Рішення № 83142945, 09.07.2019, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/105/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2019 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретарів Калиш В.О., Мандрик І.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Огорілко Ю.В.,

представників відповідача Райко Я.Г., Бурко Н.М., Рачинської А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд та просить визнати за нею право власності на земельні ділянки площею 0,1209га та 0,1791га, розташовані по АДРЕСА_1 , призначені для ведення особистого селянського господарства.

Свої вимоги мотивує наступним.

Рішенням міської ради її матері ОСОБА_2 передано у правтну власність земельні ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,1000га для обслуговування житлового будинку та 0,1209га для ведення підсобного господарства.

Державний акт на земельні ділянки мати не отримала та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вона та її батько успадкували по 1/2 частині будинку після смерті матері. Земельні ділянки не успадкували з огляду на відсутність державних актів.

Рішенням міської ради їй та батькові надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.

Однак, у наданні дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства їм відмовлено.

Вона оскаржила дане рішення до суду та вказане рішення скасовано. Вона повторно звернулася до міської ради, однак відповіддю їй відмовлено у виготовленні технічної документації та заяву не розглянуто належним чином.

Крім того, в заяві про збільшення позовних вимог позивач покликається на те, що її сім`я з 1955 року по даний час використовує земельну ділянку для обслуговування сільського господарства та будинку в розмірі 0,40га та покликаючись на відкрите, безперервне і добросовісне володіння, вважає, що крім земельної ділянки площею 0,1209га в порядку спадкування, має право на земельну ділянку площею 0,1791га для ведення особистого селянського господарства в порядку набувальної давності.

В судовому засіданні позивач позов підтримала та пояснила, що з народження проживає за вказаною адресою. В 1955 році її сім`ї було виділено землю, в 1997 році землю передано її матері, а міська рада роздала землю, яка має належати їй. Вилучення землі не було.

На спірні земельні ділянки право власності в неї немає.

Генеральний план на 40 сотих

Дід з бабою купили ці землі.

Представник позивача позов підтримав та пояснив, що сім`я позивачки користується земельною ділянкою з 1955 року.

В 1997 році земельні ділянки 0,10га і 0,1209га виділено у власність матері позивачки.

Міська рада чинить перешкоди в оформленні права власності на ці ділянки, не дають дозволу навіть на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Оскільки позивач постійно відкрито користується спірними земельними ділянками, то єдиним способом набути права власності на ці ділянки є визнання права власності за набувальною давністю.

Представники відповідача позову не визнали та пояснили, що в 1955 році сім`ї позивачки виділялася земельна ділянка площею 0,12га. для ведення особистого підсобного господарства.

В 1997 році матері позивачки передали у власність 0,10га для обслуговування житлового будинку та 0,12га для ведення підсобного господарства.

Земельні ділянки за рішенням 1997 року не зареєстровані на праві власності, а тому на них не може бути визнано право власності за позивачкою в порядку спадкування.

Позивачка заяви про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою на земель нідлянки 12 не подавала в міську раду.

На земельні ділянки ніхто не претендує, однак позивач не звернулася належним чином до органу місцевого самоврядування з відповідними заявами.

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно свідоцтв про народження та свідоцтва про одруження встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З архівного витягу з протоколу від 13.06.1955р. встановлено, що ОСОБА_5 відмовлено в наданні дозволу на будівництво житлового будинку на земельній присадибній ділянці її батька ОСОБА_6 , так як вона не користується правом власності на цю садибу. Дозволено ОСОБА_6 побудувати новий житловий будинок на його присадибній ділянці та після завершення будівництва зобов`язано знести стару хату.

Рішенням Великомостівської міської ради від 14.03.1997р. жителям м.Великі Мости передано у власність, згідно заяв з №272 по №426, земельні ділянки для обслуговування житлових будинків та ведення особистих підсобних господарств, в розмірах згідно з додатком.

Згідно рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20.11.2012р. та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 16.04.2013р., рішення Великомотсівської міської ради №217 від 20.12.2011р. «Про розгляд заяви ОСОБА_1 згідно листа прокурора» в частині відмови останній у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 у зв`язку з розробленим і затвердженим новим кварталом індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 » - визнано незаконним та скасовано.

З протоколів №12 від 11.12.2003р., від 23.12.2003р., стенограми від 23.12.2003р. та рішення №201 від 11.12.2003р. встановлено, що засіданням виконавчого комітету Великомостівської міської ради вирішено замовити виготовлення матеріалів попереднього погодження вибору земельної ділянки для розміщення кварталу індивідуальної житлової забудови в АДРЕСА_2 , яке затверджено рішенням сесії міської ради.

Згідно свідоцтв про право на спадщину від 29.04.2011р., витягу від 26.04.2011р., 20.05.2011р., позивач ОСОБА_1 та її батько ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 успадкували житловий будинок АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими спорудами.

ОСОБА_1 зверталася до Великомостівської міської ради Сокальського району Львівської області із заявою про надання їй дозволу на приватизацію земельної ділянки, площею 12.09 арів, призначеної для ведення особистого селянського господарства та розташованої по АДРЕСА_1 , в чому їй відмовлено з огляду на розроблення і затвердження нового кварталу індивідуальної житлової забудови, що стверджується заявою ОСОБА_1 від 03.10.2011р. та рішенням №217 від 20.12.2011р.

Міською радою в листі №529/05-10 від 22.07.2013р. проінформовано ОСОБА_1 , що її мати за життя не отримувала державних актів на право власності на земельні ділянки, переданій їй у власність рішенням міської ради від 14.03.1997р. в розмірі 0,2207га, а тому такі не увійшли до спадщини та не успадковані позивачкою та її батьком. Також їй роз`яснено, що передача у власність земельних ділянок здійснюється згідно Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій», на підставі погоджених та затверджених документацій із землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Батько позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

В силу ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що мати позивачки мала право на виділення їй у власність земельних ділянок площею 0,1000га для обслуговування житлового будинку та 0,1209га для ведення підсобного господарства, розташовані по АДРЕСА_1 , однак остання технічної документації із землеустрою на вказані ділянки не виготовила та не зареєструвала на них право власності.

За таких підстав, за позивачкою не може бути визнано право власності на спірні земельні ділянки площею 0,1209га та 0,1791га, так як ні її матері, ні батькам її матері, дані земельні ділянки на праві власності не належали, межі таких не визначено, а тому право власності на такі не підлягає спадкуванню, так як такого права не було у жодного спадкодавця.

В силу ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку. Зокрема набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється статтею 119 ЗК України, згідно якої, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто відповідно до ст. 118 ЗК України.

Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що конструкція ст. 119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст.344 ЦК та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК). Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Таким чином, до даних правовідносин не можна застосовувати набувальну давність, як підставу набуття позивачкою права власності на майно та з цих підстав за позивачкою також не може бутим визнано право власності на спірні земельні ділянки.

В свою чергу, відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Формування земельних ділянок здійснюється на підставі документації із землеустрою відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин 3 та 4 цієї статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 5 цієї статті визначено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6 - 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (частини 1, 2 статті 55 Закону України «Про землеустрій»).

Механізм встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, відповідно до пункту 2.1 якої встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Порядок розгляду і затвердження землевпорядної документації передбачено ст.186 Земельного кодексу України, згідно з пунктом «а» частини 1 якої прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Проте, позивачці належить житловий будинок, який вона успадкувала після смерті своєї матері та її матері надавалося право на набуття права власності на земельну ділянку площею 0,1209га для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 , що встановлено судом та вже зазначалося вище.

З огляду на вказане, суд переконується в тому, що позивач має право на виділення їй земельної ділянки площею 0,1209га для ведення особистого селянського господарства за вказаною адресою, а тому вона може скористатися даним правом шляхом звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою для надання їй дозволу виготовити технічну документацію із землеустрою щодо даної ділянки та подальшої реєстрації права власності на таку, після погодження її меж та визначення точної площі.

Зазначені дії, які визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», не можуть бути підмінені судом, з огляду на що, за позивачкою підлягає визнанню право на земельну ділянку, площею 0,1209га для ведення особистого селянського господарства.

Що стосується позовної вимоги щодо земельної ділянки площею 0,1791га, то позивачкою не доведено правомірності користування такою, а тому з питаннями про відведення такої, позивачці слід звертатися виключно до органу місцевого самоврядування до виключної компетенції якого належить дане питання. В судовому порядку можуть розглядатися спори за наслідками такого звернення позивачки до органу місцевого самоврядування.

З врахуванням вищенаведених норм, позов підлягає частковому задоволенню, зокрема в частині визнання за позивачкою права на земельну ділянку, площею 0,1209га для ведення особистого селянського господарства, виходячи з вищезазначених мотивів.

Підстав для визнання за позивачкою права власності на дану земельну ділянку, а також задоволення решти позовних вимог - судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку площею 0,1209га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради – відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Великомостівська міська рада, ЄДРПОУ: 04056316, місцезнаходження: вул.Шевченка,6, м.Великі Мости, Сокальський район, Львівська область.

Повне судове рішення складено 19.07.2019р.

Головуючий: М. Я. Адамович