Рішення № 83137198, 18.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року справа №320/2845/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Сквирське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до положень законодавства України з моменту досягнення нею 52 річного віку, тобто з 02 листопада 2018 року.

Обрунтування таких вимог позивача полягає у тому, що 02 листопада 2018 року їй виповнилося 52 роки і вона вважає, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 8 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як постійно працювала і проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, станом на жовтень 1990 року працювала у зоні з травня 1986 року по жовтень 1990 року.

Позивач зазначає, що звернулася до Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, що знаходиться в Тетіївському районі з проханням призначити пенсію з 02 листопада 2018 року, так як має трудовий стаж 34 роки і всі відомості про стаж та заробітну плату відомі Пенсійному фонду за даними персоніфікованого обліку.

Однак, листом від 21.12.2018 року №35/Л-01 Пенсійний фонд повідомив, що в призначенні позивачу пенсії за віком, як потерпілій від аварії на Чорнобильській АЕС відмовлено, по тій причині, що у позивача стаж роботи на Поліській швейній фабриці становить 2 роки 11 місяців і 22 дні, а час проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення 1 рік 5 місяців 25 днів та 5 місяців і 07 днів.

Позивач не погоджується із вказаною відмовою та вважає її протиправною, так як у наявних документах представлених для призначення пенсії чітко вказано, що вона з 10.07.1984 року по 19.10.1990 року працювала швачкою-мотористкою 3 розряду (запис у трудові книжці №2 і №3). Ці дані підтверджуються архівною довідкою трудового архіву Поліської районної ради про заробітну плату №142 та № 142-а від 17.12.2014 року та архівною довідкою №54 від 22.04.2019 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, відповідач просив суд відмовити в його задоволенні, вважає дії Пенсійного органу щодо відмови у призначення такої пенсії правомірними, оскільки згідно довідок, які знаходяться у матеріалах пенсійної справи, позивач проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з 29.10.1986 року по 19.01.1988р. та з 16.07.1988р. по 21.10.1988р. - що становить 1 рік 5 місяців 25 днів та на території зони гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986р. по 03.10.1986р. - 5 місяців 07 днів. Згідно наданої позивачем додатково архівної довідки від 17.12.2014року №14 стаж роботи на Поліській швейній фабриці, за виключенням періоду догляду за дитиною віком до 3 років (яка розташована в зоні безумовного (обов`язкового відселення) становить 2 роки 11 місяців 22 дня. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що вік виходу на пенсію позивача відповідно до ст.55 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 53 роки 6 місяців.

Протокольною ухвалою суду від 10.07.2019 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Доказом, що засвідчує даний факт є посвідчення Серія НОМЕР_1 видане Київською облдержадміністрацією 02 грудня 1993 року.

Позивач вернулася до Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, що знаходиться в Тетіївському районі з проханням призначити пенсію з 02 листопада 2018 року, так як має трудовий стаж 34 роки і всі відомості про стаж та заробітну плату відомі Пенсійному фонду за даними персоніфікованого обліку.

Однак, листом від 21.12.2018 року №35/Л-01 Пенсійний фонд повідомив, що в призначенні позивачу пенсії за віком, як потерпілій від аварії на Чорнобильській АЕС відмовлено, по тій причині, що у позивача стаж роботи на Поліській швейній фабриці становить 2 роки 11 місяців і 22 дні, а час проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення 1 рік 5 місяців 25 днів та 5 місяців і 07 днів.

У відмові відповідач вказує, що у матеріалах пенсійної справи є докази (довідки), що позивач проживала у смт. Поліське з 29.10.1986 р. по 19.01.1988 р. та з 16.07.1988 р. по 21.10.1988 р., а тому: 1986 рік - 9 місяців і 5 днів; 1987 рік - 12 місяців; 1988 рік - 10 місяців і 21 день; 1989 рік - 12 місяців; 1990 рік 9 місяців. Однак відповідач зараховує позивачу до стажу роботи 2 роки 11 місяців 22 днів, оскільки згідно наданої позивачем додатково архівної довідки від 17.12.2014року №14 стаж роботи на Поліській швейній фабриці, за виключенням періоду догляду з дитиною віком до 3 років (яка розташована в зоні безумовного (обов`язкового відселення) становить 2 роки 11 місяців 22 дня.

Відмову Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у призначенні пенсії, позивач вважає протиправною, у зв`язку з цим звернулась з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно із пунктом десятим цього Закону учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зокрема:

- особи, які постійно проживали чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони зі станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років пенсія надається із зменшенням пенсійного віку на 4 роки ( початкові величина зниження пенсійного віку яка встановлюється лише особам, як постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварі по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.;

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали та додатково або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку яка встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи але не більше 6 років.

У відмові відповідач вказує, що у матеріалах пенсійної справи є докази (довідки), що позивач проживала у смт. Поліське з 29.10.1986 р. по 19.01.1988 р. та з 16.07.1988 р. по 21.10.1988 р., а тому: 1986 рік - 9 місяців і 5 днів; 1987 рік - 12 місяців; 1988 рік - 10 місяців і 21 день; 1989 рік - 12 місяців; 1990 рік 9 місяців. Однак відповідач зараховує позивачу до стажу роботи 2 роки 11 місяців 22 днів, оскільки згідно наданої позивачем додатково архівної довідки від 17.12.2014року №14 стаж роботи на Поліській швейній фабриці, за виключенням періоду догляду з дитиною віком до 3 років (яка розташована в зоні безумовного (обов`язкового відселення) становить 2 роки 11 місяців 22 дня.

Суд звертає увагу, що фактично ж, відповідно до запису в трудовій книжці та архівних довідок №142, №142-а, №54, просліджується стаж роботи позивача 4 роки 4 місяці і 26 днів.

Таким чином, суд вважає неправомірними дії відповідача щодо виключенням періоду догляду з дитиною віком до 3 років (яка розташована в зоні безумовного (обов`язкового відселення) при визначенні стажу роботи, оскільки відповідно до відповідно до ст. 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримування виплат за окремими видами страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Отже позивач має право на призначення пенсії з 02 листопада 2018 року зі зменшенням пенсійного віку на 8 років , так як має трудовий стаж 34 роки і всі відомості про стаж та заробітну плату відомі Пенсійному органу за даними персоніфікованого обліку, відповідно дії відповідача щодо відмови у такому призначенні є протиправними.

Відповідно до частин першої-другої статті 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей

З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини ("Спорронг та Льонрот проти Швеції") до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування "мирного володіння майном".

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, вказані витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправними дії Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Сквирське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до положень законодавства України з моменту досягнення нею 52 річного віку, тобто з 02 листопада 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41249465).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.