Рішення № 83137515, 19.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3167/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши в порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо обміну посвідки на постійне місце проживання та зобов`язати прийняти рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі по тексту – позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі по тексту – відповідач або ГУ ДМС України в Одеській області), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо видачі ОСОБА_3 (лат. ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні, строк дії якої матиме не обмежений термін;

- скасувати винесену 18.03.2019 року постанову ГУ ДМС України в Одеській області відносно ОСОБА_4 , якою накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 гривень.

Адміністративний позов мотивовано наступним

18.03.2019 року заступником начальника ГУ ДМС України в Одеській області Максименком А.В. винесено постанову відносно ОСОБА_4 , якою накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. за порушення правил перебування іноземців в Україні, через проживання без документів на право проживання на території України. Проте, співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області при складенні протоколу та постанови не враховано пред`явлений ОСОБА_5 закордонний паспорт серії НОМЕР_1 , що виданий 07.06.2010 року та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , що видана ВГІРФО УМВС України в Одеській області 24.01.2006 року безстроково. Співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області повідомлено, що зазначена посвідка недійсна через не вклеєну фотокартку по досягненню 45-ти річного віку. Проте, позивач зазначає, що він неодноразово звертався до органу міграційної служби з проханням вклеїти в посвідку фотокартку, але постійно отримував відмову через відсутність особової справи, яка вилучена слідчими органами. Таким чином, позивач зазначає, що так як строк обміну (вклейки фото по досягненню 45-річного віку) посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , що видана ВГІРФО УМВС України в Одеській області 24.01.2006 року, припав на 2016-2017 роки, саме на час дії Порядку №251, а здійснити обмін посвідки (вклейку фото по досягненню 45-річного віку) ОСОБА_1 не міг з причин, які не залежали від нього, тобто через бездіяльність державних органів, а тому позивач вважає, що ГУ ДМС України в Одеській області зобов`язане видати йому посвідку на постійне проживання, строк дії якої матиме не обмежений термін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою судді від 10 червня 2019 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 02 липня 2019 року.

01 липня 2019 року від Головного управління ДМС України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №23534/19), згідно якого відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив обґрунтований наступним

22.03.2019 позивач звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області в якій зазначає, що в грудні 2016 року йому виповнилося 45 років, у зв`язку з чим повинен був вклеїти фото в посвідку на постійне проживання в Україні, проте не зробив це так, як стало відомо, що його особова справа передана до правоохоронних органів, на підставі цього просить поновити особову справу, або завести нову та видати нову посвідку на постійне проживання в України.

Позивачу, повідомлено, що обмін посвідки на постійне проживання не вбачається можливим у зв`язку з тим, що особова справа позивача (№295555) була вилучена СВ ГУ МВС України в Одеській області в рамках розслідування кримінальної справи №051200600147 та до теперішнього часу до ГУ ДМС України в Одеській області не надходила.

Відповідач вказує на те, що на даний час до ГУ ДМС України в Одеській області не надходив оригінал особової справи позивача. У зв`язку з чим, унеможливлюється розглянути питання стосовно обміну посвідки на постійне проживання в Україні позивача у зв`язку з її вилученням.

Таким чином відповідач зазначає, що враховуючи надані докази, що містяться в матеріалах особової справи позивача, відсутня бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області, щодо обміну посвідки на постійне проживання, відповідачем зроблені усі заходи щодо отримання матеріалів особової справи ОСОБА_1 .

Окрім вказаного, відповідач також наголошує на тому, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 45 років в грудні 2016 року, а звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні лише 22.03.2019 року, тобто, своєчасно не звернувся для оформлення документів на право перебування в Україні, що є порушенням ЗУ «Про правовий статус іноземців то осіб без громадянства».

Отже, відповідач вважає, що ним правомірно винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1ст.203 КУпАП на місці вчинення правопорушення.

02 липня 2019 року від представника позивача та представника відповідача надійшли заяви (вхід. №23712/19 та №23708/19) про розгляд справи за їх відсутністю в порядку письмового провадження.

У судове засідання, яке було призначене на 02 липня 2019 року о 14 год. 00 хв. сторони не з`явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись ч.9 ст.205 КАС України розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Китайської Народної Республіки.

24.01.2006 року позивачу видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 , строк дії якої – безстроково (а.с.28).

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 ОСОБА_6 укладено шлюб з ОСОБА_7 (а.с.17). Подружжя має спільних дітей 2010 та 2017 року народження (а.с.18-19).

Згідно постанови про здійснення виїмки від 07.07.2006 року особова справа позивача №295555 була вилучена старшим слідчим СВ ГУМВС України в Одеській області Назарець Б.М. в рамках розслідування кримінальної справи №051200600147 (а.с.119-120).

16.05.2013 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України з заявою про надання дозволу на імміграцію (а.с.76-77).

06.05.2014 року посадовими особами ГУДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 та вирішення питання про повернення до ГУ ДМС України в Одеській області особової справи №295555 для документування заявника посвідкою на постійне проживання (а.с.129-130).

За результатами складеного висновку відповідачем прийнято рішення №5/3-295555 від 06.05.2014 року про відмову в наданні дозволу позивачу на імміграцію в Україні (а.с.131).

26.04.2017 року позивач звернувся до начальника слідчого відділу ГУМВС України в Одеській області з заявою про прийняття мір щодо пошуку його особової справи, оскільки, у зв`язку з досягненням 45 років позивачу необхідно змінити посвідку на постійне місце проживання (а.с.133).

Листом за №4/В-1302 від 22.05.2017 року слідчим управлінням ГУНП в Одеській області повідомлено позивача, що 26.11.2007 року за вих. №4/9479 кримінальну справу №051200600147 направлено для подальшого проведення досудового розслідування до прокуратури Одеської області та станом на 22.05.2017 року зазначена кримінальна справа до слідчих підрозділів ГУНП в Одеській області не поверталась (а.с.7).

07.06.2017 року позивач звернувся до прокуратури Одеської області з заявою з приводу надання інформації місцезнаходження його особової справи (а.с.8).

Листом за №17/1/2-152-06м від 07.07.2017 року позивача повідомлено, що з метою встановлення місцезнаходження особової справи ОСОБА_1 , на адресу Управління державної міграційної служби України в Одеській області направлено лист щодо надання копії процесуального документу, на підставі якого відбулось вилучення (а.с.9).

Листом за №5/3-10/994 від 19.09.2017 року відповідач повідомив прокуратуру Одеської області, що матеріали особової справи позивача з усіма вилученими слідчими документами передані у листопаді 2007 року для організації проведення подальшого досудового розслідування до слідчого відділу прокуратури Одеської області (а.с.10).

Листом за №4/В-1165 від 04.05.2018 року слідчим управлінням ГУНП в Одеській області повідомлено позивача, що відповідно до постанови заступника прокурора Одеської області старшого радника юстиції Мрихина О.М. про створення слідчо-оперативної групи від 29.01.2008 року, кримінальна справа №051200600147 перебувала у провадженні старшого слідчого прокуратури Одеської області Бойка О.Г. та іншою інформацією щодо місцезнаходження кримінальної справи №051200600147 СУГУНП в Одеській області не володіє (а.с.12).

22.03.2019 року позивач звернувся до начальника ГУ ДМС України в Одеській області з заявою, в якій зазначає, що в грудні 2016 року позивачу виповнилось 45 років, у зв`язку з чим він повинен був вклеїти фото в посвідку на постійне місце проживання, проте не зміг цього зробити, так як співробітники ДМС повідомили, що особова справа позивача була вилучена правоохоронними органами, після особистого листування з якими позивачу стало відомо, що його особова справа втрачена. На підставі викладеного позивач просить поновити його особову справу, або завести нову та видати нову посвідку на постійне проживання (а.с.13).

В листі за №5/3 відповідачем зазначено, що здійснити обмін посвідки на постійне проживання не вбачається можливим у зв`язку з тим, що особова справа щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну була вилучена 11.07.2006 року слідчим відділом ГУ МВС України в Одеській області в рамках розслідування кримінальної справи №05120060017 та до теперішнього часу до ГУДМС України в Одеській області не повернута (а.с.14).

18.03.2019 року співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення на громадянина КНР ОСОБА_4 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів про право проживання на території України (а.с.66-67) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 грн. (а.с.69-70).

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем вчинена протиправна бездіяльність щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні у зв`язку з чим позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з пунктами 6, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання №321 від 25.04.2018 року (далі – Порядок №321).

Зазначеним Порядком встановлено, що посвідка на постійне проживання, що не містить безконтактного електронного носія, оформлена та видана на підставі документів, поданих до 1 червня 2018 року, є чинною протягом строку, на який її було видано.

Згідно п.4 Порядку №321 посвідка видається строком на 10 років.

Відповідно до п.6, 7 Порядку №321 у разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну.

Обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до посвідки;

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) закінчення строку дії посвідки;

4) непридатності посвідки для подальшого використання;

5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства.

документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Процедура розгляду заяв для оформлення (обміну) і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства і прийняття за результатом їх розгляду рішень, а також внесення даних до бланків посвідок, визначена Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року №681 (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 4.1. Тимчасового порядку встановлено, що обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Згідно пункту 4.2. Тимчасового порядку, разом із заявою про обмін посвідки (додаток 13) іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС за місцем проживання подаються: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та його копія; 2) посвідка, що підлягає обміну, а в разі її пошкодження чи втрати - довідка про звернення із заявою про втрату посвідки (довідка органів внутрішніх справ з цього питання) у довільній формі; 3) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 4) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з`являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах).

Прийняті до розгляду заяви обліковуються відповідно в журналі обліку звернень щодо оформлення посвідки на постійне проживання або в журналі обліку звернень щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання, де в графі „Примітки" робиться запис „Обмін" (пункт 4.4. Тимчасового порядку).

За змістом пункту 4.5. Тимчасового порядку, працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання. Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що після спливу семиденного строку з дня подачі особою до територіального органу чи підрозділу ДМС України заяви про обмін посвідки на постійне проживання, за умови подачі визначених Тимчасовим порядком документів, Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником має бути прийнято рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Як було встановлено судом, підставою для відмови позивачу в обміні посвідки на постійне місце проживання, стала відсутність особової справи щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яка була вилучена 11.07.2006 року слідчим відділом ГУМВС України в Одеській області в рамках розслідування кримінальної справи №05120060017 та до теперішнього часу не повернута до ГУДМС України в Одеській області.

При цьому, судом встановлено, що позивач неодноразово звертався з листами до ГУ ДМС України в Одеській області, слідчого відділу ГУНП в Одеській області, прокуратури Одеської області з метою отримання будь-якої інформації щодо місцезнаходження його особової справи з початку 2014 року.

Судом також встановлено, що згідно листа №5100.5.5-4465-51.3-19 від 26.03.2019 року ГУ ДМС України в Одеській області повідомив, що за результатами детальної перевірки особи, після закінчення провадження за постановою про адміністративне провадження, додатково встановлено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 , видана 24.01.2006 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області на теперішній час є дійсною, дозвіл на імміграцію не скасовувався.

Таким чином, враховуючи визнання відповідачем факту наявності та чинності посвідки позивача на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 №178/06 від 24.01.2006 року, а також враховуючи неодноразові звернення позивача з заявами до державних органів з приводу надання інформації щодо місцезнаходження його особової справи починаючи з 2014 року, суд приходить до висновку про необґрунтованість відмови Головного управління ДМС України в Одеській області щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 .

Відносно вимоги позивача зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо видачі ОСОБА_3 (лат. ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні, строк дії якої матиме не обмежений термін суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зважаючи на те, що судом встановлено протиправна бездіяльність міграційного органу щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 , суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо видачі ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання, строк дії якої матиме необмежений термін.

Щодо вимоги позивача скасувати винесену 18.03.2019 року постанову ГУ ДМС України в Одеській області відносно ОСОБА_4 , якою накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, 18.03.2019 року співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення на громадянина КНР ОСОБА_4 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів про право проживання на території України (а.с.66-67) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 грн. (а.с.69-70).

В обґрунтування правомірності накладення на позивача штрафу, відповідач посилається на те, що у грудні 2016 року позивачу виповнилося 45 років, а звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні, лише 22.03.2019 року, а тому співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області правомірно винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП.

Згідно абз.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або проживання на території України за недійсними документами чи документами, строк дії яких закінчився, або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дія цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд зазначає, що твердження відповідача, який посилається на пропуск позивачем строку звернення із заявою про обмін посвідки спростовується наявними в матеріалах справи доказами неодноразового звернення позивача до міграційних органів, зокрема з заявою 16.05.2013 року, відповідно до якої позивач просив надати дозвіл на імміграцію (а.с.76-77), проте 06.05.2014 року посадовими особами ГУДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 посилаючись на відсутність особової справи позивача №295555, яку було вилучено в рамках провадження по кримінальній справи №051200600147, що і стало підставою в подальшому для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено вчинення позивачем дій, спрямованих на обмін посвідки, а тому суд зазначає, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, спрямовані на запобігання порушенню правил перебування іноземців в Україні, а тому постанова ГУ ДМС України в Одеській області про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. підлягає скасуванню.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (справа "Лелас проти Хорватії").

Принципи, які знайшли розвиток і відображення в процедурних рішеннях ЄСПЛ, також закріплені і в Висновку Венеціанської комісії "За демократію через право" (Мірило правовладдя), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263-му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи на 31 - й сесії 19-21 жовтня 2016 року.

Зокрема, принцип легітимних очікувань є складовою загального принципу юридичної визначеності в праві Європейського Союзу, виведеного з національних систем права. Він так само виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху легітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади (п. 61).

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 – підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 768,40 грн., сплачені згідно квитанції №ПН355 від 07.06.2019 року підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо обміну посвідки на постійне місце проживання та зобов`язати прийняти рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо видачі ОСОБА_3 (лат. ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні, строк дії якої матиме не обмежений термін.

Скасувати винесену 18.03.2019 року постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відносно ОСОБА_4 , якою накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_8 Jinsong) ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.