Рішення № 83101668, 15.07.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1554/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,

представника відповідача - Біленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

В С Т А Н О В И В:

02 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації від 03.04.2019 №1416/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на свою незгоду з висновками індивідуальної податкової консультації від 03.04.2019 №1416/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, отриманої від ДФС України. Позивач вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28 травня 2019 року від відповідача надійшов до суду відзив на позов, у якому вказано на правомірність оскаржуваної податкової консультації. Зокрема зазначено, що з 01.01.2017 платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

03 червня 2019 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, у якій позивач, додатково зазначив про протиправність оскаржуваної податкової консультації, посилаючись на те, що норми чинного законодавства вказують на те, що для виникнення у адвоката обов`язку сплачувати єдиний внесок та подавати звітність, такий адвокат повинен провадити незалежну діяльність та одержувати від такої діяльності дохід. Ігнорування тієї обставини, що позивачем не провадиться незалежна професійна діяльність, призвело до неправильних висновків відповідача у податковій консультації. Вказував, що наявність у нього свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не є ознакою його як самозайнятої особи, або особи, що провадить незалежну професійну діяльність, а є необхідною підставою для виконання ним своїх безпосередніх обов`язків з огляду на норми Конституції України (стаття 131-2), що набрали чинності з 01.01.2019 року, відносно того, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді у судах першої інстанції.

Ухвалою суду від 03 липня 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

З 14.12.2004 року по 08.03.2007 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Кременчуцькою філією ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант".

У період з 29.07.2011 по 14.12.2018 позивач працював на посаді начальника юридичної служби у Дочірньому підприємстві "Фірма "Укртатнафтасервіс".

З 17.12.2018 року по теперішній час ОСОБА_1 прийнятий на посаду начальника юридичного відділу у ТОВ "Укртатнафтасервіс", що підтверджують наявні в матеріалах справи копія трудової книжки позивача.

У передбаченому законом порядку отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 611 від 25.07.2008 /а.с. 15/.

11 березня 2019 року позивач звернувся до ДФС України із заявою, у якій просив надати індивідуальну податкову консультацію з того приводу, чи має він обов`язок як адвокат сплачувати єдиний внесок за себе в ті періоди, коли він не отримував дохід від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець /а.с. 39/.

03 квітня 2019 року ДФС України складена податкова консультація №1416/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, зі змісту якої вбачається, що на думку контролюючого органу, платник єдиного внеску, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Не погодившись з такою податкової консультацією, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Пунктом 53.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

З матеріалів справи вбачається, що з липня 2011 року ОСОБА_1 працює на посаді начальника юридичної служби у Дочірньому підприємстві "Фірма "Укртатнафтасервіс", а з 17.12.2018 обіймає посаду начальника юридичного відділу адміністративно-управлінського персоналу ТОВ "Укртатнафтасервіс".

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо реєстрації позивача як самозайнятої особи. Також з`ясовано, що між сторонами немає спору щодо факту працевлаштування ОСОБА_1 в ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс" і ТОВ "Укртатнафтасервіс" та факту правильності й повноти нарахування й сплати єдиного соціального внеску роботодавцем позивача - ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс".

Відповідач не оспорював того, що ОСОБА_1 не здійснював і не здійснює незалежну адвокатську діяльність, а працює виключно як найнятий працівник.

З наданих до суду копії декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік та 2018 рік /а.с. 25-26/, поданих ОСОБА_1 до контролюючого органу як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, встановлено, що протягом 2017 та 2018 років ним від провадження незалежної професійної діяльності жодних доходів не отримано.

З наданої до суду довідки про дохід ОСОБА_1 від ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс" встановлено, що протягом 2017-2018 років з нарахованої йому зарплати утриманий єдиний соціальний внесок /а.с. 23/.

Таким чином, спір між сторонами у цій справі стосувався тільки застосування норми права щодо наявності чи відсутності у адвоката звітуватися та сплачувати єдиний соціальний внесок за умови відсутності ведення ним незалежної професійної діяльності та сплати за нього єдиного соціального внеску роботодавцем, з яким адвокат уклав трудову угоду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі по тексту - Закон № 2464).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 вказаної частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Абзацом 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з підпунктом 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 цього Закону встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Статтею 131 2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 частини 16-1 Перехідних положень Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 та статті 131 2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Норми аналогічного змісту містяться й у Господарському процесуальному кодексі України (частина 1 статті 58) та Цивільному процесуальному кодексі України (частина 1 статті 60).

Суд зазначає, що сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої, ще не створює обов"язку особи сплачувати єдиний соціальний внесок.

Абзац 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" чітко вказує на момент виникнення у самозайнятої особи обов`язків платника єдиного внеску. Такі обов`язки виникають з початку провадження відповідної діяльності (незалежної професійної діяльності адвоката).

На підставі проаналізованих вище норм закону можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс". Зокрема, що стосується 2017-2018 років, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 101328,44 грн. /а.с. 23/.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки щодо обов`язку позивача сплачувати ЄСВ за відсутності провадження ним самостійної адвокатської діяльності, викладені відповідачем у індивідуальній податковій консультації від 03.04.2019 №1416/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, є невірними та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваної податкової консультації покладено на контролюючий орган.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятої ним індивідуальної податкової консультації.

Належним способом захисту прав позивача є визнання оскаржуваної індивідуальної податкової консультації протиправною та її скасування.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн 40 коп.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України №1416/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 03 квітня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 липня 2019 року.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва