Рішення № 83137091, 17.07.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№443/40/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2019 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Закорчемний І.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправними дій Ходорівської міської ради та зобов`язання до вчинення дій.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій просить, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправними дії Ходорівської міської ради про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Ходорівську міську раду повторно розглянути клопотання від 24.05.2018 року у порядку встановленому ст. 118 Земельного кодексу України за наслідками якого надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що подав до Ходорівської міської ради клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель Жирівського старостинського округу до якого долучено копії паспорту, ідентифікаційного коду, графічні матеріали, де зображено бажане місце розташування земельної ділянки. Вказує, що Ходорівською міською радою листом від 20.06.2018 року № 892 відмовлено у наданні зазначеного вище дозволу на підставі того, що дана земельна ділянка є частиною пасовища, на якому випасається громадська худоба. Вважає, що дана відповідь є протиправною, оскільки, земельна ділянка де-юре є вільною земельною ділянкою та ніколи не оформлялась під громадське пасовище, а де-факто, на даній земельній ділянці не випасається громадська худоба, оскільки в с. Жирова не залишилось громадської худоби, якій потрібно було величезне пасовище. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 25.03.2019 року адміністративний позов передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду відповідно до ст. 29 КАС України.

Ухвалою суду від 02.05.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 24.05.2019 виправлено описку в ухвалі суду про відкриття провадження від 02.05.2019 у справі № 443/40/19.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву в якому зазначено, що земельна ділянка площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на яку претендує позивач знаходиться у земельному масиві площею 6,0 га в межах села Жирова Жидачівського району Львівської області та згідно проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власникам сертифікатів Жирівської сільської ради, розробленого Державним підприємством "Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", погодженого Жирівською сільською радою та Відділом Держземагенства у Жидачівському районі, визначена як землі під пасовищем для випасу громадської худоби. Враховуючи вказане, дана земельна ділянка не може бути передана Ходорівською міською радою безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_2 згідно абзацу частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, де вказано, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, так як в даному випадку визначена проектом, як землі під пасовищем для випасу громадської худоби. Також зазначає, що згідно погосподарської книги НОМЕР_2 села Жирова, громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована і проживає у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 та за даним господарством рахуються земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею - 0,55 га, котрі згідно пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України можуть бути безоплатно передані даній громадянці. З вказаних по суті підстав просив в задоволенні позову відмовити повністю.

14.06.2019 представник позивача подав до суду заяву, в якій просить на підставі статті 382 КАС України зобов`язати відповідача подати у місячний термін звіт про виконання судового рішення та зазначити про це в резолютивнгій частині судового рішення. ( а.с. 56)

Ухвалою суду від 14.06.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

Ухвалою суду від 14.06.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 26.06.2019 продовжено розгляд справи.

Позивач подав заперечення на відзив, в якому зазначив, що додані до матеріалів справи копії викопіювань з проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), на які покликається відповідач, не містять жодних посилань на те, що земельна ділянка площею 6 га, в межах якої позивач бажає отримати 2 га, визначена як землі під пасовищем для випасу громадської худоби. Крім меж земельних паїв та їх порядкових номерів дані матеріали викопіювань іншої інформації не містять. Також зазначає, що відповідачем порушено Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині того, що клопотання позивача розглянуто не на сесії Ходорівської міської ради, а одноособово міським головою та старостою.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив такий задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд заслухав пояснення позивача та представника відповідача, з`ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідив докази у справі, та

встановив:

ОСОБА_2 подано до Ходорівської міської ради клопотання від 15.05.2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах села Жирова Жидачівського району Львівської області та долучено копії паспорту, ідентифікаційного коду, графічні матеріали, де зображено бажане місце розташування земельної ділянки. (а.с.5-8)

Ходорівська міська рада листом від 20.06.2018 № 892 надала відповідь позивачу за підписом старости Жирівського старостинського округу О.М. Пивовар та Ходорівського міського голови О.Т. Коцовський, з наступним змістом : «Розглянувши Ваше клопотання (вх.№555 від 24.05.2018) про надання земельної ділянки на території Жирівського старостинського округу для ведення особистого селянського господарства безоплатно у власність та не включення в списки на отримання середньої земельної частки (паю) Ходорівська міська рада повідомляє наступне: дана земельна ділянка, яка зображена в додатку до клопотання є пасовищем наи якому випасається громадська худоба. Щодо не включення в списки на отримання середньої земельної частки (паю) міська рада рекомендує вирішувати в судовому порядку.» (а.с.9)

Позивач, не погодившись з діями відповідача звернувся із даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач дотримався передбачених ч. 6 ст. 118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.

Судом встановлено, що на клопотання позивача від 15.05.2018 року про передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідач листом від 20.06.2018 №892 повідомив, що дана земельна ділянка є пасовищем на якому випасається громадська худоба.

Підстави відмови передбачені статтею 118 ЗК України, перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Тобто, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в Ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року N 44-у/2015 (Справа N 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Суд зазначає, що покликання відповідача на те, що спірна земельна ділянка на яку претендує позивач визначена як землі під пасовищем для випасу громадської худоби, на час розгляду справи не підтверджена належними доказами та відповідної документації суду не надано.

Більше того, суд звертає увагу відповідача, що лист від 20.06.2018 №892, яким позивачу надано інформації щодо розгляду його клопотання не є рішенням органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначено в частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 року N 280/97-ВР (надалі - Закон N 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону N 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.

Представником відповідача не надано суду жодних доказів дотримання відповідачем вказаних вимог Закону N 280/97-ВР при розгляді клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки.

Судом встановлено, що лист від 20.06.2018 №892 за підписом міського голови та старости Жирівського старостинського округу не можна ототожнювати із рішенням міської ради у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.

Крім того, суд зазначає, що аналіз положень абзацу 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі N 509/4156/15-а (адміністративне провадження N К/9901/7504/18) та є обов`язковим для врахування судом в даній справі.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскаржувана відмова Ходорівської міської рада, викладена в листі від 20.06.2018 №892, в наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Суд дійшов висновку, що бездіяльність Ходорівської міської ради щодо розгляду клопотання позивача від 15.05.2018 року є протиправною, оскільки таке клопотання не розглянути у порядку та спосіб визначений чинним законодавством та за наслідками його розгляду не прийнято рішення компетентним органом.

Суд звертає увагу на особливу важливість принципу "належного урядування", який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", п. 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість …Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.71 рішення).

З урахуванням даного рішення, відповідач уникнув свого обов`язку щодо належного розгляду клопотання позивача про передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому він же і повинен виправити свою бездіяльність, що цілком відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В позовній вимозі про зобов`язати Ходорівську міську раду повторно розглянути клопотання від 24.05.2018 року у порядку встановленому ст. 118 Земельного кодексу України за наслідками якого надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства слід відмовити, оскільки надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язання Ходорівську міську раду розглянути у порядку встановленому ст. 118 Земельного кодексу України клопотання від 15.05.2018 року про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

Вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наведено доказів необхідності такого контролю.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо виконання відповідачем рішення у цій справі, а крім того примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1409,60 грн відповідно до квитанції №0.0.1224833620.1 від 27.12.2018 (а.с.1), такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ходорівської міської ради.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Ходорівської міської ради щодо розгляду клопотання від 15.05.2018 року ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов`язати Ходорівську міську раду (вул. Грушевського, 38, м. Ходорів, Жидачівський район, Львівська область, 81750; ЄДРПОУ: 26269449) розглянути клопотання від 15.05.2018 року у порядку встановленому ст. 118 Земельного кодексу України про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

4. В інший частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Ходорівської міської ради (вул. Грушевського, 38, м. Ходорів, Жидачівський район, Львівська область, 81750; ЄДРПОУ: 26269449), за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 19.07.2019 року.

Суддя Коморний О.І.