Постанова № 83110802, 17.07.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/986/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 301010400 Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів :

Храпка В.Д.,

Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 20 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до благодійного фонду «Розвиток Черкащини», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності , -

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до благодійного фонду «Розвиток Черкащини», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що являються власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вініченко Ж.В. та зареєстрованим за № 784 від 06 лютого 2006 року та свідоцтва про право власності від 02 червня 1993 року.

Проте, 04 березня 2017 року, до квартири прийшли директор благодійного фонду «Розвиток Черкащини» та невідомі особи, які запропонували добровільно звільнити приміщення, оскільки благодійний фонд «Розвиток Черкащини» є новим власником вказаної квартири.

17 березня 2017 року невідомими особами було винесено особисті речі позивачів та змінено замки на вхідних дверях, а тому позивачі не мали змоги потрапити до квартири та змушені викликати поліцію, які пояснили щодо захисту порушених прав позивачів та звернення до суду.

Посилаючись на те, що дії благодійного фонду «Розвиток Черкащини» є неправомірними, просили суд усунути їм перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

20 липня 2017 року позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до суду уточнену позовну заяву, в якій просили усунути перешкоди ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 не чинити перешкоди, шляхом вселення у вказану квартиру.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 26 вересня 2017 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до благодійного фонду «Розвиток Черкащини» про усунення перешкод в користуванні квартирою, шляхом вселення , в якості співвідповідача.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, посилаючись на те, що вона являється власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського управління юстиції Романій Н.В.

Також зазначає, що на момент придбання квартири у ній не були зареєстровані ні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ні будь-які інші особи. І оскільки на момент придбання квартири між відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та благодійним фондом «Розвиток Черкащини» не існувало правовідносин заснованих на підставі договору найму квартири, то до ОСОБА_3 як нового власника не перейшли права і обов`язки наймодавця відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, та той факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були зареєстровані у спірній квартирі після придбання нею квартири, то ОСОБА_3 просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права власності, шляхом визнання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

18 червня 2018 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про зміну (доповнення) підстав зустрічного позову, посилаючись на акт від 28 травня 2018 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_2 , що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проживають у кв. АДРЕСА_1 протягом останнього року, тому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до благодійного фонду «Розвиток Черкащини» про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні житловим приміщення квартирою АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення яким задоволити позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , благодійного фонду «Розвиток Черкащини» про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та відмовити у зустрічному позові.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції прийнято як доказ довідки видані КП «Соснівська СУБ» про зняття з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , які є неналежним доказом, оскільки вказані довідки повинні видаватися Департаментом організаційного забезпечення та не було встановлено, точної дати зняття з реєстрації і реєстрацію місця проживання його та ОСОБА_2 .

Також суд прийшов до помилкового висновку про виселення ОСОБА_1 і його дружини, ОСОБА_2 , оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надано інше постійне житло.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про задоволення апеляційної скарги по наступних підставах.

Судом встановлено, що в результаті приватизації житлового фонду, 02 червня 1993 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 стали власниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/3 частці.

06 лютого 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровані в квартирі 01 листопада 1989 року.

31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 укладена генеральна кредитна угода в рамках якої надано кредит 40 000 доларів США.

На забезпечення вказаного договору 31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1 .

28 грудня 2016 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» було укладено договір про відступлення права вимоги по кредитному договору і договору застави.

28 грудня 2016 року між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» і ТОВ «Фінстрим» було укладено договір про відступлення права вимоги по кредитному договору і договору застави.

28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінстрим» і благодійним фондом «Розвиток Черкащини» було укладено договір про відступлення права вимоги по кредитному договору і договору застави.

Благодійний фонд «Розвиток Черкащини» 21 лютого 2017 року реалізував своє право на позасудовий порядок задоволення вимог іпотекодержателя і приватним нотаріусом було винесено рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, згідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за благодійним фондом «Розвиток Черкащини».

11 травня 2017 року між благодійним фондом «Розвиток Черкащини» і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , благодійного фонду «Розвиток Черкащини», ТОВ «Фінстрим» про визнання договору купівлі-продажу недійним - відмовлено.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., третя особа: ОСОБА_3 , благодійний фонд «Розвиток Черкащини» про визнання незаконним рішення нотаріуса та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 серпня 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов`язати вчинити певні дії - відмовлено.

При вирішенні спору щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням необхідно встановлювати характер спірних правовідносин, відрізняти норми, які регулюють різні за змістом відносини та застосовувати норми права, які регулюють саме цей вид правовідносин. У випадках коли спір стосується права користування державним чи комунальним житловим фондом, то ці правовідносини регулюються нормами ЖК Української РСР, а коли спір стосується права користування приватним житлом, то такі відносини регулюються також цивільним законодавством.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Вирішуючи питання про позбавлення відповідачів за зустрічним позовом права користування спірним житловим приміщенням, суд першої інстанції не звернув уваги на таке.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання втратившими право користування жилим приміщенням.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, від 13 лютого 2019 року у справі № 707/1836/16-ц.

Судом встановлено, що при укладені договору купівлі-продажу від 11 травня 2017 року між благодійним фондом «Розвиток Черкащини» і ОСОБА_3 , остання знала про реєстрацію в даній квартирі інших осіб, поскільки відповідно до п. 5 договору продавець зобов`язувався зняти із реєстрації інших осіб, які проживають в квартирі, тобто ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають на праві власності інше житло.

З огляду на викладене суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в позові про усунення перешкод в користуванні квартирою і задоволив позов ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання втратившими право користування квартирою.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а у разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Кваліфікуючи спірні правовідносини, з урахуванням того, що квартира належить позивачу на праві приватної власності, а відповідачі вселені до неї, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 71, 72 ЖК УРСР, які регулюють порядок користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду.

По підставах викладених у рішенні суду підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 -384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до благодійного фонду «Розвиток Черкащини», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення задоволити.

Вселити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності -відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судові витрати - 1 600 грн.20 коп.

Стягнути із Благодійного фонду «Розвиток Черкащини» на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судові витрати - 1 600 грн. 20 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді: