Рішення № 83100738, 15.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року Справа № 160/3022/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради про визнання протиправними окремих положень нормативно-правового акту, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2019 р. ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровської міської ради, Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправним пункт 3.2. Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян, який було внесено до редакції Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, яку було затверджено рішенням міської ради № 94/31 від 25.04.2018 року “Про внесення змін до рішення міської ради від 17.05.2017 року № 9/21 «Про Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста»;

- визнати протиправним рішення Депатраменту соціальної політики Дніпровської міської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні адресної матеріальної допомоги від 10.08.2018 року;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради виплатити ОСОБА_1 адресну матеріальну допомогу у сумі 5000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона є непрацездатною особою, пенсіонеркою за віком, з 2011 року є інвалідом 3 групи з захворюванням опорно-рухового апарату, не працює за станом здоров`я. У червні 2018 року звернулась із заявою про надання адресної матеріальної допомоги, але в наданні зазначеної допомоги було відмовлено посилаючись на пункт 3.2. Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста (така допомога вже була надана у 2017 році). Копію рішення про відмову у надання адресної допомоги, а саме витяг з протоколу № 5 від 10.08.2018 року було отримано у листопаді 2018 року. Позивач зазначає, що оскаржуваний пункт 3.2. Положення було внесено до редакції Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, яке було затверджено рішенням міської ради № 94/31 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 17.05.2017 року № 9/21 «Про Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста». У первинній редакції Положення, яку було затверджено рішенням міської ради від 17.05.2017 року № 9/21 такого пункту не було. У діючому на теперішній час Положенні про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, яке було затверджено рішенням міської ради № 52/36 від 24.10.2018 року «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» також відсутня така підстава для відмови у наданні адресної матеріальної допомоги. Позивач вважає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/3022/19 передана на розгляд судді Віхровій В.С.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/3022/19 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 р. позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 р. позивача звільнено від сплати судового збору, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

05.07.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого повідомлено суд, що позивачу було надано матеріальну допомогу у 2017 році в розмірі 3000 грн. згідно розпорядження міського голови від 05.07.2017 № 696-р., розглянувши звернення ОСОБА_1 на засіданні, згідно Протоколу від 10.08.2018 № 5 Комісією було прийнято рішення відмовити у призначенні адресної матеріальної допомоги відповідно до п. 3.2 Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженого рішенням міської ради від 17.05.2017 р. Крім того, зазначено, що до компетенції органу місцевого самоврядування входить прийняття рішень, внесення до них змін та скасування.

08.07.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого повідомлено суд, що рішення Комісії про відмову у призначенні адресної матеріальної допомоги ОСОБА_1 було прийнято в межах компетенції з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частинами 1, 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Судом встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради №9/21 від 17.05.2017 р. було затверджено Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста.

Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста та особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції, (далі - Положення) визначає умови використання коштів на надання адресної матеріальної допомоги з міського бюджету на соціальний захист населення ( п.1.1).

Призначення та надання адресної матеріальної допомоги здійснюється з метою підтримки громадян, які опинились за певних обставин у складній життєвій ситуації.

До поняття «складна життєва ситуація» належать: тяжка хвороба, оперативне лікування якої вимагає значних фінансових затрат або виїзду на лікування за межі міста, придбання ліків; смерть близької людини; пожежа та інше стихійне лихо, внаслідок якого завдано збитків житлу, майну потерпілого або його здоров`ю; дорожньо-транспортна пригода; інші непередбачені надзвичайні обставини, що об`єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (п.1.2).

Адресна матеріальна допомога надається у грошовому або натуральному вигляді (п.1.3).

Підставою для розгляду питання надання адресної матеріальної допомоги у грошовому вигляді (далі - грошова допомога) є особиста заява громадянина зі згодою на обробку персональних даних із зазначенням обставин, у зв`язку з якими необхідно надати грошову допомогу, місця проживання, серії і номера паспорта, номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера), контактного телефону (за наявності) (далі - Заява громадянина) або лист-клопотання організації, установи (далі - Клопотання) (п.2.1).

Сума грошової допомоги визначається міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста (далі - Комісія), яка створюється за розпорядженням міського голови.

В окремих випадках сума грошової допомоги може бути визначена міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень особисто (п.2.2).

Пунктом 2.3 було визначено перелік документів, на підставі яких призначається адресна матеріальна допомога у грошовому вигляді.

На підставі рішення Комісії, міського голови, його заступника з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень Департамент готує проект рішення виконавчого комітету міської ради або розпорядження міського голови щодо надання матеріальної допомоги (п.2.7).

Розпорядженням міського голови №696-з від 05.07.2017 р. згідно рішення Дніпровської міської ради від 17.05.2017 р. №9/21, за результатами розгляду заяв громадян з питань надання матеріальної допомоги, відповідно до листа Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради від 25.05.2017 р. №8/2539 було вирішено надати матеріальну допомогу громадянам згідно із списком (додатком) (п.1).

Відповідно до Списку громадян, яким надається матеріальна допомога за №7 вказано ОСОБА_1 .

Згідно звітів про отримання матеріальної допомоги за формою В5-М, позивачем було отримано кошти у відділенні поштового зв`язку №81.

Рішенням Дніпровської міської ради №94/31 від 25.04.2018 р. було внесено зміни до рішення Дніпровської міської ради №9/21 від 17.05.2017 р., виклавши Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста у новій редакції (п.1).

Пунктом 3.2 було визначено, що грошова допомога за рішенням Комісії не призначається у випадку , коли:

сукупний середньомісячний дохід на одного члена сім`ї за попередні три місяці перевищує один розмір прожиткового мінімуму;

заявник або члени його сім`ї одержували Грошову допомогу у 2017 році.

У червні 2018 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача 2 із заявою про надання адресної матеріальної допомоги.

Тобто на момент звернення позивача діяла редакція Положення зі змінами, внесеними рішенням Дніпровської міської ради №94/31 від 25.04.2018 р., яка не передбачала надання адресної матеріальної допомоги громадянам, які отримали таку допомогу у 2017 р.

Згідно Протоколу від 10.08.2018 р. № 5 Комісією було прийнято рішення відмовити у призначенні адресної матеріальної допомоги відповідно до п. 3.2 Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 17.05.2017 р.

Витяг з Протоколу від 10.08.2018 р. №5 було отримано позивачем 21.11.2018 р. згідно записів у Книзі реєстрації та видачі витягів з протоколу міської ради щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги.

За таких обставин, ОСОБА_2 правомірно відмовлено у призначенні адресної матеріальної допомоги у 2018 р. з огляду на положення п. 3.2 Положення зі змінами, внесеними рішенням Дніпровської міської ради №94/31 від 25.04.2018 р., редакція якої була чинна на момент її звернення.

Разом з тим, суд зазначає, що вказане Положення, в тому числі оскаржуваний в межах даного позову п.3.2 на підставі якого прийнято Комісією рішення про відмову у призначенні адресної матеріальної допомогу (Протокол №5 від 10.08.2018 р.), втратили свою чинність за рішенням Дніпровської міської ради від 24.10.2018 р. за №52/36.

05.06.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради стосовно відмови у наданні матеріальної допомоги (вх.№В-22/3), у відповідь на яке відповідач 2 листом від 14.06.2019 р. №В-772/1 повідомив підстави відмови та додатково повідомив умови та порядок призначення, надання адресної матеріальної допомоги згідно Положення від 24.10.2018 р. №52/36 (чинне).

Суд звертає увагу на положення Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-9/2009 (далі - Рішення Конституційного Суду України) за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Так, відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно- правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

В Основному Законі України передбачено право направляти письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, які зобов`язані розглянути звернення (стаття 40). Законом України "Про звернення громадян" встановлено право органів місцевого самоврядування скасовувати або змінювати оскаржувані рішення (абзац п`ятий частини першої статті 19).

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України...

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, внесення змін до прийнятих раніше рішень міської ради не суперечить вимогам Конституції України та чинного законодавства України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що за нормами чинного на момент звернення позивача Положенням (п.3.2) надання адресної матеріальної допомогу позивачу було неможливим, та на даний час такі положення не можуть бути предметом оскарження з огляду на їх не чинність. Також, судом встановлено, що до компетенції органу місцевого самоврядування, - Дніпровської міської ради входить прийняття, внесення змін та скасування актів індивідуальної дії (регуляторних актів), які стосуються питань надання окремим категоріям громадян адресної матеріальної допомоги.

Слід зазначити, що надання такої допомоги вирішується в індивідуальному порядку та не має за своєю суттю систематичного характеру. Разом з тим, позивач не позбавлена можливості звертатися за отриманням адресної матеріальної допомоги у відповідності до Положення, чинного на дату звернення.

За таких обставин, посилання позивача в обґрунтування позовних вимог не знайшли свого правового підтвердження, з огляду на що підстави для задоволення позову відсутні.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи, правомірність своїх дій та рішень відповідачами перед судом доведена.

При цьому судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат не здійснюється.

У відповідності до ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Враховуючи перебування судді у щорічній основній відпустці з 24.06.2019 р. по 13.07.2019 р., повний текст рішення складений 15.07.2019 р.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради про визнання протиправними окремих положень нормативно-правового акту, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили 15.07.19

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун