Рішення № 83143936, 16.07.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4213/18

провадження № 2/753/421/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВМ Холдинг» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення грошових коштів, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі ТОВ «ЛВМ Холдинг»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення грошових коштів. Мотивуючи свої вимоги тим, що 13 вересня 2017 року між ТОВ«ЛВМ Холдинг» та ОСОБА_1 було укладеного договір оренди № 144, відповідно до умов якого орендодавець передав у строкове платне користування орендарю, а орендар прийняв у користування від орендодавця легковий автомобіль марки «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , на умовах, визначених договором (п.1 договору). За користування вказаним автомобілем орендар сплачує орендодавцю плату у розмірі 1 500 грн. 00 коп. за добу оренди (п.7 договору). Передача автомобіля оформлюється актом приймання - передачі, який підписується сторонами договору. З моменту підписання акту починається обчислення строку договору та нарахування орендної плати (п.10 договору). 13 вересня 2017 року між сторонами було підписано акт приймання - передачі автомобіля. Відповідно до ч.2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, проте указаний договір з вини відповідача не був посвідчений нотаріально, оскільки останній не з`явився на його посвідчення, проте усі істотні умови договору сторонами були погоджені. Відтак, він як сторона договору на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України вважає такий договір дійсним, а тому просить його визнати таким. З часу дії договору відповідач дотримувався його умов, проте починаючи з 19 листопада 2017 року припинив сплачувати кошти за орендну плату автомобіля, й ним як орендодавцем 01 січня 2018 року було складено акт звірки розрахунків й з`ясувалось, що станом на 01 січня 2018 року заборгованість відповідача становить 4 500 грн. 00 коп., які просить стягнути на його користь з відповідача. Окрім того, на суму боргу ним нараховано штраф відповідно до пункту 29 договору в сумі 2 250, що складає 50% від суми поточної заборгованості, а також 113 грн. 40 коп. - інфляційну складову боргу, 392 грн. 42 коп. - пеню, 3% річних, нарахованої на загальну суми боргових зобов`язань за період з 20 листопада 2017 року по 06 березня 2018 року в сумі - 39 грн. 58 коп.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов`язань за кредитним договором та його умов, з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача, третьої особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони перебувають у договірни/зобов`язальних правовідносинах.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.

Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На підтвердження чого посвідчують своїми підписами, що відповідає даним правовідносинам.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Так, 13 вересня 2017 року між ТОВ«ЛВМ Холдинг» та ОСОБА_1 було укладеного договір оренди № 144, відповідно до умов якого орендодавець передав у строкове платне користування орендарю, а орендар прийняв у користування від орендодавця легковий автомобіль марки «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , на умовах, визначених договором (п.1 договору).

За користування вказаним автомобілем орендар сплачує орендодавцю плату у розмірі 1 500 грн. 00 коп. за добу оренди (п.7 договору) (а.с. 7-10, 11).

Передача автомобіля оформлюється актом приймання - передачі, який підписується сторонами договору.

З моменту підписання акту починається обчислення строку договору та нарахування орендної плати (п.10 договору) (а.с.7-10).

13 вересня 2017 року між сторонами було підписано акт приймання - передачі автомобіля (а.с.11).

Відповідно до ч.2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, проте указаний договір з вини відповідача не був посвідчений нотаріально, оскільки останній не з`явився на його посвідчення, проте усі істотні умови договору сторонами були погоджені.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 799 ЦК України).

Відтак, позивач як сторона договору на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України вважає такий договір дійсним, а тому просить його визнати таким.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Водночас, ч.2 ст. 220 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст. 95 ЦПК України).

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (ст. 97 ЦК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Так, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (6-63цс13).

Так, з часу дії договору відповідач дотримувався його умов, проте починаючи з 19 листопада 2017 року припинив сплачувати кошти за орендну плату автомобіля, й позивачем як орендодавцем 01 січня 2018 року було складено акт звірки розрахунків, за наслідками якого встановлено, що станом на 01 січня 2018 року заборгованість відповідача да указаним договором становить 4 500 грн. 00 коп. (а.с. 7-10, 11, 13, 14)

Відтак, оскільки згідно спірних правовідносин сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне/часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України вважає за необхідне визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Окрім того, позивачем ставиться вимога про стягнення штрафу відповідно до п. 29 договору в сумі 2 250 грн. 00 коп., що складає 50% від суми поточної заборгованості (4 500 грн. 00 коп. \ 2 = 2 250 грн. 00 коп.), а також 113 грн. 40 коп. - інфляційної складової боргу, 392 грн. 42 коп. - пені, 3% річних, нарахованої на загальну суми боргових зобов`язань за період з 20 листопада 2017 року по 06 березня 2018 року - 39 грн. 58 коп. (а.с. 7-10, 15-17), яка підлягає задоволенню із таких правових підстав.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 1 762 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 11, ч.ч. 1, 2 ст. 220, ст.ст. 509, 536, 549, 611, 627, 628, 629, 638, 799, ЦК України, керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВМ Холдинг» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення грошових коштів, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВМ Холдинг», код ЄДРПОУ - 40539121, 4 500 грн. 00 коп. - заборгованості за договором оренди автомобіля, 2 250 грн. 00 коп. - штрафу, 113 грн. 40 коп. - інфляційної складової боргу, 392 грн. 42 коп. - пені, 3% річних, нарахованої на загальну суми боргових зобов`язань - 39 грн. 58 коп., 1 762 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 9 057 (дев`ять тисяч п`ятдесят сім) грн. 40 (сорок) коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанці.

СУДДЯ: