Рішення № 83143105, 08.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2019 року № 320/2706/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2019 №0168909-5006-1019.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням податковий орган визначив позивачу податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй на праві власності належить комплекс будівель, загальною площею 3816,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, позивач зауважила, що зазначений комплекс, складається з будівель промисловості та гуртожитку, а тому, в розумінні абз. "г", "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення їй податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" у 2018 році, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, позивач, звертає увагу суду, що у в неї аналогічна ситуація виникала у 2016 році і за результатом розгляду адміністративної справи за її позовом, постановою суду податкове повідомлення - рішення було скасоване, а зазначена постанова була залишена без змін ухвалами апеляційного та Верховного судів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копію ухвали суду вручено відповідачу 18.06.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0113330346425.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 08.11.2006, який укладено між Київською регіональною спілкою споживчої кооперації та ОСОБА_1 позивачу було передано у власність комплекс загальною площею 9489,60 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.1. договору комплекс складається з наступних будівель та споруд:

- магазин-прохідна (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Я», площею 37,30 кв.м.;

- адміністративне приміщення (матеріал стін – цегла), позначене літерою «А», площею 189,90 кв.м.;

- вагова (матеріал стін – цегла), позначена літерою «Є», площею 20,40 кв.м.;

- цех (матеріал стін – цегла), позначений літерою «У», площею 703,1 кв.м.;

- склад (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Щ», площею 1107,7 кв.м;

- фруктосховище (матеріал стін – цегла), позначене літерою «П», площею 1514,40 кв.м.;

- котельня-електропідстанція (матеріал стін – цегла), позначена літерою «Р», площею 555,70 кв.м.;

- ангар-склад (матеріал стін – метал), позначений літерою «В», площею 563,00 кв.м.;

- склад АВМ (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Д», площею 446,50 кв.м.;

- склад (матеріал стін-шифер), позначений літерою «І», площею 294,00 кв.м.;

- склад (матеріал стін – цегла), позначений літерою «К», площею 154,80 кв.м.;

- склад – майстерня (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Г», площею 150,70 кв.м.;

- майстерня (матеріал стін-цегла), позначена літерою «О», площею 718,80 кв.м.;

- гуртожиток (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Б», площею 431,70 кв.м.;

- картоплесховище (матеріал стін – цегла), позначене літерою «З/п1», площею 545,80 кв.м.;

- цех (матеріал стін – цегла), позначений літерою «З», площею 1403, кв.м.;

- склад солі (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Н», площею 106,50 кв.м.;

- овочесховище (матеріал стін – цегла), позначене літерою «Ч», площею242,60 кв.м.;

- корнеплодосховище (матеріал стін – бетон), позначене літерою «З/п2», площею 309,00 кв.м.;

- дві водонапірні вежі, позначені « 1-2»;

- дві артсвердловини, позначені « 3-4»;

- димова труба, позначена « 5»;

- під`їзний шлях, позначений « 6»;

- асфальтова дорога, позначена « 7»;

- площадка, позначена « 7»;

- вбиральня, позначена « 8».

У договорі купівлі-продажу від 08.11.2006 зазначено, що вказаний комплекс знаходиться на земельній ділянці, площею 6,2 га, яка перебуває в постійному користуванні (державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданий Рокитнянською селищною радою і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19 жовтня 1995 року за №13)

Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об`єкт нерухомого майно була проведена Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 20.12.2006, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12985298 від 20.12.2006.

З пояснень позивача, зазначених у позовній заяві, вбачається, що внаслідок тривалого невикористання деяких з зазначених у договорі купівлі - продажу від 08.11.2006 будівель та їх подальшою руйнацією, право власності на них за ОСОБА_1 було припинено.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №95009339, судом встановлено, що станом на 18.08.2017 (дата формування витягу), ОСОБА_1 належить на праві власності: адміністративне приміщення (матеріал стін – цегла), позначене літерою «А», площею 189,90 кв.м.; гуртожиток (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Б», площею 431,70 кв.м.; ангар-склад (матеріал стін – метал), позначений літерою «В», площею 563,00 кв.м.; склад – майстерня (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Г», площею 150,70 кв.м.; склад АВМ (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Д», площею 446,50 кв.м.; вагова (матеріал стін – цегла), позначена літерою «Є», площею 20,40 кв.м.; склад (матеріал стін-шифер), позначений літерою «І», площею 294,00 кв.м.; склад (матеріал стін – цегла), позначений літерою «К», площею 154,80 кв.м.; склад солі (матеріал стін – цегла), позначений літерою «Н», площею 106,50 кв.м.; майстерня (матеріал стін-цегла), позначена літерою «О», площею 718,80 кв.м.; цех (матеріал стін – цегла), позначений літерою «У», площею 703,1 кв.м.; магазин-прохідна (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Я», площею 37,30 кв.м. Загальна площа вказаних будівель становить 3816,7 кв.м.

У квітні 2019 року Головним управлінням ДФС у Київській області згідно з п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2019 №0168909-5006-1019, згідно з яким позивачу за податковий період 2018 року визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" у розмірі 71047,87 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що суперечить податковому законодавству, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності з 01.01.2015, статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктом 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому, підпунктом 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).

Приписами п.п.266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень, зазначила, що нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать їй на праві приватної власності, складаються з будівель промисловості та гуртожитку, а тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельного податку, з приводу чого суд зазначає наступне.

Положеннями п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування:

а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради;

д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину;

е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

При цьому, суд зазначає, що системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

В той же час, буквальний аналіз пп. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".

Законодавцем використано у даному випадку прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Як передбачено приписами п.п.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

При цьому, згідно з положеннями п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Як передбачено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

В той же час, нормами діючого законодавства не передбачено правової норми, якою надано визначення поняттю "промислове підприємство".

При цьому, як передбачено Національним класифікатором України ДК 009:2010, який затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

В той же час, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Суд зазначає, що промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

При цьому, як визначено положеннями ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Ураховуючи зазначені вище правові норми, суд дійшов висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 по справі №806/2676/17, від 15.05.2018 по справі №806/2461/17, від 11.09.2018 по справі №819/1818/17 та від 16.10.2018 по справі №809/1491/16, висновки якого відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Отже, з огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що такі складові вказаних нежитлових приміщень (комплексу), а саме: майстерня площею 718,80 кв.м.; склад-майстерня площею 150,70 кв.м.; цех площею 703,1 кв.м.; склад АВМ площею 446,50 кв.м.; склад площею 294,00 кв.м., а також інші складові комплексу, які вказані у договорі купівлі-продажу та в технічному паспорті (окрім гуртожитку) та є допоміжними приміщеннями вказаних об`єктів, мають лише одну з обов`язкових умов, визначених пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - виробниче приміщення, а отже не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, з огляду на положення пункту «г» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, гуртожиток, площею 431,70 кв.м., який є частиною нежитлових приміщень, загальною площею 3816,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом, який не оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду розрахунку, складеного до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідно до п. 58.2 ст.58 Податкового кодексу України, внаслідок чого, суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення податком органом податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно позивача, відмінне від земельної ділянки, за базовий податковий (звітний) період – 2018 рік та встановити чи враховувалось контролюючим органом, що гуртожиток, площею 431,70 кв.м., який є частиною нежитлових приміщень, загальною площею 3816,7 кв.м. належних позивачу на праві власності не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У той же час, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення "Москаль проти Польщі").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено не врахування податковим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення площі гуртожитку (431,7 кв.м.), яка, відповідно до пункту "г" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу здійснювати розрахунки податкових зобов`язань зі сплати податків суб`єктами господарювання та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб`єкту владних повноважень та фіскальному органу.

Крім того, нормами Податкового кодексу України встановлено, що виключно податкові органи наділені повноваженнями визначення розміру грошових зобов`язань та штрафних санкцій, що підлягають накладенню на платників податків.

Як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд звертає увагу на те, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо визначення грошового зобов`язання та застосування штрафу в іншому розмірі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі №804/3230/17 та від 06.11.2018 у справі №813/3274/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення саме у таких розмірах підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даному випадку відповідач не надав суду жодних доказів, пояснень, заперечень, відзиву, які б підтверджували що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 205, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18 квітня 2019 року №0168909-5006-1019.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.