Рішення № 83101235, 18.07.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2019 р. справа № 300/1235/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) 10.06.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області (надалі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповного надання публічної інформації за запитом та зобов`язати Вигодську селищну раду Долинського району Івано-Франківської області надати достовірну, точну та повну інформацію, згідно запиту на інформацію.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач безпідставно, в порушення норм Закону України "Про доступ до публічної інформації", не надав позивачу інформацію, запитувану в пункті 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019, а лише обмежився наданням інформації на пункт 1 зазначеного запиту про відсутність вільних земельних ділянок, які перебувають у власності територіальної громади Вигодської селищної ради та можуть бути надані громадянам у власність чи користування. Позивач стверджує, що запитувана в пункті 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 інформація не відноситься до інформації з обмеженим доступом в розумінні статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а Вигодська селищна рада Долинського району Івано-Франківської області згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є належним розпорядником запитуваної публічної інформації. Окрім цього позивач зазначив, що відповідач у відповіді на запит № 14 від 02.04.2019 не вказав причин ненадання інформації щодо пункту 2 такого запиту від 27.03.2019. За вказаних обставин, ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області щодо ненадання інформації на пункт 2 запиту від 27.03.2019, звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.06.2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків. Позивач у вказаний в ухвалі строк усунув недоліки.

Ухвалою суду від 20.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.07.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову. Представник відповідача вказав, що на виконання запиту позивача від 27.03.2019, Вигодська селищна рада Долинського району Івано-Франківської області листом № 14 від 02.04.2019 надала інформацію відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації". При цьому, представник відповідача повідомив суд, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою від 01.10.2015 про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за результатом розгляду якої позивача повідомлено про відсутність вільного земельного фонду для виділення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Представник Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрований в журналі реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок з 2012 року під № 7 в загальній черзі та № 1, як учасник АТО. Відповідач зазначив, що журнал реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок ведеться з 2012 року, то відповідно вільні земельні ділянки в резервному фонді відсутні з 2012 року. Також представник Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області заперечив щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки ОСОБА_1 не надав належних документів на підтвердження понесених позивачем витрат. За вказаних обставин представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити (а.с.27-28).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.

27.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області з запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив відповідача надати інформацію: 1) чи є на території селища Вигода та села Пациків вільні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва та будівництва гаража? 2) якщо такі ділянки відсутні в резервному земельному фонді Вигодської селищної ради, то прошу вказати, з якого року резервний фонду та запаси земельних ділянок на території Вигодської селищної ради закінчились? Відповідь на запит позивач просив надіслати на адресу: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Листом від 02.04.2019 № 14 селищний голова Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області, у відповідь на запит від 27.03.2019, повідомив позивача, що вільні земельні ділянки, які перебувають у власності територіальної громади Вигодської селищної ради та можуть бути надані громадянам у власність чи користування відсутні. Проводиться розроблення генерального плану смт. Вигода та с. Пациків. Після його затвердження будуть розглядатися заяви громадян про виділення земельних ділянок. Також повідомлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в журналі реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок з 2012 року під № 7 (під № 1, як учасник АТО) (а.с.12).

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Окрім цього, статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

В даному випадку, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" (надалі - Закон № 2939-VI).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Метою Закону № 2939-VI є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина 1 статті 2 Закону № 2939-VI).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (частина 1 статті 12 Закону № 2939-VI).

Розпорядниками інформації, згідно зі статтею 13 Закону № 2939-VI, є й зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

В даному випадку, запитувачем інформації є ОСОБА_1 , що підтверджується запитом на доступ до публічної інформації від 27.03.2019, а розпорядником інформації - Вигодська селищна рада Долинського району Івано-Франківської області як орган місцевого самоврядування.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, регламентовані також Законом України "Про інформацію" (надалі - Закон №2657-ХIІ).

Так, частиною 1 статті 1 Закону № 2657-ХIІ визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2657-ХIІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частини 1, 2 статті 20 Закону №2657-ХIІ).

Частиною 2 статті 1 Закону № 2939-VI також встановлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 6 Закону №2939-VI встановлює види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для обмеження доступу до таких видів інформації.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Вказане положення частини 1 статті 7 Закону № 2939-VІ не передбачає можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №2939-VI таємна інформація - це інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 9 Закону №2939-VІ до службової може бути віднесена інформація, що:

1) міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, зокрема, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішення;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Частиною 2 статті 6 Закону №2939-VI встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 звернувся до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області з запитом на доступ до публічної інформації від 27.03.2019, в якому просив відповідача надати інформацію: 1) чи є на території селища Вигода та села Пациків вільні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва та будівництва гаража? 2) якщо такі ділянки відсутні в резервному земельному фонді Вигодської селищної ради, то прошу вказати, з якого року резервний фонду та запаси земельних ділянок на території Вигодської селищної ради закінчились?

Суд звертає увагу на те, що запитувана інформація в наведеному запиті позивача від 27.03.2019 не містить ознак інформації, до якої може бути обмежено доступ, тобто не є конфіденційною, таємною чи службовою.

Суд також вказує на те, що навіть в разі належності запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VІ відповідно, вказана обставина не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1- 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, п. 2 частини першої статті 22 Закону №2939-VІ). Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування "трискладового тесту", алгоритм використання якого передбачено частиною 2 статті 6, пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ. Так само лише після застосування "трискладового тесту" допустиме обмеження доступу до публічної інформації, заборона на поширення якої встановлена безпосередньо законом.

Так, частиною 1 статті 22 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, закріплений частиною першою статті 22 Закону № 2939-VІ, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону №2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст "трискладового тесту". З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ);

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Окрім цього, абзацом 2 частини 3 статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону № 2939-VІ.

Відповідно до частини 5 статті 6 Закону № 2939-VІ не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Отже, вказані положення закону вимагають від розпорядника публічної інформації надати повну та достовірну інформацію на публічний запит. Відмова в задоволенні запиту можлива лише з виключних підстав, передбачених частиною 1 статті 22 Закону №2939-VІ.

Судом не встановлено підстав для відмови в задоволенні запиту з підстав передбачених частиною 1 статті 22 Закону №2939-VІ та самого факту відмови відповідача в задоволенні запиту з цих підстав.

В даному випадку, предметом спору між сторонами є дослідження питання надання відповідачем як розпорядником публічної інформації точної та повної інформації на публічний запит.

Як встановлено судом, відповідач надав відповідь позивачу на запит від 27.03.2019 року в частині першого питання, що й не заперечується обома сторонами. Однак суд вважає, що в листі від 02.04.2019 № 14 немає відповіді, в якій би містилася інформація щодо пункт 2 запиту від 27.03.2019, а саме: з якого року резервний фонд та запаси земельних ділянок на території Вигодської селищної ради закінчились?

Щодо доводів відповідача про те, що така інформація була надана, оскільки в листі № 14 від 02.04.2019 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що він зареєстрований в журналі реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок з 2012 року під № 7 в загальній черзі та № 1, як учасник АТО, то суд вказує на таке.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву пояснив, що журнал реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок з 2012 року під № 7 ведеться з 2012 року, то відповідно вільні земельні ділянки в резервному фонді відсутні саме з 2012 року. В підтвердження цього відповідач подав суду копію витягну з журналу реєстрації громадян, які поставлені на чергу, для виділення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з 2012 року, в якому містяться записи про ОСОБА_1 під № 7 в загальній черзі та № 1, як учасник АТО (а.с.30-39).

Однак суд вказує на те, що наявність такого журналу реєстрації громадян, які поставлені на чергу для виділення земельних ділянок у Вигодській селищній раді Долинського району Івано-Франківської області з 2012 року не виключає фактів існування аналогічних журналів, які велись до 2012 року. Доказів протилежного, як де-юре, так і де-факто, відповідачем суду не подано.

Окрім цього, сама по собі наявність в журналі реєстрації громадян, які поставлені на чергу, для виділення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з 2012 року запису про позивача, не може свідчити про автоматичну обізнаність ОСОБА_1 про існування такого журналу та рік, з якого ведеться такий журнал.

При цьому, що найголовніше, на переконання суду, сам факт ведення такого журналу не дає відповіді на питання позивача в запиті від 27.03.2019 року про те, з якого року резервний фонду та запаси земельних ділянок на території Вигодської селищної ради закінчились?

Також суд звертає увагу на те, що відповідач не може бути звільнений від обов`язку з надання інформації на запит на доступ до публічної інформації навіть у випадку, коли запитувач інформації володіє такою інформацією.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що як відмова в задоволенні запиту на публічну інформацію, так і ненадання чи часткове надання публічної інформації свідчить про протиправність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VІ встановлено обов`язок розпорядників інформації надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.

Суд вважає що Відповідач, надаючи відповідь на інформаційний запит позивача на доступ до публічної інформації від 27.03.2019, діяв не на підставі Закону № 2939-VІ.

З метою захисту порушеного права позивача на доступ до публічної інформації, суд вважає за необхідне зобов`язати Вигодську селищну раду Долинського району Івано-Франківської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 та надати позивачу достовірну, точну та повну інформацію на пункт 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019.

Отже, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області належить задовольнити повністю: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання інформації на пункт 2 запиту позивача на доступ до публічної інформації від 27.03.2019; зобов`язати Вигодську селищну раду Долинського району Івано-Франківської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 та надати позивачу інформацію на пункт 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд в постанові від 20.06.2019 в справі № 821/440/17 зазначив, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В даному випадку, позивач на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надав суду такі документи: договір про надання правничої допомоги від 25.03.2019, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кажуком В.Б. (а.с.13); копію свідоцтва ОСОБА_2 про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 000996 від 29.10.2014 (а.с.14); акт виконаних робіт від 06.06.2019 на суму 3000,00 грн. (а.с.15); ордер серії ІФ № 072791 на надання правової допомоги (а.с.16); квитанцію № 25 від 06.06.2019, згідно якої адвокат Кажук В.Б. прийняв від ОСОБА_1 гонорар в сумі 3000,00 грн. за надання правової допомоги відповідно до акту виконаних робіт (а.с.17).

Суд звертає увагу на те, що долучена позивачем квитанція № 25 від 06.06.2019 видана самостійно адвокатом Кажуком В.Б., а не банківською установою, тобто не є квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом чи касовим чеком.

Також згідно з пунктом 3.2 договору про надання правничої допомоги від 25.03.2019 за надання послуг адвокатом, клієнт сплачує гонорар в сумі 3000,00 грн. Оплата проводиться не пізніше третього дня після підписання угоди.

Зважаючи на те, що договір про надання правничої допомоги укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кажуком В.Б. 25.03.2019, оплата мала бути проведена не пізніше 28.03.2019. Однак квитанція № 25 про прийняття гонорару в сумі 3000,00 грн. видана 06.06.2019.

Окрім цього, суд зазначає, що надані позивачем квитанція № 25 від 06.06.2019 та акт виконаних робіт від 06.06.2019 не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги. Тобто вказані документи не доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в адміністративній справі № 300/1235/19.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 24.01.2019 в справі № 716/155/17.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) Європейський суд із прав людини (надалі по тексту також - Суд), оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу Суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи те, що наданими позивачем до суду документами, витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Щодо розподілу інших судових витрат у справі, то суд дійшов таких висновків.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.10).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності належних доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

Також суд відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 та надати ОСОБА_1 інформацію на пункт 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області щодо ненадання інформації на пункт 2 запиту ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації від 27.03.2019.

Зобов`язати Вигодську селищну раду Долинського району Івано-Франківської області повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 та надати ОСОБА_1 інформацію на пункт 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду в частині зобов`язання Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 та надати ОСОБА_1 інформацію на пункт 2 запиту на доступ до публічної інформації від 27.03.2019 звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач - Вигодська селищна рада Долинського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код - 04355875, вул. Данила Галицького, 75, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.