Рішення № 83101331, 18.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2942/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: Грабовський М.Д. (керівник підприємства)

відповідач: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Завод Чорноморполіграфметал» (65098, м. Одеса, Застава-2, вул. Привозна, 1, код ЄДРПОУ 00383708) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Семінарська, будинок 5, код ЄДРПОУ 39398646) про зобов'язання скласти висновок про повернення суми за платежем земельний податок 2017 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «Завод Чорноморполіграфметал» до Головного управління ДФС в Одеській області, в якій позивач просить:

зобов'язати Головне управління ДФС в Одеській області скласти висновок про повернення суми 2 463 671,64 грн. з місцевого бюджету м. Одеси за платежем земельний податок 2017 року, як помилково сплачені кошти;

віднести витрати по сплаті судового збору у сумі 19 210 грн. за рахунок відповідача.

В обґрунтування позову представником позивача зазначається, що Приватним акціонерним товариством «Завод Чорноморполіграфметал» було сплачено податкове зобов'язання зі сплати за землю за 2017 рік в сумі 2463671,64 грн. Однак, детально ознайомившись із положеннями Податкового кодексу України та узагальненої податкової консультації позивачем встановлено відсутність його обов'язку зі сплати зазначеного зобов'язання, у зв'язку із чим кошти у сумі 2463671,64 грн., на думку позивача, підлягають поверненню платнику податків. В обґрунтування заявленої позиції представником позивача зазначається, що:

по-перше, на думку позивача, земельна ділянка загальною площею 5,6846 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2» не є сформованою земельною ділянкою в розумінні Земельного кодексу України, адже не проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а тому вона не може вважатись об'єктом цивільних прав і, як наслідок, відсутні підстави для нарахування земельного податку (в розумінні статті 286 ПК України). Факт відсутності реєстрації зазначеної земельної ділянки у державному земельному кадастрі підтверджується документально, а правові наслідки наявності такого факту висловлені в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №602 від 06.07.2018 року;

по-друге, позивачем на реалізацію повернення коштів подано уточнюючу декларацію з земельного податку, якою нараховано до зменшення податкового зобов'язання у сумі 2463671,64 грн. Дана декларація була прийнята контролюючим органом, тобто, визнано правомірність зменшення податкового зобов'язання. Разом з тим, повернення коштів не відбулось, що, на переконання позивача, безпідставно порушує його права. Так, позивачем надано заяву про повернення надміру сплачених коштів з бюджету, на що контролюючим органом надано відповідь, згідно якої уточнююча податкова декларація не приймається у якості податкової звітності через ряд недоліків. Позивач акцентує увагу на тому, що конкретних недоліків відповідачем не наведено, а квитанції №1 та №2 свідчать про прийняття декларації, що додатково свідчить про необхідність повернення надміру сплачених коштів.

У зв'язку із зазначеним, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 17.05.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено підготовче засідання по справі на 11.06.2019 р.

05.06.2019 року за вх. № ЕП/4177/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно зазначеної заяви по суті відповідачем висловлена позиція незгоди із заявленими позовними вимогами. На підтвердження цього представником відповідача зазначається, що:

по-перше, земельний податок позивачем має сплачуватись, адже фактично земельна ділянка загальною площею 5,6846 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2» перебуває у користуванні позивача, а згідно ряду документації, прийнятої органами місцевого самоврядування для встановлення нормативної оцінки земельної ділянки, така сума є конкретно встановленою та підлягає сплаті;

по-друге, заява про повернення надміру сплачених коштів відповідачем розглянута, про що наявний лист від 22.05.2019 року, у якому, зокрема, визначено, що відсутня підстава для повернення коштів, адже уточнююча податкова декларація від 19.03.2019 року не відповідає вимогам ст. 48 ПК України, а тому не може вважатись податковою звітністю.

За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

10.06.2019 року за вх. №20770/19 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. У даній заяві по суті позивач вказує, що відповідачем фактично не спростовано доводи позовної заяви, а лише наведено оцінку обставин справи. Крім цього, позивач звертає увагу на той факт, що відповідачем не надано пояснень стосовно того, чому ним не застосовувались положення Узагальнюючої податкової консультації.

Ухвалою від 11.06.2019р., яка занесена до протоколу засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів до 20.06.2019 р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 року підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.07.2019 року.

Судове засідання, призначене на 09.07.2019 року, було перенесено на 12.07.2019 року у зв'язку із перебуванням головуючого судді Самойлюк Г.П. на семінарі.

Ухвалою від 12.07.2019р., яка занесена до протоколу засідання, у судовому засіданні оголошено перерву для підготовки до дебатів. Судове засідання призначено на 15.07.2019 року.

У судове засідання 15.07.2019 року з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте про дату, час та місце судового засідання сповіщений належним чином та завчасно, про що у матеріалах справи наявна розписка про повідомлення дати судового засідання (а.с. 126).

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Таким чином, відповідач у даній справі сповіщений належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, а тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Завод Чорноморполіграфметал» є суб'єктом господарювання, основними видами діяльності якого згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 38.32 Відновлення відсортованих відходів (основний).

Позивач є власником цілісного майнового комплексу, що складається з будівель, споруд, складських майданчиків, технологічних проїздів, залізничної під'їзної колії та інших об'єктів, розташованих на земельних ділянках площею 56846 кв. м. та площею 303 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2», про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.12-14)

Разом з цим, право на використання земельної ділянки, на якій розташовані належні позивачу на праві власності будівлі, оформлене Державним актом на право постійного користування ІІ-ОД № 004035 від 30 травня 1999 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 61 (а.с.15-18). Згідно відомостей зазначеного акту земельна ділянка загальною площею 5,6846 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2» надана позивачу у постійне користування.

Крім того, у користуванні позивача є земельна ділянка площею 303 кв. м., яка рішенням виконкому Одеської міської ради від 07.09.96 року за № 363 передавалася у тимчасове користування строком до 3-х років (підпадала під розширення вул. Новікова, у відповідності до схеми промислового району «Застава-2») (а.с. 22).

З 1999 року Одеською міською радою не оформлялися договірні стосунки з позивачем стосовно оренди земельної ділянки площею 303 кв. м.

За користування цією земельною ділянкою позивач сплачував земельний податок, обчислений відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.07.06 року за № 290/М, якій було надано кадастровий номер 5110137300:25:006:0007 (а.с.19)

З 2011 року розрахунок плати за землю здійснювався позивачем на підставі Довідки-витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 14.02.2011 р. за № 42/М (а.с.21)

Рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 року за № 756-УІІ затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка застосовується з 01 січня 2017 року (а.с.23).

Позивач 17.01.2017 року подав заяву на отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.24). Управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області листом від 18.01.2017 року № 93/86-17 сповістило Товариство про неможливість надати Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: м. Одеса, промисловий район Застава-2, вул. Привозна, 1, через відсутність відомостей щодо реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (ДЗК) за цією адресою.

Згідно звітної податкової декларації з земельного податку за 2017 рік від 17.02.2017 року позивачем сплачено податку на суму 2463671,64 грн. (а.с.25-29).

Листом № 669/112-17 від 27 квітня 2017 року Відділ у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на заяву позивача з проханням впорядкувати відомості Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки, що знаходиться у його постійному користуванні, повідомив, що державна реєстрація земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Застава-2, вул. Привозна, 1, згідно Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1052, не здійснювалась, поземельна книга не відкривалась, кадастровий номер не присвоювався, тобто права не оформлені у відповідності до приписів земельного законодавства (а.с.30).

19.03.2019 року позивачем було подано уточнюючу декларацію з земельного податку, якою нараховано до зменшення податкового зобов'язання у сумі 2463671,64 грн. Дана декларація була прийнята контролюючим органом, про що свідчить Квитанція №2 із зазначенням «Пакет прийнято» (а.с.38-43)

21.03.2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області із заявою про повернення на поточний рахунок ПрАТ «Завод Чорноморполіграфметал» за рахунок місцевого бюджету помилково сплачені суми з податку на землю за 2017 рік (а.с.45)

Листом від 28.03.2019 року за №6790/10/15-32-12-04-19 позивачу запропоновано надати інформацію (пояснення) щодо зменшення податкових зобов'язань за 2017-2019 р. та їх документальні підтвердження (а.с.46-48)

Такі пояснення були надані позивачем у листі №19 від 08.04.2019 року (а.с.49-51), проте Листом ГУ ДФС в Одеській області за №10900/10/15-32-51-06-06 від 22.05.2019 року повідомлено, що на підставі п.48.1 ст. 48 розділу II Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010р., уточнюючим деклараціям від 19.03.2019р № 9301018640 , 04.09.2018 року №9186360424 звітній декларації 13.02.2019 року №9019662711 присвоєно статус «не визнано як податкова звітність» (а.с.69-73)

Таким чином, фактично повернення коштів не було здійснено, у зв'язку із чим позивач і звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Аналізуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, що є предметом спору у цій справі, відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно ст..125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст..2 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема, при справлянні плати за землю.

Згідно ч.1 ст.15 цього ж Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки:

кадастровий номер;

місце розташування;

опис меж;

площа;

міри ліній по периметру;

координати поворотних точок меж;

дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі;

дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;

відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;

цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;

відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;

відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

нормативна грошова оцінка;

інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та аргументам сторін суд має визначити наступне:

по-перше, чи виникає у землекористувача, щодо якого не оформлено права власності на земельну ділянку, обов'язок щодо сплати земельного податку за таку земельну ділянку;

по-друге, чи можливо зобов'язати відповідача скласти висновок щодо повернення надміру сплаченої суми податкового зобов'язання у контексті заявлених позовних вимог.

Дослідження саме цих ключових, на думку суду, моментів є необхідним для вирішення спору, що виник.

Так, позивач зазначає, що факт відсутності реєстрації земельної ділянки загальною площею 5,6846 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2» у державному земельному кадастрі виключає можливість її застосування як категорії «об'єкт цивільного права» та об'єкту оподаткування з податку на землю.

Дійсно, факт відсутності її реєстрації зазначається Листом Відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №669/112-17 від 27 квітня 2017 року.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що приписи ст.. 270 ПК України визначають об'єктом оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а приписи ст.. 287.1 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Дані норми, на які також посилається позивач, не встановлюють залежність сплати податкового зобов'язання від факту державної реєстрації права на земельну ділянку. Саме для таких випадків законодавством визначено, що податкове зобов'язання сплачується також у разі державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці (ст.120 Земельного кодексу України). Тобто, законодавство визначає необхідною умовою для сплати податкового зобов'язання з земельного податку фактичне використання земельної ділянки.

Факт її використання підтверджується та встановлюється Державним актом на право постійного користування ІІ-ОД № 004035 від 30 травня 1999 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 61.

На підтвердження цього також свідчить дія норми п.2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», яким визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 822/2696/17, постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 822/2695/17, постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 826/14642/16, які, в силу дії приписів ч.5 ст.242 КАС України, є обов'язковими для суду.

За цих же підстав обов'язковості висновків Верховного Суду суд не приймає висновки Узагальнюючої податкової консультації, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №602 від 06.07.2018 року.

Тобто, формуючи проміжний висновок, суд зазначає, що:

земельна ділянка загальною площею 5,6846 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2» є сформованою в розумінні п.2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про Державний земельний кадастр»;

у позивача наявне право користування земельною ділянкою, що підтверджується та встановлюється Державним актом на право постійного користування ІІ-ОД № 004035 від 30 травня 1999 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 61;

право користування зазначеною земельною ділянкою не припинялось;

позивач є власником цілісного майнового комплексу, що складається з будівель, споруд, складських майданчиків, технологічних проїздів, залізничної під'їзної колії та інших об'єктів, розташованих на земельних ділянках площею 56846 кв. м. та площею 303 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2», про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Більше цього, позивач посилається на те, що законодавством не ототожнено поняття «сформована земельна ділянка» та «зареєстрована у ДКЗ земельна ділянка», однак контролюючим органом ці поняття використовуються як синоніми та застосовуються для визнання земельної ділянки об'єктом оподаткування. Однак, суд акцентує увагу на тому, що позивачем також ототожнено поняття державної реєстрації прав на землю та державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що призвело до невірного та ускладненого тлумачення підстав нарахування земельного податку.

Все зазначене свідчить про те, що позивач є платником земельного податку, а тому у нього виникає обов'язок зі сплати податкового зобов'язання.

Що стосується правових підстав задоволення заявленої позовної вимоги зобов'язати Головне управління ДФС в Одеській області скласти висновок про повернення суми 2 463 671,64 грн. з місцевого бюджету м. Одеси за платежем земельний податок 2017 року, як помилково сплачені кошти, суд зазначає наступне.

Перш за все, суд дійшов висновку про те, що позивач є платником земельного податку за земельну ділянку, яка перебуває у його постійному користуванні, загальною площею 5,7149 га за адресою м. Одеса, вул.. Привозна, 1, промисловий район «Застава-2», тобто має обов'язок щодо сплати податкового зобов'язання.

По-друге, навіть розглядаючи позовну вимогу щодо складання висновку окремо від надання попередньої правової оцінки належності або неналежності земельної ділянки до податкових правовідносин, суд позбавлений можливості задоволення позовної вимоги в силу способу захисту порушеного права, заявленого позивачем.

Згідно ч.1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно положень чт.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що позивач самостійно має визначити у позовній заяві обсяг тих правовідносин, які суд має дослідити під час розгляду справи. Здійснюється це шляхом формулювання позовних вимог, у яких визначається рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, стосовно яких формується доказова база, встановлюються обставини та факти та робляться висновки. Вільна інтерпретація позовних вимог судом не допускається, адже порушується принцип змагальності.

В контексті заявленої позивачем у даній справі позовної вимоги суд не вбачає можливості її задоволення. Зобов'язання скласти висновок про повернення надміру сплачених коштів не є самодостатньою позовною вимогою, адже відсутня фактична підстава для її задоволення - відсутній встановлений факт протиправного рішення або дії відповідача у справі, а також відсутні відомості щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС в Одеській області щодо не складання такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, окрім вже встановленого обов'язку позивача щодо сплати земельного податку, суперечність у діях контролюючого органу. З одного боку, податковим органом прийнято уточнюючу декларацію, якою нараховано зменшення суми податкового зобов'язання зі сплати земельного податку (Квитанція №2). З іншого боку, Листом від 22.05.2019 року відповідач вказує, що подана декларація не відповідає вимогам ст.. 48 ПК України а тому не вважається податковою звітністю.

Визнання протиправною бездіяльності щодо неповернення коштів у першому випадку або визнання протиправним рішення та зобов'язання повернути кошти у другому випадку могли б бути, за умови належного доведення позиції, достатньою підставою для формування позиції суду щодо необхідності складання висновку про повернення надміру сплачених коштів з місцевого бюджету. Однак, не зважаючи на те, що у мотивувальній частині позову позивач надає оцінку і діям, і бездіяльності, і рішенню контролюючого органу, ним не заявлено відповідної позовної вимоги.

Дійсно, чинне законодавство допускає вихід за межі позовних вимог. Однак, для цього мають бути наявні допустимі юридичні умови, які у даній справі відсутні. Так, захист прав позивача теоретично можливий у 2 різні способи, а позивачем не обрано жодного. Суд не в праві замість позивача обирати, які саме дії або бездіяльність Головного управління ДФС в Одеській області, з позиції позивача, мають бути визнані неправомірними. Це призводить до того, що фактично відсутня протиправність у діях контролюючого органу щодо відмови к поверненні коштів, оформлена Листом від 22.05.2019 року. Суд приймає це як факт та дійсну обставину за умови ненадання позивачем доказів зворотнього. Іншими словами, не надаючи доказів наявності встановленого факту протиправності дій відповідача або не заявляючи відповідної позовної вимоги у даній справі, позивачем визнається правомірність прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень, що виключає можливість задоволення позову.

Таким чином, за відсутності встановленого факту протиправності дій та бездіяльності Головного управління ДФС в Одеській області, зобов'язання скласти висновок про повернення суми за платежем земельний податок 2017 року не може бути задоволено судом, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, судові витрати не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Завод Чорноморполіграфметал» (65098, м. Одеса, Застава-2, вул. Привозна, 1) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Семінарська, будинок 5) про зобов'язання скласти висновок про повернення суми за платежем земельний податок 2017 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено 18.07.2019 року.

Суддя Г.П. Самойлюк

.