Рішення № 83137853, 19.07.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1196/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про захист конституційних прав,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі у якому просить встановити відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - органу виконавчої влади ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі на виконання функцій неприбуткових самоврядних організацій (системи загальнообов`язкового соціального страхування) щодо збору страхових внесків до цих організацій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, Державна фіскальна служба змушує її до вступу у неприбуткову некомерційну організацію - Пенсійний фонд та інші аналогічні організації вимагаючи сплати страхових внесків до цих організацій, членом яких вона не є. Також, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що ст. 46 Конституції України не покладає на неї обов`язку утримувати громадян у зазначених статтею випадках. Вказаний обов`язок є обов`язком держави. Покликаючись на ст. 116 Конституції України, позивач зазначає, що виконавча влада не має повноважень на виконання функцій недержавних утворень, а тому вимога щодо сплати членських внесків до неприбуткових самоврядних організацій - єдиного соціального внеску є протиправною.

На підставі зазначеного, позивач просить задовольнити заявлені ним позовні вимоги.

Ухвалою суду від 18.06.2019 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

05.07.2019 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог. Посилаючись на норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Податкового Кодексу України та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 стверджує, що ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який взятий на облік органом доходів і зборів. Станом на 31.01.2019 року за позивачем рахується борг з єдиного соціального внеску, у зв`язку з чим податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу від 04.02.2019 року №Ф-1538-25 на загальну суму 32668,71 грн. Також, на підставі перелічених законів та Інструкції відповідач вважає себе органом, вповноваженим на адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою.

Підсумовуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти позовних вимог заперечував.

Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України суд вважає, що подання сторонами заяв про розгляд справи без їх участі та їх неприбуття в судове засідання є підставою для розгляду справи в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів: як установлено частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України вбачається, що судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права.

В свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині першій статті 5 КАС України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з наведеного, до суду може бути оскаржене рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а судовому захисту підлягає порушене право позивача. Спосіб захисту обирається позивачем самостійно, проте обраний спосіб має забезпечити ефективний захист прав, свобод, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивач, обґрунтовуючи наявність у нього порушеного права, вбачає таке порушення в надісланні йому відповідачем вимоги про сплату страхового внеску до неприбуткової самоврядної організації, що, на його думку, також є примушенням його до вступу в неприбуткову некомерційну організацію - Пенсійний фонд та інші аналогічні організації.

Документу з відповідною назвою до позову ФОП ОСОБА_1 не долучено, однак в розділі позову під назвою "докази" міститься посилання, що доказом примушення її до вступу в неприбуткові некомерційні організації є вимога ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, яка долучена до позову. Вивчивши подані позивачем матеріали, судом з`ясовано, що зазначеною вимогою є вимога ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі від 04.02.2019 року №Ф-1538-25, якою позивача повідомлено про необхідність сплати нею єдиного внеску на загальну суму 32668,71 грн.

З огляду на викладене, суд розглядає заявлені позивачем вимоги щодо відсутності компетенції (повноважень) відповідача на виконання функцій неприбуткових самоврядних організацій (системи загальнообов`язкового соціального страхування) щодо збору страхових внесків до цих організацій лише з урахуванням їх причинно-наслідкового зв`язку з порушеними правами позивача - надіслання йому податкової вимоги про сплату єдиного внеску.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 18.04.2005 р., відомості включені до ЄДР за №24990000000003970. Зміни, щодо місця проживання до відомостей внесені 24.01.2019 року за №24990010002003970 та є платником єдиного внеску.

04.02.2019 р. ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1538-25 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що станом на 31.01.2019 р. становить 32668,71 грн.

Вважаючи, що зазначена вимога порушує права позивача, вимагає сплати страхових внесків до неприбуткових некомерційних організацій - Пенсійного фонду та інших аналогічних організацій та примушує до вступу до них позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить із наступного: статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI).

У відповідності до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 розд.VIІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI з дня набрання чинності цим Законом суб`єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва", розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 р. "Про прибутковий податок з громадян" нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Згідно ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст.5 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла на час взяття позивача на облік як платника єдиного внеску) облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2 - 14 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, в порядку, встановленому Пенсійним фондом, безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік, в якому для платників, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, зазначається клас професійного ризику виробництва, до якого віднесено платника.

З викладеного вбачається, що в той час, коли позивача було взято на облік як платника єдиного внеску, відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України зобов`язаний був надіслати позивачу повідомлення про взяття його на облік.

Відповідно до приписів Закону України від 04.07.2013 р. № 406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" внесено зміни до ст.12 розд. IV Закону № 2464-VI, а саме завдання і функції із забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску, покладено на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику та його територіальні органи.

Так, відповідно до ст.5 Закону № 2464-VI (в редакції від 04.07.2013 р.) облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідно до п.3 розд.VIІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням із фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо твердження позивача про те, що вона не є застрахованою особою - членом неприбуткових самоврядних організацій, а отже в неї відсутній обов`язок сплачувати внески в ці організації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.5 Закону № 2464 (в редакції до 11.08.2013 року) облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-6 (далі - Порядок). Згідно із пп.2.2 п.2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.

Згідно ст.1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (далі - Основи), загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов`язкового державного страхування згідно із ст.5 Основ є принцип обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності.

Щодо правового статусу Пенсійного фонду України (до 11.08.2013 року), то відповідно до ст.58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) Пенсійний фонд був органом, який здійснював керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім того, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску.

Аналізуючи п.12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058, суд дійшов висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п`яти років із дня набрання чинності Закону № 1058. При цьому, відповідно до абз.3 п.12 Прикінцевих положень Закону № 1058 у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Абзацом 6 пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 1058 встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 384/2011, який є чинним. Повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо вказане у Прикінцевих положеннях Закону № 1058.

Таким чином, твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду належної правосуб`єктності є помилковим. На даний час та станом на дату реєстрації ФОП ОСОБА_1 як фізичної особи Пенсійний фонд України має статус органу державної виконавчої влади.

Стосовно того, що позивачка не є членом, зокрема Пенсійного фонду, то правова позиція суду є наступною. Відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають, перш за все, їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів № 1058 та № 2464 одним з принципів загальнообов`язкового державного соціального страхування є його обов`язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП, УПФУ (до 11.08.2013 року) мали не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов`язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду при реєстрації позивача як фізичної особи підприємця.

З викладеного слідує, що на час внесення вказаних змін до порядку адміністрування єдиного соціального внеску, позивач вже обліковувався як його страхувальник, а отже відомості про нього містились у реєстрі застрахованих осіб, який до цього часу вели органи Пенсійного фонду України, а з 11.08.2013 р. - орган, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику та його територіальні органи. При цьому, жодної перереєстрації платників страхових внесків та застрахованих осіб не вимагається.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст.4 Закону № 2464. Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч.4 ст.5 Закону № 2464, обов`язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6-14 частини першої ст.4 Закону № 2464). Крім цього, відповідно до ч.9 ст.9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.

Таким чином, до обов`язків фізичних осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку взяття позивача на облік органами податкової і митної політики внаслідок передачі їм повноважень по адмініструванню даного виду збору здійснено на підставі Закону у тому числі й по відношенню до позивача, адже з наведеного раніше обґрунтування вбачається, що ФОП ОСОБА_1 мала статус страхувальника з 18.04.2005 р. про що мала бути повідомлена органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 3-1 п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI передбачено, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Відповідно ч.1 ст. 12 Закону №2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Пунктом 1 Положення про Головне Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, затвердженого наказом ДФС №242 від 02.05.2018 року визначено, що Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується ДФС. Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі є органом доходів і зборів.

Таким чином, Головне Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі є територіальним органом, вповноваженим, у тому числі, на здійснення функцій з адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Згідно п.2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 р. № 22-2 (в редакції чинній з 01.01.2012 р.) звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду.

Відповідно до п.2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 р. № 454 (чинного до 30.04.2015 р.) звіт до органів доходів і зборів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за місцем взяття на облік в органах доходів і зборів.

У відповідності до п.2.1 розд.ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 звіт до фіскальних органів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за місцем взяття на облік у фіскальних органах.

Для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).

Як визначено ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI).

У відповідності до п.п.2-4 ст.9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства позивач зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З інтегрованої картки платника податків платника ФОП ОСОБА_1 за 2014-2019 роки за кодом класифікації доходів бюджету: 71040000 вбачається, що нараховані суми єдиного внеску позивачкою не сплачувались, у зв`язку з чим фіскальний орган обчислив суму єдиного внеску самостійно.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, та як рішення, прийняте органом доходів і зборів, що належить до його компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковим до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Вказані приписи кореспондуються з положеннями розділу VI Інструкції № 449, у відповідності до якого до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до фіскальних органів, та сплатити їх.

У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) зокрема, у випадку якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

В даному випадку нарахування суми заборгованості позивача в розмірі 32668,71 грн. по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі. Електронні витяги облікової картки платника податків з нарахування та сплати єдиного внеску долучено до матеріалів справи.

Сформована вимога податкового органу надіслана позивачу та отримана ним.

Підсумовуючи викладене, суд вказує, що обчислюючи розмір заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску, формуючи податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1538-25 від 04.02.2019 року відповідач діяв у спосіб та в порядку передбачені зазначеними в даному рішенні нормами законів та інструкцій. Надсилання податкової вимоги особі жодним чином не може сприйматись нею як примушення до вступу до будь-яких організацій, оскільки зазначений документ не зобов`язує адресата вчиняти відповідні дії, а в силу наведених визначень, лише повідомляє особу про її обов`язок сплатити суми боргу зазначені в ній.

Збір єдиного внеску не є виконанням функцій неприбуткових самоврядних організацій системи загальнообов`язкового соціального страхування, а є безпосереднім обов`язком ГУ ДФС у Херсонській області з адміністрування єдиного внеску.

Зазначене, у сукупності з раніше викладеним висновком суду про відсутність у ФОП ОСОБА_1 порушених прав, які підлягають судовому захисту, дають суду підставі дійти висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (ЄДРПОУ 39394259, 73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75) про захист конституційних прав - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Василяка Д.К.

кат. 111060000