Рішення № 83137311, 17.07.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002847

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Синьовського Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 , позивач) до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Департамент економічного розвитку ЛМР, відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЛВ1461/965/АВ/ТД/ФС від 02.04.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваною постановою його притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України - фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, постановою Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 позивача вже притягнено до адміністративної відповідальності за теж саме порушення, передбачене ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Відтак, позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за те саме правопорушення оскаржуваною постановою суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, слід зазначити, що ухвалою суду від 20.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

05.07.2019 за вх. № 23695 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому в заперечення позовних вимог зазначає, що правомірність оскаржуваної постанови у зв`язку з допущенням працівника без оформлення трудових відносин підтверджується визнанням позивача таких обставин у Галицькому районному суді м. Львова у справі № 461/3111/19. Заперечуючи можливість застосування до спірних правовідносин положення ст. 61 Конституції України, представник відповідача посилається на те, що рішенням Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 на позивача накладено адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП, тоді як оскаржуваною постановою - порушення, передбачене абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, тобто накладені стягнення стосуються різних порушень. Водночас, представник відповідача зауважує, що адміністративне стягнення за рішенням суду накладено на позивача як на посадову особу підприємства, а оскаржуваною постановою - на фізичну особу-підприємця, що є суб`єктом господарювання. Разом з тим, відповідач вважає, що стягнення накладене оскаржуваною постановою в порядку абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України не тотожне адміністративній відповідальності, до якої був притягнутий позивач постановою Галицького районного суду від 16.05.2019. При цьому, покликається на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. ч. 1, 3 ст.2, ч. 1 ст. 38 КУпАП (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.01.2001 у справі N 1-22/2001.

У свою чергу, представник позивача подав заперечення на відзив, зареєстроване канцелярією суду 12.07.2019 за вх. № 24731. У поданому запереченні представник позивача звертає увагу на те, що в резолютивній частині постанови Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 невірно зазначено частину статті, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності - замість ч. 3 ст. 41 КУпАП вказано ч. 1 ст. 41 КУпАП. Вказану описку виправлено постановою Галицького районного суду від 09.07.2019. Водночас, на спростування позиції відповідача представник позивача наводить висновки судової практики, згідно з якими: у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення; правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч. 3 ст. 41 КУпАП, належать до адміністративної відповідальності, а отже накладення штрафу за те саме правопорушення є притягнення до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві та запереченні на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

В період з 12.03.2019 по 13.03.2019 інспектором праці, провідним спеціалістом сектору моніторингу відділу аналізу та планування управління економіки Департаменту економічного розвитку ЛМР Чуханем В.Б. проводилось інспекційне відвідування у позивача, за результатами якого складено акт № ОМС-ЛВ1461/965/АВ від 13.03.2019 (а.с. 14-31), в якому зафіксовано встановлення порушення вимог ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

Зокрема, як зазначено в акті, в ході проведення інспекційного відвідування 12.03.2019 у ФОП ОСОБА_2 за фактичною адресою: АДРЕСА_1 , інспектором праці Департаменту економічного розвитку ЛМР о 12:05 год виявлено особу ОСОБА_3 за виконання нею трудової функції. З наданих письмових пояснень, що фіксувались засобами фото- та відеофіксації та долучені до матеріалів проведеного інспекційного відвідування зазначена особа повідомила, що вона уклала договір стажування та стажується у ФОП ОСОБА_2 Роботодавцем з її слів є ФОП ОСОБА_2

13.03.2019 відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ОМС-ЛВ1461/АВ/П (а.с. 32-34).

02.04.2019 Департаментом економічного розвитку ЛМР винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЛВ1461/965/АВ/ТД/ФС (а.с. 11-13), якою вирішено на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накласти на позивача штраф у розмірі 125 190 грн за порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Крім того, за результатами інспекційного відвідування Департаментом економічного розвитку ЛМР за згаданим фактом складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначено про порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 № 413, який був наданий для розгляду до Галицького районного суду м. Львова.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 (а.с. 35) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає у тому, що Департамент економічного розвитку ЛМР, на думку позивача, не мав права виносити оскаржувану постанову, якою позивача притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)), оскільки його вже притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) згідно із постановою Галицького районного суду м. Львова від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною 2 ст. 265 КЗпП України визначено перелік порушень законодавства про працю, за які юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.

Зокрема, абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом ч. 3 та ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено ч. 2 цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у ч. 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно з рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що ст. 265 КЗпП і ст. 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014.

Цей закон передбачав введення ст. 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість, ст. 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що на відміну від адміністративної відповідальності, до якої притягнутий позивач рішенням Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19, відповідальність у вигляді штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, не є адміністративною (а.с. 56). Тобто, на думку представника відповідача, адміністративна відповідальність і фінансова санкція є різними видами юридичної відповідальності.

Так, у теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. Водночас, дискутується питання про видову самостійність процесуальної, сімейної, екологічної та деяких інших видів відповідальності. Критерієм видової класифікації заходів відповідальності має бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним спричинена.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності державний орган; (д) джерело сплати штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас, диспозиції абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Отже, враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, суд вважає, що правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо різних типів відповідальності, до якої притягнуто позивача, представник відповідача покликається на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. ч. 1, 3 ст. 2, ч. 1 ст. 38 КУпАП (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.01.2001, справа № 1-22/2001.

Однак, як слушно зауважив представник позивача, вказане рішення Конституційного Суду України, не стосується предмету та суті даної справи, а більше стосується роз`яснення, що не всі види адміністративної відповідальності станом на 2001 рік вже включені до КУпАП.

В той же час, у цьому рішенні також піднімається твердження про неможливість двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме: «Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України)».

Щодо твердження відповідача, що постановою Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 на позивача накладено адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП, то таке не може братися судом до уваги, оскільки, як з`ясовано судом і підтверджується матеріалами справи, в резолютивній частині постанови Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19 невірно зазначено частину статті, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності - замість ч. 3 ст. 41 КУпАП вказано ч. 1 ст. 41 КУпАП. Вказану описку виправлено постановою Галицького районного суду від 09.07.2019, копію якої долучено до матеріалів справи.

Наведене дає суду підстави для висновку, що оскільки за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору позивача уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Галицького районного суду від 16.05.2019 у справі № 461/3111/19, то накладення на позивача штрафу за те саме ж правопорушення також і постановою Департаменту економічного розвитку ЛМР про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЛВ1461/965/АВ/ТД/ФС від 02.04.2019 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України. А тому оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування, відповідач правомірності свого рішення не довів. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1251, 91 грн підлягає стягненню на користь позивача з Департаменту економічного розвитку ЛМР за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЛВ1461/965/АВ/ТД/ФС від 02 квітня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний код 34814859) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1251 (одна тисяча двісті п`ятдесят одна) гривень 91 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.07.2019.

Суддя Сидор Н.Т.