Рішення № 83120542, 18.07.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/2886/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі - головуючого судді Наумик О.О., за участі секретаря судового засідання Клугер Т.А., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу №233/2887/19 за позовом

ОСОБА_1 до

Акціонерного товариства «Українська залізниця» (представник Овчаренко Л.М.)

«про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати»,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 26570,42 грн., пославшись на таке:

З 18 липня 2016 року по 17 травня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» начальником дільниці виробничого підрозділу «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв`язку структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.

Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 27745,96 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 22133,60 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача у зв`язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Добровільно сплатити їй заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.

Ухвалою суду від 17.05.2019 р. відкрито спрощене провадження у справі за дійсним позовом без повідомлення сторін (а.с.18-19).

Відповідач (представник – Поляков О.Г.) проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.24-30), зауваживши на такому:

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

АТ "Укрзалізниця" (ідентифікаційний код 40075815), як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-УІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.

Згідно з ч.3 ст.11 «Прикінцевих та перехідних положень» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

Пунктом 5 статті 11 Закону № 1669-УІІ передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз.3 п.5 ст.11 Закону № 1669-УІІ). Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів АТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Луганськ у відповідача з 20.03.2017 р. відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст.341 КК України.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у Донецькій та Луганській областях. З 20.03.2017 р. господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб . Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в містах Донецьк та Луганськ, Дебальцево перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року.

Отже, відповідач фактично відсутній за місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м.Дебальцево, місцем роботи позивача по справі, і цей факт зумовлений поважними причинами.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст.47,83,115,116 КЗпП України.

Відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором.

Науково-Правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків відповідачем, передбачених трудовим договором.

Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.

За період з 1 березня 2017 року по 15 березня ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата за першу половину березня 2017 року у сумі 295,28 грн.

Внаслідок вищезазначеного заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року та заробітної плати за час вимушеного простою відсутня.

Враховуючи позовні вимоги у справі, є свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Верховний Суду України у постанові № 6-365цс16 від 23 березня 2016 року зробив правовий висновок про те, що до трудових правовідносин, врегульованих ст.ст.116,117 КЗпП України, застосовуються положення ст.617 ЦК України.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Луганськ, Дебальцево, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Відповідач при звільненні працівників повинен провести з ними розрахунок в день звільнення за умови: 1) виконання працівником своїх функціональних обов`язків, що має бути підтверджено лише документами з первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатним розписом; розцінками та нормами праці; наказами та розпорядженнями (на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги тощо), табелем обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжної відомістю; 2) провадження мережі господарської діяльності .

Втрата контролю і доступу АТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на територіях міст, в тому числі і м.Дебальцево Донецької області, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями і припинення провадження господарською діяльністю, знівелювала можливість відповідача виконати зобов`язання перед працівниками згідно ст.ст.47,83,115та116 КЗпП України. Дата виходу з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, тобто дата встановлення непереборної сили 20 березня 2017 року.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.1981 р. перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.

17.07.2017 р. звільнена за скороченням штату – п.1 ст.40 КЗпП України.

Законом України від 23.02.2012 р. №4442-ІV Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття в регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Зазначені обставини підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с.5-9) і не спростовані відповідачем.

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 р. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

З тексту нової редакції Статуту АТ «Укрзалізниця», розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/go/735-2015-n, Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Статтею 43 Конституції України гарантований законом захист права на своєчасне одержання винагороди за працю.

За приписами ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Вказана норма права кореспондується із частиною 1 статті 30 Закону України «Про оплату праці», другою частиною якої встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Вирішуючи питання щодо порушення права позивача на виплату відповідачем заробітної плати при роботі на підприємстві відповідача та не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, суд виходив з такого:

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає встановленим той факт, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку із заробітної плати.

Так, відповідно до наданої позивачем довідки (а.с.60) за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 27745,96 грн., у тому числі: березень – 5108,94 грн., квітень – 3419,57 грн., травень – 3419,57 грн., червень – 7727,64 грн., липень – 8070,24 грн.

Сума до виплати визначена в розмірі 22133,60 грн., у тому числі: березень – 4062,55 грн., квітень – 2719,18 грн., травень – 2719,18 грн., червень – 6144,90 грн., липень – 6487,79 грн.

Видатковим касовим ордером №2253 від 18.09.2017 р. (а.с.51) підтверджена обставина виплати позивачці заробітної плати за 03.2017 р. в сумі 2095,28 грн., який відповідає розміру її нарахування до виплати (довідка від 06.06.2019 р. №495/1 – на а.с.50) в період з 01.03.2017 р. по 15.03.2017 р.

Тож, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у розмірі 20038,32 грн. = 22133,60 грн. грн. – 2095,28 грн.

Дістаючи висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця.

Відповідачем не спростована та обставина, що у спірний період часу позивач перебував з ним у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та сплачена заробітна плата.

Проте, свого обов`язку з оплати праці позивача відповідач не виконав, факт нарахування позивачу заробітної плати у спірний період часу та невиплати нарахованої заробітної плати відповідачем не спростований.

Надана позивачем довідка на підтвердження розміру заборгованості підписана посадовими особами підприємства відповідача. Повноваження цих осіб відповідачем не спростовані. Доказів про те, що у період з березня 2017 року по липень 2017 року позивач не виконував свої трудові функції, відповідачем не надано.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача щодо форс-мажорних обставин, що, на його розсуд, є підставою для невиконання обов`язку виплати ним заробітної плати позивачу, оскільки обставина непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку (яким може бути стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку), а не підставою звільнення від самого обов`язку, в даному випадку по оплаті праці робітника.

Щодо відсутності первинних документів, необхідних для нарахування та виплати заробітної плати позивачу, то закон не покладає на робітника обов`язку по веденню такої документації та доказуванню наявності таких документів.

Тож, конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено.

З огляду на наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

У зв`язку з тим, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача за ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн., виходячи з такого:

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» в розрахунку на місяць у розмірі 1921,00 грн.

Отже, при поданні позову судовий збір в частині стягнення заборгованості по заробітній платі складав 768,40 грн. (1921,00 грн. х 0,4), тому з відповідача в доход держави належить стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.259, 263-265, 141 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКППО НОМЕР_1 ) до

Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815)

«про стягнення заборгованості по заробітній платі» - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 20038 (двадцять тисяч тридцять вісім) грн. 32 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106, (стягувач Державна судова адміністрація України), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя