Рішення № 83119140, 19.07.2019, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/110/19

2/171/360/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2019 року м. Апостолове Дніпропетровської області Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Чумак Т.А. за участю секретаря Жандарук В.В., представника позивачів адвоката Андрусенко В.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Самухи А.О., розглянувши дистанційно у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми,

встановив:

04.01.2019 року позивачі звернулися до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року на користь ОСОБА_5 з відповідача ОСОБА_1 стягнуто відшкодування матеріальної шкоди в результаті ДТП в розмірі 235 662 грн. 40 коп., а саме – спричинену матеріальну шкоду в сумі 233 824 грн. 40 коп., оплату за проведення експертних послуг в розмірі 800 грн., витрати за послуги СТО в розмірі 1038 грн. та сплачений судовий збір в сумі 2 356,62 грн. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.11.2013 року вищезазначене рішення в цій частині залишено без змін.

14.11.2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на виконання вищевказаного рішення було видано виконавчий лист та 06.12.2013 року Апостолівським районним відділом ДВС відкрито виконавче провадження ВП № 41100429.

28.09.2014 року ОСОБА_5 загинув у лавах АТО, в зв`язку з чим ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2015 року замінено стягувача ОСОБА_5 на його правонаступників – батька ОСОБА_2 , дружину ОСОБА_3 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , а ухвалою цього ж суду від 21.12.2016 року встановлений порядок виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року, згідно якого на користь кожного зі стягувачів підлягає стягненню з ОСОБА_1 по 1/3 частині стягнутих з нього 235 662,4 грн.

Позивачі зазначають, що, незважаючи на те, що з дня ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача вказаної суми щодо відшкодування матеріальної шкоди пройшло 5 років, а з моменту заміни стягувача ОСОБА_5 на його правонаступників – 3 роки, відповідач не виконав судове рішення в повному обсязі, всіляко ухиляючись від виплати стягнутих з нього коштів, оскільки у виконавчому провадженні було примусово стягнуто лише 13 430,3 грн. Залишок грошового зобов`язання складає 222 232,1 грн.

На підставі положень статей 1216,1218,526,625 ЦК України, позивачі, реалізуючи своє право на одержання стягнутої з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, просять стягнути з відповідача на їх користь 369 450,6 грн., з яких інфляційні втрати – 335 126,01 грн., 3 проценти річних від простроченої суми – 34 324,59 грн., у рівних частках по 123 150,2 грн. кожному, а також стягнути з відповідача на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2463 грн. судових витрат у рівних частках по 1231,5 грн. кожному. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період часу з 04.11.2013 року (день вступу у законну силу рішення суду) по 27.12.2018 року (день звернення до суду з даним позовом).

05.03.2019 року до суду надійшла заява представника позивачів адвоката Андрусенка В.В. про збільшення позовних вимог (а.с.38-39). В обґрунтування вказаної заяви представник позивачів зазначає, що попередній розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми здійснено за період часу з 04.11.2013 року по 27.12.2018 року, остаточно прострочена заборгованість з відповідача в сумі 222 232,1 грн. отримана позивачами лише 23.01.2019 року, що підтверджується довідкою приватного виконавця та постановою про закінчення виконавчого провадження від 23.01.2019 року.

Враховуючи, що рішення суду відповідачем виконано лише 23.01.2019 року, просить стягнути з відповідача на користь позивачів 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.11.2013 року по 23.01.2019 року в сумі 380 148,23 грн. у рівних частках по 126 716,07 грн. кожному, а також стягнути з відповідача на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2534 грн. судових витрат у рівних частках по 1267 грн. кожному.

Відповідач по справі надав відзив на позовну заяву (а.с.90-93), відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, обґрунтовуючи тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.11.2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року змінено і позивача ОСОБА_5 зобов`язано передати йому – відповідачу пошкоджений автомобіль «Хонда Легенд», номерний знак НОМЕР_1 , після відшкодування шкоди. Позивачі у цій справі є спадкоємцями ОСОБА_5 і зобов`язані виконати рішення суду, але зобов`язання щодо передачі позивачами пошкодженого автомобіля до цього часу не виконано.

Відповідач вказує, що тільки після ухвалення рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області йому стало достовірно відомі обставини, що є істотними для справи, а саме – на той момент вищевказаний пошкоджений автомобіль було продано і позивачем ОСОБА_5 було отримано грошову винагороду від продажу автомобіля щонайменше 150 000 грн. Вартість вказаного автомобіля станом на 17.12.2012 року складала 233 824,4 грн., тому, на думку відповідача, розрахунок штрафних санкцій слід здійснювати з урахуванням отриманих ОСОБА_5 коштів від продажу автомобіля в сумі 150 000 грн.

Також відповідач зазначає, що право вимоги щодо штрафних санкцій у позивачів виникло не раніше 21.12.2016 року, коли було судом встановлено порядок виконання рішення суду, а тому розрахунок позивачів є невірним. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивачів адвокатом Андрусенком В.В. надано відповідь на відзив (а.с.138-140), у якій представник вказує, що з доводами відповідача не погоджується, оскільки зобов`язання позивача передати відповідачу пошкоджений автомобіль передбачене лише після відшкодування відповідачем завданої шкоди, тому обов`язок спадкоємців щодо передачі позивачами пошкодженого автомобіля не може бути підставою для відмови в позові у даній цивільній справі. Також представник зазначає, що твердження відповідача про продаж пошкодженого автомобіля та отримання грошової винагороди від продажу автомобіля в сумі 150 000 грн. є припущенням, а питання щодо виконання судового рішення в частині передачі відповідачу пошкодженого автомобіля повинно розглядатися в окремому провадженні, оскільки вказане питання не пов`язано з розглядом даної справи.

Представник позивачів вважає безпідставним твердження відповідача про виникнення у позивачів права вимоги з 21.12.2016 року, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

16.05.2019 року до суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності (а.с.167-168), в якій відповідач, посилаючись на положення статей 256,253,261,254 ЦК України, просить застосувати строки позовної давності, вважає, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми має проводитися з січня 2016 року, оскільки позивачі звернулися до суду з даним позовом у січні 2019 року.

До судового засідання позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили, що у відповідності до п.4 ч.3 ст.223 ЦПК України не являється перешкодою для розгляду справи за відсутності позивачів.

В судовому засіданні представник позивачів адвокат Андрусенко В.В. позов підтримав, з підстав, зазначених у позовній заяві, з врахуванням збільшення позовних вимог, просить його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, просить відмовити у його задоволенні, оскільки йому не повернуто пошкоджений автомобіль, що передбачено судовим рішенням. Вважає, що позивачі, звернувшись з даним позовом, вчиняють шахрайські дії.

Представник відповідача адвокат Самуха А.О. заперечила проти позову, вважає його необґрунтованим, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, зазначила, що відповідач тривалий час не відшкодовував шкоду, так як він знав про те, що автомобіля, який за рішенням суду має бути йому переданий, у позивачів не має. Представник також вказала, що відповідач не визнає позовні вимоги, але у разі задоволення судом позову, просить застосувати строк позовної давності, оскільки інфляційні втрати та 3% річних слід рахувати з січня 2016 року, тобто за 3 роки до дня звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки транспортний засіб, який позивачі зобов`язані передати відповідачу, проданий, при визначенні ціни позову позивачами не враховано суми, які були сплачені відповідачем із заробітної плати, тобто сума не відповідає дійсності, крім того, право на звернення з даним позовом у позивачів виникло в кінці 2016 року.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська стягувачу ОСОБА_5 видано виконавчий лист у справі № 201/1650/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди (а.с.8). Згідно вказаного виконавчого листа судом ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 235 662 грн. 40 коп., а саме – спричинену матеріальну шкоду в розмірі 233 824 грн. 40 коп., оплату за проведення експертних послуг в розмірі 800 грн., витрати за послуги СТО в розмірі 1038 грн.

Судом також встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , на підставі чого стягувача ОСОБА_5 у виконавчому провадженні ВП № 41100429 по виконанню вищевказаного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.11.2013 року замінено його правонаступниками – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , та встановлено порядок виконання судового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року в частині, яка була залишена без зміни рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.11.2013 року – на користь кожного зі стягувачів – правонаступників ОСОБА_5 , а саме – ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 підлягає стягненню з ОСОБА_1 по 1/3 частині стягнутих з нього 235 662 грн. 40 коп.

Вказані обставини встановлені судовими рішеннями – ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року, залишеною без змін 16.02.2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області, та ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року, залишеною без змін 05.04.2017 року апеляційним судом Дніпропетровської області, (а.с.9-17), тому на підставі ч.4 ст.82 ЦПК України вказані обставини не доказуються при розгляді даної цивільної справи.

З довідки, виданої 25.02.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю.О., та постанови вказаного приватного виконавця від 23.01.2019 року про закінчення виконавчого провадження (а.с.41-42) встановлено, що вимоги виконавчого листа № 201/1650/13-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 14.11.2013 року, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 235 662,4 грн. (по 1/3 частині стягнутих з боржника коштів) виконані в повному обсязі 23 січня 2019 року шляхом перерахування на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 73987,88 грн. та 74122,12 грн., на користь ОСОБА_2 – в сумі 74122,10 грн., при цьому залишкова сума боргу складала 222 232,10 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 04 листопада 2013 року по 22 січня 2019 року за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальної шкоди, підтвердженої рішенням суду.

Зважаючи на викладене і відхиляючи приведені вище доводи відповідача та його представника щодо необґрунтованості позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч.5 ст.11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення частини 4 статті 263 («Законність і обґрунтованість судового рішення») ЦПК України, якими визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд вважає за необхідне врахувати застосування наведених вище норм права Великою Палатою Верховного Суду, який, відступивши від певних висновків Верховного Суду України, у постанові № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 дійшов висновку, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, Верховний Суд вказав, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Оскільки відповідач має грошове зобов`язання перед позивачами, що підтверджують вказані вище судові рішення, які набрали законної сили, та порушив вказане грошове зобов`язання, у позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , виникло право на застосування наслідків такого порушення, передбачених статтею 625 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо періоду, за який слід стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно ч.4 ст.261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

В судовому засіданні встановлено, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 235 662 грн. 40 коп. набуло законної сили 04.11.2013 року та фактично виконано відповідачем в повному обсязі 23 січня 2019 року. Право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченої заборгованості виникло у ОСОБА_5 у листопаді 2013 року, тому саме з листопада 2013 року для ОСОБА_5 почався перебіг позовної давності. Позовна давність для позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно ст.262 ЦК України також починається з листопала 2013 року. З даним позовом позивачі, які є правонаступниками ОСОБА_5 , звернулися до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області 04 січня 2019 року, що підтверджується описом вкладень (а.с.22).

Враховуючи ту обставину, що відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнення з відповідача на їх користь інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 222 232,10 грн. в межах строку позовної давності з 04.01.2016 року по 22.01.2019 року.

Що стосується позовних вимог в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 , то згідно ч.4 ст.261 ЦК України позовна давність до вимог ОСОБА_4 починається від дня досягнення нею повноліття, тобто позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню за весь період порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання – з 04.11.2013 року по 22.01.2019 року.

Визначаючи суму інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.

Так, сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за грошовим зобов`язанням станом на 22.01.2019 року складала 222 232,10 грн.

3% річних від суми простроченої заборгованості за період з 04.01.2016 року по 22.01.2019 року складає 20368,24 грн., виходячи з наступного розрахунку: 222232,10 грн. х 0,00822%/дн. х 1115 дн.:100% = 20368,24 грн.

Оскільки на користь кожного з позивачів підлягає стягненню по 1/3 частині стягнутих з відповідача коштів, то, виходячи з приведеного розрахунку, на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню по 6789,41 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості (20368,24 грн./3=6789,41 грн.).

3% річних від суми простроченої заборгованості за період з 04.11.2013 року по 22.01.2019 року складає 34799,55 грн., виходячи з наступного розрахунку: 222232,10 грн. х 0,00822%/дн. х 1905 дн.:100% = 34799,55 грн.

Сума, яка підлягає стягненню на користь малолітньої ОСОБА_4 , становить 11599,85 грн. (34799,55 грн./3=11599,85 грн.).

Інфляційні втрати за період з 04.01.2016 року по 22.01.2019 року становлять 92670,89 грн., виходячи з наступного розрахунку: 112,4% х 113,7% х 109,8% х 101,0%=141,7%; 222232,10 грн. х 141,7%=314902,89 грн.; 314902,89 грн. – 222232,10 грн. = 92670,79 грн.

Сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складає по 30890,26 грн. (92670,79 грн./3=30890,26 грн.).

Інфляційні втрати за період з 04.11.2013 року по 22.01.2019 року становлять 345348,68 грн., виходячи з наступного розрахунку:100,7% х 124,9% х 143,3% х 112,4% х 113,7% х 109,8% х 101,0%=255,4%; 222232,10 грн. х 255,4%= 567580,78 грн.; 567580,78 грн. – 222232,10 грн. = 345348,68 грн.

Сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 складає 115116,22 грн. ( 345348,68 грн./3=115116,23 грн.).

Таким чином, суд вважає правомірними позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, нарахованих на невідшкодовану шкоду, які слід задовольнити частково, а саме: в частині стягнення з відповідача на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інфляційних втрат по 6789,41 грн. кожному, ОСОБА_4 в сумі 11599,85 грн. та 3 % річних на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 30890,26 грн. кожному, ОСОБА_4 в сумі 115 116,22 грн.

Доводи представника відповідача в судовому засіданні про те, що відповідачем частково сплачено заборгованість шляхом здійснення відрахування коштів із заробітної плати, що не враховано державним виконавцем та позивачами, судом до уваги не приймаються з огляду на те, що доказів на підтвердження вказаних доводів відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України стороною відповідача не надано, крім того, як вбачається з копії виконавчого листа, долученого до справи (а.с.8), часткове погашення боргу враховано державним виконавцем, а саме – враховано, що ОСОБА_5 сплачено 2067,02 грн., ОСОБА_2 – 3743,03 грн., ОСОБА_3 – 3743,01 грн., ОСОБА_4 - 3877,24 грн., крім того, з постанови приватного виконавця від 23.01.2019 року про закінчення виконавчого провадження встановлено, що залишкова сума боргу на вказану дату складала 222232,10 грн., тоді як судовим рішенням стягнуто з відповідача 235 662,40 грн., що підтверджує часткове погашення боргу відповідачем в ході виконавчого провадження та спростовує твердження представника відповідача.

Доводи відповідача та його представника щодо невиконання позивачами рішення апеляційного суду Дніпропетровської області в частині повернення пошкодженого автомобіля відповідачу як підставу для відмови в позові не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки це питання не є предметом розгляду позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в сумі по 376,9 грн. кожному пропорційно розміру задоволених вимог (37679,67 грн. х 1267,5 грн./126716,07 грн.).

Оскільки за подання позовної заяви в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору, судовий збір в сумі 1267,16 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.10-13,81,259,263,265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 3% річних від простроченої суми в розмірі 6 789,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 30 890,26 грн., судовий збір в сумі 376,9 грн., всього в сумі 38 056,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 3% річних від простроченої суми в розмірі 6 789,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 30 890,26 грн., судовий збір в сумі 376,9 грн., всього в сумі 38 056,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 3% річних від простроченої суми в розмірі 11 599,85 грн., інфляційні втрати в розмірі 115 116,22 грн., всього в сумі 126 716,07 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 1267,16 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Т.А.Чумак