Рішення № 83114928, 18.07.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/10140/18

Провадження №2/523/2471/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді - Середи І.В.,

за участю секретаря – Щербан О.Д.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся 25.07. 2018 року до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" (надалі - ТОВ "Авентус Фінанс") про визнання договору фінансового лізингу від 06.07.2018 р. №01086 недійсним та стягнення коштів у розмірі 39000 грн..

В своїх позовних вимогах позивач зазначив, що 06.07.2018 р. був укладений договір фінансового лізингу №01086 між ним та ТОВ "Авентус Фінанс", за умовами якого лізингодавець зобовязується придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування транспортний засіб Jok J3, комплектації Intelligent, обємом двигуна «1,6», тип КПП МТ, вартістю 14722,73 долларів США, а лізингоодержувач зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати платежі. Того ж дня позивачем було сплачено авансовий платіж у розмірі 39000 грн.. 12.07.2018 р. він подав заяву про розірвання договору на підставі ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» , згідно якого споживач має право протягом чотирнадцяти днів на розірвання договору та просив повернути грошові кошти , однак заяву залишено без відповіді . Позивач вважає, що даний договір суперечить нормам чинного законодавства, оскільки не був нотаріально посвідченим, було погоджено постачальника автомобіля, графік сплати лізингових платежів згідно з додатком 1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається. Визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві надають лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Умовами договору відповідач передбачив можливість не повертати кошти в повному розмірі, сплачені споживачем у разі розірвання договору як останнім так і самим лізингодавцем. Однак при розірванні договору ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин.

27.07.2018 р. провадження у справі відкрито та призначено підготовче засідання.

06.11.2018 р. у зв`язку із закінченням повноважень у судді Суворовського районного суду м. Одеси Мурманової І.М., справу передано після перепризначення судді Середі І.В..

09.11.2018 р. ухвалою судді у справі призначено засідання.

30.01.2019 р. ухвалою суду підготовче провадження закрито призначено розгляд справи по суті.

Представник позивач звернувся з заявою про розгляд справи в його відсутності, позов підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача не зявився в засідання, судом було здійснено належні заходи щодо своєчасного повідомлення про розгляд справи, протягом знаходження справи в суді по відповідачу постійно поверталися повідомлення з зазначенням «за закінченням строку зберігання».

З огляду на це, суд на підставі ст. 247 ЦПК України, вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у суда доказів, без фіксації судового процесу.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди представника позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.07.2018 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Фінанс» укладено договір фінансового лізингу № 01086, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб Jok J3, комплектації Intelligent, обємом двигуна «1,6», тип КПП МТ, вартістю 14722,73 долларів США, що визначено у п. 1.7 статті 1 та п. 6.2 статті 6 вищевказаного договору (а.с.8-22).

ОСОБА_1 06.07.2018 р. вніс на рахунок відповідача авансовий платіж за договором в сумі 39000 грн., що підтверджується квитанцією №3338950 від 06.07.2018р. (а.с.23)

Відповідно до п. 2.1.1,2.1.2 ст. 2 договору, лізингодавець бере на себе зобов`язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Умовами даного Договору передбачена комісія за організацію Договору, яка визначається як першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням Договору, в тому числі, що повязані з пошуком Предмету Лізингу Лізингоодержувачу. Розмір Комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10% від вартості Предмета Лізингу.

Згідно з п. 1.6 ст. 1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 7.4 ст. 7 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 7.5. ст. 7 даного договору.

Пунктом 7.1 ст. 7 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов`язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов`язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно з п. 7.2 ст. 7 договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.6 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Відносини, які виникли у зв`язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «ЗАЗ», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.4).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу через несплату авансового платежа в повному обсязі, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 10 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається (п.12.2).

Також стаття 12 спірного договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторонами остаточно не визначено предмета лізингу, його вартість, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених обставин та вказаних норм, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог , визнання договору недійсним та стягнення з відповідача авансового платежу в розмірі 39 000 грн., як наслідку його недійсності.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, то відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 352,40 грн., та на користь держави – 1057,20 грн. (704,80 +704,80 – 352,40), що пропорційна сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,13,76-81,,89, 258-259, 263-265, 268, 273, 279,280-284, 354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 01086 від 06.07.2018 р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю " Авентус Фінанс " та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" (ЄДРПОУ: 41716486, що знаходиться за адресою: 01023 м. Київ, вул.Колекторна, 3А, офіс 401) - авансовий платіж за договором фінансового лізингу №01086 від 06.07.2018 р. на користь ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 у розмірі 39000 грн., а також судовий збір у розмірі 352,40 грн. .

Стягнути з ТОВ "Авентус Фінанс" (ЄДРПОУ: 41716486, що знаходиться за адресою: 01023 м. Київ, вул.Колекторна, 3А, офіс 401) на користь держави судовий збір у розмірі 1057,20 грн..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 18.07.2019 р.

Суддя: