Ухвала суду № 83136503, 19.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

19 липня 2019 р. Справа № 120/2290/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної слуєби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 394022165, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16.07.2019 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про зобов`язання відповідача поновити у паспорті позивача № АТ057881 запис "Має право здійснювати любі платежі без ідентифікаційного номера", завірити запис підписом керівника та гербовою печаткою відповідно до рішення Барського районного суду від 08.07.2014 та на підставі листа ДПА України № 5714 ІМ 28-1015 від 25.06.2005, яким позивача проінформовано про вилучення його ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб.

Перевіривши позовну заяву і додані до неї матеріали, приходжу до висновку, що позовну заяву належить залишити без руху з огляду на таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, серед іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161, 172 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України).

Способи захисту прав та інтересів позивача у публічно-правовому спорі визначені у частині першій статті 5 КАС України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Разом з тим, позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вищезазначеним вимогам до позовної заяви та передбаченим законом способам захисту порушених прав та інтересів.

Так, згідно з прохальною частиною позовної заяви позивач просить суд "зобов`язати відповідача поновити у паспорті позивача № АТ 057881 запис "Має право здійснювати любі платежі без ідентифікаційного номера"...".

Отже, позивач фактично заявляє вимогу про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії внаслідок певної неправомірної, на думку позивача, бездіяльності.

Однак позовна вимога виключно про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не узгоджується з повноваженнями адміністративного суду, визначеними у статтях 5, 245 КАС України, якими передбачено право суду ухвалити рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на викладене позивачу необхідно уточнити позовні вимоги щодо того, яку саме протиправну бездіяльність відповідача він оскаржує та в чому саме така бездіяльність полягає.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 8 липня 2011 року.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору для фізичної особи становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 становить 1921 грн.

Таким чином, ставка судового збору за подання фізичною особою позову немайнового характеру становить 768,40 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач не сплатив судовий збір у встановлених законом порядку та розмірі. При цьому позивач не посилається на наявність у нього пільг щодо сплати судового збору, передбачених статтею 5 Закону України "Про судовий збір", та відповідних доказів до позовної заяви не додає.

Водночас позивач заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору судом. Клопотання обґрунтовується тим, що відповідач, відмовляючи позивачу в поновленні відмітки у паспорті, порушив його конституційне право на працю. Позивач вважає, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача він позбавлений можливості працевлаштуватись. Оскільки без підтверджуючої відмітки у паспорті роботодавець не може вести податковий облік. Відтак, у зв`язку з скрутним матеріальним становищем, та враховуючи те, що на даний час він є безробітним, позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору.

Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 133 КАС України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Водночас згідно із ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, в силу вимог закону, що визначає, зокрема, порядок звільнення від сплати судового збору, суд може своєю ухвалою звільнити від сплати судового збору тільки за наявності умов, передбачених у ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", а також за наявності документів, які підтверджують факт існування цих умов.

У своєму клопотанні про звільнення від сплати судового збору позивач посилається на пункт 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" (розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік). Проте жодного документального підтвердження цієї умови звільнення від сплати судового збору позивачем не надано.

Крім того, позивач зазначає, що предметом спору у справі за його позовом є захист соціальних та трудових прав, що свідчить про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір". Однак суд з такими доводами позивача не погоджується та зазначає, що спірні правовідносини між сторонами стосуються сфери справляння податків і зборів, а саме обліку платників податків. Водночас матеріали справи не містять даних, які б вказували на порушення відповідачем соціальних або трудових прав позивача.

Таким чином, судом не встановлено підстав, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", для звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору – це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Крім того, суд зауважує, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору.

Оскільки обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані небажанням сторони сплатити судовий збір, в тому числі її фінансова спроможність, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд), відповідно до якої вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Також ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб ("Пелевін проти України", № 24402/02, від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31).

Вирішуючи справу"Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05, п. 108-112, Суд зазначив, що встановлюючи регулювання права на доступ до суду, договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).

Таким чином, оскільки позивач не надав документів, які підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір", то клопотання позивача про його звільнення від сплати судового збору суд вважає необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого позову вимогам закону, позовну заяву ОСОБА_1 належить залишити без руху з наданням особі, яка її подала, розумного строку для усунення виявлених судом недоліків, а саме:

1) приведення позовної заяви у відповідність із вимогами ст.ст. 160, 161 КАС України, шляхом усунення тих недоліків, про які зазначено в ухвалі суду;

2) надання суду доказів сплати судового збору в сумі 768,40 грн за наступними реквізитами: УК у м. Вінниці/м. Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 38054707, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084001, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 256, 293, 294 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії.

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали.

3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, – для відома та виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Сало Павло Ігорович