Рішення № 83112983, 18.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/6174/19

Провадження №: 2/755/3426/19

"18" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

15.04.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. генерального директора Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» від 18.01.2019 року №46-п «Про звільнення»;

- визнати незаконним звільненні позивача з посади головного бухгалтера Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»;

- поновити позивача на посаді головного бухгалтера Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» з 18.01.2019 року;

- стягнути з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з незаконним звільненням в розмірі 10000,00 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що наказом в.о. генерального директора Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» від 06.07.2018 року №699-п «Про прийняття на роботу» позивача було прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера КО «Київзеленбуд». Наказом в.о. генерального директора КО «Київзеленбуд» від 18.01.2018 року №46-п «Про звільнення» позивача звільнено, як зазначено у змісті наказу, з посади «…головного бухгалтера відділу бухгалтерії 18 січня 2019 року п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин». Позивач вважає звільнення неправомірним, а наказ 46-п незаконним та таким що підлягає скасуванню. Зокрема, позивач зазначає, що 11.01.2019 року на підставі медичної довідки (форма №080-1/о) про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 09.01.2019 року №2 на ім`я відповідача позивачем було подано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. 15.01.2019 року із телефонної розмови з працівником кадрової служби позивачу стало відомо, що у наданні відпустки їй було відмовлено, оскільки медична довідка видана з порушеннями, а саме не містила відповідного штампу закладу охорони здоров`я. 16.01.2019 року у кадровій службі позивачу повернули довідку. Після вжитих заходів щодо виправлення недоліків 17.01.2019 року позивач рекомендованим листом з описом про вкладення надіслала довідку разом з новою заявою від 17.01.2019 року про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 21.01.2019 року. Вказаний лист відповідачем отримано 18.01.2019 року. Офіційну відмову відповідача у наданні відпустки позивач отримала поштою 21.01.2019 року, тобто після звільнення. У листі №226-142 від 14.01.2019 року відповідач мотивував свою відмову у наданні відпустки тим, що довідка не відповідає вимогам п. 5 та п. 19 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», затвердженої наказом МОЗ України від 11.06.2012 року №430, та видана із численними порушеннями норм матеріального права. 21.01.2019 року позивачка приїхала на роботу та надала до кадрової служби листок непрацездатності серії АДХ №285420, однак позивачу відмовили у його прийнятті посилаючись на усну заборону в.о. генерального директора приймати від позивача будь-які документи. Позивачу повідомили, що її звільнено і надали на ознайомлення оскаржуваний наказ 46-п. Позивачка зазначає, що в порушення вимог ст. 47 КЗпП України відповідач відмовив їй у наданні копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки, і лише 24.01.2019 року на підставі письмової заяви-вимоги (вх. №226/В-4 від 24.01.2019 року) позивачу було видано трудову книжку та витяг з оскаржуваного наказу, а не копію цього наказу, на підтвердження чого представниками відповідача було складено акт від 24.01.2019 року «Про видачу гр. ОСОБА_1 документів». З витягу наказу 46-п вбачалось, що позивача звільнено на підставі акту службового розслідування від 17.01.2019 року. Вказаний акт службового розслідування від 17.01.2019 року, за твердженням позивача, їй не надавався, його зміст позивачу не відомий, жодних пояснень від позивача не відбиралось. У зв`язку з наведеним позивач посилається на порушення відповідачем вимог ст.ст. 147, 149 КЗпП України. Крім того, позивач зазначає, що в порушення норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України її було звільнено під час тимчасової непрацездатності. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на положення ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а також зазначає, що незаконні дії відповідача порушують її законне право на працю та завдали їй моральних страждань. Моральна шкода завдана в результаті відмови у наданні відпустки для догляду за хворою дитиною та незаконного звільнення. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя і незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань. Позивачка вказує, що втратила душевний спокій, часто перебуває в роздратованому та вкрай пригніченому стані. Порушення звичного ритму життя позбавило позивача душевного спокою та впевненості у майбутньому, оскільки спроби знайти роботу з достойним рівнем заробітної плати, яка б відповідала рівню професійних якостей та навичок, унеможливлюється з огляду на внесений відповідачем до трудової книжки позивача запис, який кидає тінь на її ділову репутацію, змушуючи потенційних роботодавців з недовірою, осторогою та упередженістю ставитись до позивача як до потенційного працівника. Також позивач вказує, що своїми незаконними діями відповідач позбавив її можливості дбати про свою хвору дитину, яка потребує допомоги та домашнього догляду, а думки про те, що неспроможність купувати ліки може призвести до тяжких наслідків не дають позивачу спокою і сильні переживання викликають безсоння. Позивач зазначає, що цілком розуміє, що стан постійного стресу, моральне пригнічення, що межує з депресією в подальшому може негативно відобразитись на її здоров`ї, але й усвідомлення того, що не тільки її здоров`я, а й здоров`я її дитини стали заручниками незаконних дій відповідача, не дають спокою позивачу. Тому, враховуючи зазначені обставини, а також положення ст. 237-1 КЗпП України, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду, яку остання оцінює у розмірі 10000,00 грн. Щодо пропуску строку звернення до суду, позивачка зазначає, що 21.02.2019 року у встановлений ст. 233 КЗпП України строк вона подала до суду позовну заяву про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, яка була зареєстрована у канцелярії суду за вхідним номером 12033 від 21.02.2019 року. Разом з позовною заявою позивачем було подано заявку про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення, але впродовж тривалого часу жодного повідомлення чи поштового відправлення на вказану у позовній заяві адресу позивачка не отримувала і лише за допомогою сервісу «Стан розгляду справ» 11.04.2019 року вона дізналась про те, що ухвалою суду від 08.04.2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві. В ухвалі суду від 08.04.2019 року зазначалось, що ухвалою суду від 25.02.2019 року її позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, однак зазначену ухвалу суду поштовим відділенням повернуто на адресу суду за закінченням встановленого строку зберігання. Позивач зазначає, що ухвалу суду від 25.02.2019 року вона не отримувала та їй не було відмово про її існування, а поштове відділення не повідомляло позивача про кореспонденцію, яка надійшла на її ім`я. За таких обставин та посилаючись на положення п. 4 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9, позивачка вважає причини пропуску нею строку звернення до суду поважними, оскільки строк пропущений з незалежних від неї причин, а тому просить поновити їй строк звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 19.04.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

22.05.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що в наказі про звільнення відповідачем було зазначено причиною звільнення позивача - акт комісії службового розслідування від 17.01.2019 року. В акті службового розслідування комісією було встановлено в діях позивача порушення трудової дисципліни, нехтування своїми безпосередніми службовими обов`язками та скоєння дисциплінарного проступку, пов`язаного з порушенням трудової дисципліни. Відповідач посилаючись на положення ст.ст. 139, 140 КЗпП України зазначає, що за період роботи позивача, остання зарекомендувала себе з не найкращого боку, до роботи відносилась недбало, неодноразово порушувала трудову дисципліну, зокрема щодо виконання своїх безпосередніх трудових обов`язків, а саме: відмовилась підписувати бухгалтерські документи щодо результатів проведеної інвентаризації за 2018 рік; можлива втрата позивачем криптографічного захисту інформації, за допомогою якого здійснюється дистанційне обслуговування в системі «Клієнт Казначейства-Казначейство». Крім того, відповідач посилається на те, що внаслідок довготривалої тимчасової непрацездатності позивача (з 23.11.2018 по 27.11.2018, з 28.11.2018 по 10.12.2018, з 18.12.2018 по 29.12.2018, з 02.01.2019 по 11.01.2019), відбувся дисбаланс в роботі відділу бухгалтерії та загроза настання негативних наслідків і зриву всієї роботи об`єднання в кінці 2018 року. 11.01.2019 року позивачка подала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 14.01.2019 року та Довідку №2 від 09.01.2019 року «Про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді». Однак вказана довідка була видана з численними порушеннями Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», а саме у верхньому лівому куті відсутнє найменування міністерства, іншого органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації до сфери управління якого належить заклад охорони здоров`я, найменування та місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу охорони здоров`я, де заповнюється форма, та код за ЄДРПОУ, що не відповідає п. 5 Інструкції, крім того порушено п. 19 Інструкції, оскільки довідка не засвідчена та не містить печатки закладу охорони здоров`я, яким вона видана, тому, на думку відповідача, довідка не є документом на підставі якого можливо надати вказану відпустку. 14.01.2019 року позивачу рекомендованим листом було направлено лист-звернення щодо невідповідності довідки вимогам зазначеної Інструкції. 14-15.01.2019 року позивачка не вийшла на роботу, що було зафіксовано відповідним актом. При цьому, за твердженням відповідача, керівництво підприємства вжило всіх можливих заходів з метою з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці, зокрема з позивачем неодноразово намагались зв`язатись телефоном, однак позивачка на зв`язок не виходила. 14.01.2019 року о 18 год. 00 хв. комісією був складений акт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год. 14.01.2019 року. 15.01.2019 року о 18.00 год. комісією був також складений акт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 го. 15.01.2019 року. 16.01.2019 року близько 12.50 год. позивачу в усному порядку було надано роз`яснення щодо невідповідності довідки чинному законодавству України, однак позивачка ніяких пояснень щодо цього керівництву не надала і забрала оригінал довідки. Відповідач зазначає, що 16.01.2019 року в.о. начальника відділу з персоналу позивачу було надане письмове повідомлення з проханням до 14.00 год. надати письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці 14.01.2019, 15.01.2019 та 16.01.2019, однак позивачка ознайомившись з повідомленням відмовились від підпису про отримання повідомлення, нічим не мотивуючи свою відмову, та відмовилась надавати пояснення, про що було складено відповідний акт. Після цього позивачка забрала оригінал довідки та вийшла за територію підприємства. 16.01.2019 о 18.00 год. комісією був складений акт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 го. 16.01.2019 року. В період з 14.01.2019 року по 16.01.2019 року позивачка була відсутня на робочому місці без поважних причин. Дирекцією підприємства проаналізувавши всі факти і обставини даної ситуації та беручі до уваги рекомендації комісії з службового розслідування від 17.01.2019 року, керуючись ст.ст. 43-1, 139, ч. 2 ст. 140, ст. 147 КЗпП України, 18.01.2019 року було звільнено позивача з посади головного бухгалтера за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що цього ж числа позивача було повідомлено рекомендованим листом від 18.01.2019 року №226-241 з проханням прибути на підприємство для отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки. 21.01.2019 оку позивачка прибувши на підприємство відмовилась від отримання документів та ознайомившись із наказом про звільнення написала: «заперечую, підстава листок непрацездатності серії АДХ №285420». При цьому, відповідач зазначає, що листка непрацездатності за вказаним номером та серією від позивача не надходило і станом на теперішній час такий листок непрацездатності на підприємстві відсутній. Відповідач зазначає, що твердження позивача про усну заборону керівництва отримувати від неї документи є надуманими, неправдивими та такими, що порочать честь та гідність директора об`єднання та репутацією об`єднання в цілому. 21.01.2019 року позивачу було надано письмове повідомлення №2 з проханням надати письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року, але позивач ознайомившись з повідомленням, від підпису про отримання повідомлення відмовилась, нічим не мотивуючи відмову, а також відмовилась від надання пояснень. Усно позивачка повідомила, та на примірнику наказу про звільнення зазначила, що перебувала на лікарняному, проте документального підтвердження не надала (акт про відмову від 21.05.2019). Відповідач вважає, що звільнення позивача відбулось у відповідності до положень КЗпП України та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання трудових відносин. Відповідач також не погоджується з відшкодуванням моральної шкоди, оскільки позивачка не надала жодних доказів завдання їй такої шкоди, та не зазначила у чому полягає моральна шкода і з яких міркувань визначено її розмір. На думку відповідача, позивач не надав обґрунтованого висновку, яким чином відповідач своїми діями міг вплинути на погіршення стану здоров`я позивача. Тому, з урахуванням положень чинного законодавства України відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставною.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом в.о. генерального директора КО «Київзеленбуд» №699-п від 06.07.2018 року позивача з 09.07.2018 року було прийнято на посаду головного бухгалтера (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2019 року позивачка звернулась до керівництва підприємства із заявою про надання їй частини відпустки без збереження заробітної плати з 14.01.2019 року через необхідність домашнього догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. До заяви додавалась довідка за формою №080-1/о від 09.01.2019 року №2 (а.с. 10).

Копія відповідної медичної довідки міститься на аркуші справи №9.

Своїм листом від 14.01.2019 року №226-142 керівництво підприємства повідомило позивача, що не в змозі надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти років, оскільки надана позивачем медична довідка видана із порушеннями Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», що затверджена наказом МОЗ України №430 від 11.06.2012 року (а.с. 11).

На аркуші справи 12 міститься копія повторної заяви позивача на адресу відповідача датована 17.01.2019 року з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 21.01.2019 року. До заяви додавалась довідка за формою №080-1/о від 09.01.2019 року №2 (а.с. 12).

За змістом наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу №46-п від 18.01.2019 року «Про звільнення» позивача звільнено з посади головного бухгалтера відділу бухгалтерії 18.01.2019 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Підстава: Акт службового розслідування від17.01.2019 року (а.с. 13).

Поряд з цим, на підтвердження незаконності звільнення позивачем надано суду копію листка непрацездатності серії АДХ №285420 зі змісту якого вбачається, що позивачка була звільнена від роботи з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року. Стати до роботи - 19.01.2019 року (а.с. 14).

24.01.2019 року позивачка звернулась до відповідача із заявою у якій просила видати їй належним чином оформлену трудову книжку, належним чином засвідчену копію наказу від 18.01.2019 року про звільнення, належним чином засвідчену копію наказу про прийняття позивача на роботу та належним чином оформлену довідку про заробітну плату за останні шість місяців. Зазначені документи позивач отримала, що підтверджується її власноручним записом на заяві та актом про видачу гр. ОСОБА_1 документів від 24.01.2019 року (а.с. 15-16).

Актом про відсутність працівника на робочому місці від 14.01.2019 року складеним о 18 год. 00 хв., комісія засвідчила факт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год. 14.01.2019 року. Також у акті зазначено, що про наявність поважних причин, які пояснюють відсутність на роботі, позивачка ні напередодні, ні протягом робочого дня жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідає (а.с. 42).

Актом про відсутність працівника на робочому місці від 15.01.2019 року складеним о 18 год. 00 хв., комісія засвідчила факт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год. 15.01.2019 року. Також у акті зазначено, що про наявність поважних причин, які пояснюють відсутність на роботі, позивачка ні напередодні, ні протягом робочого дня жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідає (а.с. 43).

Актом про відсутність працівника на робочому місці від 16.01.2019 року складеним о 18 год. 00 хв., комісія засвідчила факт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год. 16.01.2019 року. Також у акті зазначено, що про наявність поважних причин, які пояснюють відсутність на роботі, позивачка ні напередодні, ні протягом робочого дня жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідає (а.с. 44).

Актом про відсутність працівника на робочому місці від 17.01.2019 року складеним о 18 год. 00 хв., комісія засвідчила факт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год. 17.01.2019 року. Також у акті зазначено, що про наявність поважних причин, які пояснюють відсутність на роботі, позивачка ні напередодні, ні протягом робочого дня жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідає (а.с. 45).

Актом про відсутність працівника на робочому місці від 18.01.2019 року складеним о 16 год. 45 хв., комісія засвідчила факт відсутності головного бухгалтера на робочому місці з 09.00 год. до 16.45 год. 18.01.2019 року. Також у акті зазначено, що про наявність поважних причин, які пояснюють відсутність на роботі, позивачка ні напередодні, ні протягом робочого дня жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідає (а.с. 46).

В матеріалах справи міститься копія повідомлення №1 від 16.01.2019 року адресована позивачу «Про надання письмового пояснення», за змістом якого позивачу було запропоновано надати письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці 14.01.2019 з 09.00 до 18.00; 15.01.2019 з 09.00 до 18.00; 16.01.2019 з 09.00 до 12.00. Копія повідомлення підпису позивача не містить (а.с. 47).

Відповідно до копії акту «Про відмову від підпису про тримання повідомлення», комісія засвідчила особистими підписами факт вручення позивачу примірника повідомлення від 16.01.2019 року про надання письмового пояснення. А також засвідчено факт про те, що позивачка з повідомленням ознайомилась, однак від підпису про отримання повідомлення відмовилась, нічим не мотивуючи свою відмову. Пояснення надавати відмовилася (а.с. 48).

В матеріалах справи міститься також копія повідомлення №2 від 21.01.2019 року адресована позивачу «Про надання письмового пояснення», за змістом якого позивачу було запропоновано надати письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці 14.01.2019 з 09.00 до 18.00; 15.01.2019 з 09.00 до 18.00; 16.01.2019 з 09.00 до 18.00, 17.01.2019 з 09.00 до 18.00, 18.01.2019 з 09.00 до 16.45. Копія повідомлення підпису позивача не містить (а.с. 49).

Відповідно до копії акту «Про відмову від підпису про тримання повідомлення», комісія засвідчила особистими підписами факт вручення позивачу примірника повідомлення від 21.01.2019 року про надання письмового пояснення. А також засвідчено факт про те, що позивачка з повідомленням ознайомилась, однак від підпису про отримання повідомлення відмовилась, нічим не мотивуючи свою відмову. Пояснення надавати відмовилася. Усно повідомила, та на примірнику наказу про звільнення зазначила, що перебувала на лікарняному, але документального підтвердження не надала (а.с. 50).

Наказом в.о. генерального директора підприємства відповідача від 17.01.2019 року №7 «Про проведення службового розслідування» створено тимчасову комісію з проведення службового розслідування та наказано створеній комісії в термін до 17.01.2019 року провести службове розслідування за фактом відсутності на робочому місці з 14.01.2019 року по 16.01.2019 року, без поважних причин, головного бухгалтера, за результатами службового розслідування скласти акт та надати пропозиції (а.с. 51).

За змістом висновків, що містяться у Акті службового розслідування (за фактом відсутності на робочому місці без поважних причин) від 17.01.2019 року, за результатами службового розслідування, проаналізувавши наявні факти та обставини, Комісія дійшла висновку, що головним бухгалтером ОСОБА_1 грубо порушено трудову дисципліну, знехтувано своїми безпосередніми службовими обов`язками та скоєно дисциплінарний проступок, пов`язаний з порушенням трудової дисципліни (прогул). Керуючись ст. 139, ч. 2 ст. 140, ч. 1 п. 4 ст. 40, ст. 147 КЗпП України, на підставі вищевикладеного, Комісія рекомендує керівництву КО «Київзеленбуд» звільнити з роботи головного бухгалтера ОСОБА_1 на підставі ч. 1 п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 52-54).

Згідно наявної в матеріалах справи копії повідомлення №226-241 від 18.01.2019 року «Про отримання трудової книжки» позивачу було повідомлено, що у зв`язку з розірванням 18.01.2019 року укладеного із нею трудового договору на підставі акту службового розслідування від 17.01.2019 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, остання має прибути до відділу з персоналу Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» для отримання трудової книжки, а в разі неможливості отримати трудову книжку особисто надати письмову згоду на її пересилання (а.с. 59-60).

За змістом Акту «Про відмову ОСОБА_1 отримувати трудову книжку» від 21.01.2019 року, головний бухгалтер бухгалтерського відділу відмовилась отримувати трудову книжку та надати будь-які пояснення з цього приводу (а.с. 61).

За змістом Акту «Про відмову ОСОБА_1 отримувати трудову книжку» від 21.01.2019 року, близько 17.00 год. ОСОБА_1 в службовому кабінеті відділу з персоналу на прохання ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку відмовилась та без будь-яких пояснень вийшла з кабінету (а.с. 62).

24.01.2019 року складено акт «Про видачу гр. ОСОБА_1 документів» за змістом якого, ОСОБА_1 на прохідній (пункт охорони) видано трудову книжку, витяг з наказу про звільнення від 18.01.2019 року №46-п, копію наказу про прийняття на роботу від 06.07.2018р. №699-п, довідку про доходу за останні шість місяців. Акт містить власноручний запис позивача про отримання в повному обсязі запитуваних документів (а.с. 65).

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була звільнена із займаної посади 18.01.2019 року, натомість відповідний позов надійшов до суду 15.04.2019 року, отже позивачем пропущено передбачений законом строк щодо звернення до суду з питань оскарження правомірності проведеного звільнення.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП (322-08) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка вже зверталась до суду з відповідним позовом, але ухвалою суду від 25.02.2019 року позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою суду від 08.04.2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. При цьому, в ухвалі суду від 08.04.2019 року зазначено, що ухвала суду про залишення позову без руху, яка була направлена позивачу, повернулась до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».

Отже, позивачу фактично не було відомо про те, що її позов залишено без руху, що з урахуванням викладених у позовній заяві пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до суду, вказує на те, що відповідний строк пропущений позивачем з поважних причин, оскільки він пропущений у зв`язку з неотриманням позивачем ухвали суду про залишення позову без руху.

За наведених обставин, суд ухвалив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачу пропущений з поважних причин строк.

За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

За змістом положень п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» не перебуває в процесі припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року включно позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листка непрацездатності серії АДХ №285420 зі змісту якого вбачається, що з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року позивач звільнений від роботи, стати до роботи - 19.01.2019 року.

При цьому, позивачка звільнена із займаної посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин 18.01.2019 року наказом «Про звільнення» від 18.01.2019 року.

Зі змісту ч. 3 ст. 40 КЗпП України вбачається, що звільнення, а саме дата звільнення (дата видачі наказу про звільнення, якщо дата звільнення співпадає з датою самого звільнення) не може мати місце під час тимчасової непрацездатності працівника.

Зміст листка непрацездатності серії АДХ №285420 (з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року позивач звільнений від роботи, стати до роботи - 19.01.2019 року), вказує на те, що звільнення позивача датоване 18.01.2019 року відбулось під час тимчасової непрацездатності працівника.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось під час його тимчасової непрацездатності, таке звільнення проведене незаконно, адже на незаконність проведеного звільнення вказує дата звільнення, що уміщується в період перебування позивача на лікарняному. І в цілому період перебування позивача на лікарняному з 14.01.2019 року по 18.01.2019 року не може розглядатись як прогул без поважних причин, оскільки в цей час позивач був непрацездатним.

Отже, оскільки звільнення позивача відбулось під час його тимчасової непрацездатності, таке звільнення є незаконним, а тому наказ про звільнення позивача має бути визнаний судом незаконним та скасований, а позивач має бути поновлений на посаді, і в цій частині вимоги позовної заяви підлягають до задоволення.

Суд не приймає до уваги посилання сторони відповідача на відсутність у підприємства даних про перебування позивача на лікарняному та не передачу позивачем відповідачу листка непрацездатності, оскільки такі обставини не впивають на висновок суду про незаконність звільнення позивача під час його перебування на лікарняному, враховуючи, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України містять імперативні норми щодо не припустимості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності і такі наслідки не можуть ставитись у залежність від порядку повідомленням працівником роботодавця про свою непрацездатність.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, суд не вбачає підстав для зазначення у резолютивні частині рішення про визнання незаконним звільнення позивача, що ставиться позивачем у позовній заяві саме як позовна вимога, адже встановлення незаконності звільнення працівника із займаної посади є підставою для захисту порушеного права, що захищається, зокрема, визнанням незаконним та скасуванням наказу про звільнення і поновленням позивача на роботі. Тобто, зазначення в резолютивній частині рішення про визнання звільнення незаконним в даному випадку не є способом захисту, а є обставиною, яка встановлюється судом в мотивувальній частині рішення, як підстава, що призводить до необхідності поновлення позивача на роботі. Тож, суд приходить до висновку про необхідність зазначення незаконним проведеного звільнення позивача саме в мотивувальній частині рішення.

Відповідно до положень ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За змістом ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що працедавцем не було дотримано процедури щодо відібрання від позивача пояснень перед прийняттям рішення про звільненням, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що відповідачем було здійснено дії на отримання від позивача пояснень щодо відсутності на роботі, однак позивачка відмовилась отримати відповідне повідомлення та надати свої пояснення (а.с. 47, 48).

Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, з урахуванням висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади, приходить до висновку про обґрунтованість таких вимог та необхідність їх задоволення.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законними.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за листопад та грудень 2018 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у січні 2019 року.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які дані про розмір доходу позивача за листопад та грудень 2018 року, тому для здійснення розрахунку суд застосовує законодавчо визначений мінімальний розмір заробітної плати у 2018 році в листопаді та грудні, що становить 3723,00 грн. щомісячно.

7446,00 грн. (сума заробітної плати за листопад і грудень 2018 року) : 42 (кількість робочих днів у листопаді та грудні 2018 року) = 177,29 (середньоденна заробітна плата).

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 18.01.2019 року по час постановлення рішення у справі - 18.07.2019 року (включно) становить 124 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 177,29 грн. (середньоденна заробітна плата) х 124 (робочі дні в період вимушеного прогулу) = 21983,96 грн.

Отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21983,96 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди заподіяної звільненням позивача із займаної посади, суд приходить до наступного висновку.

За змістом положень ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди у зв`язку з порушенням його прав на працю, що виявилось у незаконному звільненні із займаної посади, що в свою чергу призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. Порушення права на працю, яке є правом передбаченим Конституцією України, порушує принципи соціальної і правової держави, що тягне необхідність поновлення цих принципів шляхом стягнення завданої моральної шкоди із роботодавця винного у вчиненні незаконного звільнення працівника.

При цьому, враховуючи принципи співмірності, розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди з 10000,00 грн. до 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 21, 36, 40, 147-149, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Наказ в.о. генерального директора Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» №46-п від 18.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 головного бухгалтера відділу бухгалтерії 18.01.2019 року п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин - визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» з 18 січня 2019 року.

Стягнути з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21983 (двадцять одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) грн. 96 коп.

Стягнути з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.07.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач - Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23, код ЄДРПОУ 03359799).

Суддя -