем до матеріалів справи долучено детальний опис робіт (наданих послуг) та договір про надання правової допомоги №2-02/19-2 від 18.02.2019р., що укладений між Адвокатським об`єднанням «Дефенсус», в особі керуючого Лапки Ігоря Степановича та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд", в особі директора Курець Ореста Михайловича .

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16400,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 116, 123, 126, 129, 130, 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, 9/1, ідентифікаційний код 30019801) в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (79053, місто Львів, вулиця Івана Рубчака, 3, код ЄДРПОУ ВП: 25560823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Гідроенергобуд" (81500, Львівська область, місто Городок, Майдан Гайдамаків, 14, ідентифікаційний код 38667324) 1961,38 грн. - 3% річних, 5949,90 грн. - інфляційних втрат, 1875,69 грн. - судового збору та 16400,00 грн. - витрат на правову допомогу адвоката.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.07.2019р.

Суддя Петрашко М.М.