Рішення № 83088273, 03.07.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/4465/17

Провадження №2/523/1236/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси в складі:

головуючого судді Шепітка І.Г.

при секретарі Мица А.С.

за участі представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №22 у в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради та КП «ЖКС «Пересипський», про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом та просить виселити ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач у житловому приміщенні проживає без законних на те підстав, змінив замки та перешкоджає йому у користуванні кімнатою.

Представник позивача у судовому засіданні просила позов задовольнити у повному обсязі, наголошуючи на тому, що її довіритель зареєстрований у спірному житловому приміщенні з 30.03.2016 року з дозволу його тітки ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач був співмешканцем померлої та після її смерті без законних на те підстав залишився проживати у житловому приміщенні без реєстрації та отримання будь - яких дозвільних документів.

Представник відповідача з позовом не погодилась, просила відмовити у його задоволенні, оскільки вимоги є необґрунтованими та безпідставними, зазначивши, що з 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «ОДЕССІЛЬМАШ» ОСОБА_5 було видано ордер на житлову площу в гуртожитку - кімнату АДРЕСА_2 . З часу вселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стали проживати разом в даній кімнаті та вести спільний побут. Усе, що заробляв ОСОБА_4 , він витрачав на свою сім`ю, купував меблі, речі, одяг, продукти харчування, робив ремонтні роботи в кімнаті, сплачував комунальні послуги, послуги енергопостачання газопостачання та водопостачання. У 2016 році ОСОБА_5 стала хворіти, були виявлені проблеми з печінкою. За весь час лікування у лікарні ніхто з родичів, у тому числі позивач ОСОБА_3 , не піклувалися та не відвідував її. У червні 2016 року ОСОБА_5 померла в лікарні на руках у ОСОБА_4 , який пізніше забезпечив проведення її поховання. Протягом сумісного проживання з ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_4 сплачував комунальні та інші платежі, приймав участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна та продовжує оплачувати усі необхідні платежі. Після того як ОСОБА_5 померла, ОСОБА_4 дізнався, що в кімнаті зареєстрований племінник покійної - ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_3 ніколи не проживав в кімнаті АДРЕСА_1 , він проживав та проживає за іншою адресою. У ОСОБА_4 були труднощі з отриманням паспорта громадянина України, що у свою чергу було перешкодою для реєстрації у спірній кімнаті. Паспорт громадянина України був отриманий ОСОБА_4 лише в серпні 2016 року, тобто через 2 місяці після смерті ОСОБА_5 Іншого житла, крім вказаної кімнати, ОСОБА_4 не має, з 24.02.2017 року відповідач зареєстрований в Центрі для безпритульних осіб по АДРЕСА_3 .

Треті особи про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, до судового засідання не з`явились, звернувшись до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутністю.

Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши надані письмові докази, допитавши свідків, суд дійшов висновку, що вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «ОДЕССІЛЬМАШ» від 01.02.2006 року ОСОБА_5 біло видано ордер на житлову площу в гуртожитку - кімнату АДРЕСА_4 розміром АДРЕСА_5 .

З часу вселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стали проживати разом в даній кімнаті та вести спільний побут, проте зареєструвати шлюб вони не змогли через труднощі в отриманні ОСОБА_4 паспорта громадянина України, оскільки він був громадянином Російської федерації та колишнім військовослужбовцем.

Труднощі в отриманні паспорта громадянина України стали перешкодою для реєстрації ОСОБА_4 за адресою проживання його співмешканки.

У 2016 році ОСОБА_5 стала хворіти її доглядом, купуванням ліків займався ОСОБА_4 , що підтверджується поясненнями свідків наданих у судовому засіданні.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яка було видано Іванівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

З 30 березня 2016 року за адресою: АДРЕСА_6 зареєстрований племінник померлої ОСОБА_3 , доказів на підтвердження надання згоди на реєстрацію позивача у спірній кімнаті, на виконання ухвали суду від 30.08.2017 року, до суду надано не було.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначила, що є сусідкою відповідача та мешкає у кімнаті АДРЕСА_7 , протягом останніх 35 років. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сумісно мешкали у спірній кімнаті останні 20 років до дня смерті ОСОБА_5 , відносини у них були гарні та теплі, однак зареєструвати шлюб вони не могли через проблеми ОСОБА_4 в отриманні паспорта громадянина України. Позивача свідок бачила один раз за час життя його тітки ОСОБА_5 та після її смерті, коли позивач прийшов вселятися у спірне житлове приміщення.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що є сусідкою відповідача та мешкає у кімнаті АДРЕСА_8 , з 1998 року. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сумісно мешкали у спірній кімнаті останні 20 років до дня смерті ОСОБА_5 , разом робили ремонт та вели сумісний побут. Відносини у них були гарні та теплі, однак зареєструвати шлюб вони не могли через проблеми ОСОБА_4 в отриманні паспорта громадянина України. ОСОБА_4 піклувався про ОСОБА_5 , купував ліки та доглядав її. Позивача свідок бачила один раз за час життя ОСОБА_5 та після її смерті коли позивач прийшов вселятися у спірне житлове приміщення. Про його реєстрацію ОСОБА_5 ніколи не говорила.

Згідно пояснень свідків та документів, наявних у матеріалах справи вбачається, що відповідач вселився та проживав у спірній квартирі зі згоди основного квартиронаймача, - померлої ОСОБА_5 , оплачував та по теперішній час оплачує комунальній послуги, займався побутом та проводив ремонтні роботи у спірній кімнаті.

Позивач за життя ОСОБА_5 у кімнату не вселявся, з`явився у спірній кімнаті тільки після смерті своєї тітки ОСОБА_5 , підтверджень надання згоди померлої на його реєстрацію матеріали справи не містять.

Згідно ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки. Якщо особи перестали бути членами сімї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права та обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст.65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Статтями 156, 64 ЖК України визначено, що до членів сім`ї власника квартири належать дружина, діти і їх батьки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірній кімнаті сумісно проживав однією сім`єю понад 15 років разом з ОСОБА_5 , вселився у кімнату з її згоди і є колишнім членом сім`ї законного користувача житла.

Згідно з ч.4 та ч.5 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ч.1ст.116 ЖК УРСР, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого житлового приміщення.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку про доцільність відмови у задоволенні позову, оскільки відповідач вселився та проживав у спірній квартирі зі згоди основного квартиронаймача - померлої ОСОБА_5 , оплачував та по теперішній час оплачує комунальній послуги, займався побутом та проводив ремонтні роботи у спірній кімнаті. Позивачем також не доведено факт самоправного зайняття відповідачем жилого приміщення, оскільки всі його доводи спростовані поясненнями свідків та документами, наявними у матеріалах справи.

Згідно ч.ч.4, 5 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Пункт 2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоровя чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про доцільність відмови у задоволенні позову.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради та КП «ЖКС «Пересипський», про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, - відмовити повністю.

Копію рішення направити третім особам.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Суворовський районний суд м.Одеси суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 15.07.2019 року.

Суддя: