Ухвала суду № 83137379, 19.07.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

19 липня 2019 року м. ПолтаваСправа № 816/2115/18

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України, прийнятого на виконання рішення суду у справі №816/2115/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2018 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

У позові ОСОБА_3 просив:

- визнання протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 08 грудня 2014 року;

- скасування пункту 15 протоколу № 79 від 16 вересня 2016 року засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 08 грудня 2014 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 15 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 79 від 16 вересня 2016 року, яким ОСОБА_4 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

Це рішення залишене без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року.

За обставинами справи Міністерство оборони України відмовило ОСОБА_5 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, вмотивувавши свою відмову тим, що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Окрім цього заявником документи подані не в повному обсязі, а саме: не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог і, відповідно, про протиправність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги, суди прийшли до висновку, що обов`язок призначення одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, лежить саме на Міністерстві оборони України, а не Державній прикордонній службі. Крім того, суди вказали, що документом, який свідчить про обставини і причини поранення, про відсутність якого стверджував відповідач, є рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 2338 від 14.08.2014 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв`язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і яке є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Задовольняючи позов, суд зобов`язав Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду, викладених вище.

11 липня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України, а саме: пункту 18 протоколу № 45 від 19.04.2019 - щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 08 грудня 2014 року. Крім того, позивач просив встановити звіт для виконання судового рішення.

Вказана заява обґрунтована тим, що Міністерством оборони України виконання рішення суду було повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги і знову було відмовлено у її призначенні.

Підставою для відмови стала відсутність документу, що свідчить про причини та обставини поранення.

Тому позивач стверджував, що Міністерством оборони України судове рішення не виконано (виконано без урахування висновків суду).

Ухвалою від 12 липня 2019 року розгляд заяви ОСОБА_7 про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України, винесеного за наслідком виконання рішення суду, призначено до розгляду у судове засідання.

У судове засідання 18 липня 2019 року сторони по справі не з`явилися. Представник позивача звернулася до суду зі заявою про застосування процедури письмового провадження. Відповідач свого представника, як і заяв та клопотань, до суду не направив.

Відповідач, Міністерство оборони України, після отримання ухвали про призначення судового засідання, направив до суду пояснення. Стверджував, що ним виконано рішення суду та наполягав на тому, що судовими рішеннями його було лише зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_7 , а не прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Також стверджував, що висновки суду стосувалися лише наявності документу, що свідчить про відсутність протиправного діяння військовослужбовця в момент спричинення поранення, але документу, що свідчив би про відсутність дій у стані сп`яніння чи навмисного спричинення собі чи іншим тілесного ушкодження (п.п.б, в ч.1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - не надано. Також посилався на те, що Верховним Судом після прийняття рішення у цій справі була змінена правова позиція та сформована інша судова практика.

Надаючи оцінку рішенню Міністерства оборони України, викладеному у пункті 18 протоколу № 45 від 19 квітня 2019 року, яке прийнято на виконання судового рішення і яким відмовлено ОСОБА_6 у призначенні одноразової грошової допомоги, суд прийшов до таких висновків.

Згідно з частинами першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Приймаючи рішення, викладене в пункті 18 протоколу № 45 від 19.04.2019 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 08 грудня 2014 року, Міністерство оборони України вмотивувало його тим, що ОСОБА_8 на розгляд комісії не було подано документу, що свідчить про причини та обставини поранення.

Вказану підставу відмови суд вважає надуманою, й відповідно рішення про відмову – протиправним, з огляду на те, що рішеннями судів у цій справі було чітко вказано, що документом, який свідчить про обставини й причини поранення, в даному разі слід вважати рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 2338 від 14.08.2014 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв`язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і яке є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Ці висновки суду відповідачем були умисно проігноровані та невраховані, внаслідок цього – порушені права позивача ОСОБА_7 на належне виконання судового рішення.

Будь-яка зміна судової практики, на яку посилався представник Міністерства оборони України у письмових поясненнях, не спростовує необхідності виконання судового рішення, що набрало законної сили у повній відповідності з його змістом.

Таким чином, суд задовольняє заяву ОСОБА_7 у відповідній частині та визнає протиправним рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 18 протоколу № 45 від 19.04.2019 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 08 грудня 2014 року.

У той же час суд не вважає за можливе застосувати обов`язок відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки у даному разі судове рішення вже виконано відповідачем, хоч і неналежним чином.

Керуючись статтями 248, 256, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України, прийнятого на виконання рішення суду у справі №816/2115/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, та про застосування заходів судового контролю – задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 18 протоколу № 45 від 19.04.2019 року, про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_9 Аналоійовичу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 08 грудня 2014 року.

У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя І.С. Шевяков