Рішення № 83087935, 11.07.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/23674/16-ц

Номер провадження 2/522/598/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О. П.,

при секретарі - Соболевій О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління Державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «СКАЙ БАНК», ОСОБА_4 , КС «Україна» про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління Державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «СКАЙ БАНК», ОСОБА_4 , КС «Україна» про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договорів купівлі-продажу.

В ході розгляду справи позивач неодноразово збільшував розмір позовних вимог.

Остання редакція позовних вимог від 21.01.2019 року була надана у наступній редакції:

- визнати незаконною підставу для виникнення права власності за ОСОБА_5 на нежитлові приміщення другого поверху та мансарди загальною площею 411,9 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування підстави внесення запису - рішення державного реєстратора Рубан Майї Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 20.08.2015 року індексний номер 23818133 про державну реєстрацію права власності та проведеного Державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Заяць Костянтином Вікторовичем запису про державну реєстрацію права власності від 17.08.2015 року №10876334, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 707570851101;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21.03.2016 року, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), предметом якого є нежилі приміщення ІІ-го поверху та мансарди, загальною площею 411,9 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю., зареєстрований в реєстрі за №107;

- скасувати рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Саганович Олени Юріївни про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , індексний номер 28851431 від 21.03.2016 року, № запису про право власності 13793985;

- скасувати відомості внесені до реєстру речових прав на нерухоме майно 31.03.2016 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Фарина Ліною Василівною, індексний номер рішення 29043517 про закриття об`єкту нерухомого майна у зв`язку із його поділом на 3 приміщення;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.11.2017 року, укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) предметом якого є нежилі приміщення загальною площею 552,1 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В., зареєстрований в реєстрі за №12657;

- встановити порядок виконання рішення суду відповідно до якого це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на нежилі приміщення загальною площею 552,1 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_1 , відповідно визначеного на даний час порядку щодо скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Під час розгляду справи було витребувано запитувані документи, задоволено клопотання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно.

У cудовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив їх задовольнити.

Представник Юридичного департаменту Одеської міської ради у cудовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Представник ОСОБА_3 у cудовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Інші сторони у судове засідання не з`явились, сповіщені належним чином, причину неявки не повідомили.

Третя особа АТ «СКАЙ БАНК» надало до суду письмові пояснення від 07.02.2017 року, в яких просить задовольнити позовні вимоги Позивача у повному обсязі, обґрунтовує це тим, що рішення суду може вплинути на його права та обов`язки як Іпотекодержателя вказаних нежитлових приміщень. (а.с.119-121 т.1).

Третя особа КС «Україна» надала до суду письмові пояснення від 29.05.2018 року, щодо заяви про збільшення позовних вимог, в яких підтримує позовну заяву Позивача.(а.с.162-167 т.2)

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов необґрунтований, недоведений та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що Позивач на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2009 року по справі №2-7914/09 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної Спілки «Україна» про внесення змін у договір іпотеки, які стосуються його предмета, зазначивши, що предметом договору є нежитлові приміщення офісу за АДРЕСА_2 , що належать на праві власності КС «Україна» та складаються з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м.; про стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску шляхом визнання за ним права власності на нежитлові приміщення офісу за АДРЕСА_2 , що належать на праві власності КС «Україна» та складаються з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м.; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення офісу за АДРЕСА_2 , що належать на праві власності КС «Україна» та складаються з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м.; зобов`язати КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати за ним право власності на вищевказане нерухоме майно.(а.с.31-36 т.1)

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2009 року по справі №2-7914/09 були частково задоволенні вимоги Позивача, а саме внесені зміни у пункт 6 договору іпотеки від 08.09.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та КС «Україна», які стосуються його предмета, зазначивши, що предметом договору є нежитлові приміщення офісу за НОМЕР_5 літера «А», що знаходяться по АДРЕСА_1 та складаються з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м., які належали КС «Україна» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 30.08.2008 року, серія НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстрованого в КП «ОМБТИ та РОН» 05.11.2008 року номер витягу: 20810601, номер запису: 2116 в книзі: 82неж-34.

Свідоцтво про право власності від 30.08.2008 року видано КС «Україна» замість договору купівлі-продажу від 06.11.2002р., посвідченого Плигіною Ж.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі за №9615, зареєстрованого ОМБТІ та РОН від 18.11.2002 року під №20неж. стор.197 р.№2116 та договору купівлі-продажу №26 нежилого приміщення, загальною площею 230,5 кв.м. шляхом викупу на аукціоні від 16.03.2004 року, посвідченого Котом Д.Г., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі за №834, зареєстрованого КП «ОМБТИ та РОН» від 29.07.2004 року, номер запису: 1765 в книзі: 35неж-31. (а.с.29-30 т.1)

Згідно Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 16.11.2006р., зареєстрованого Інспекцією Держархбудконтролю м. Одеси 29.11.2006 року за №520, КС «Україна» здійснило реконструкцію квартир під АДРЕСА_4 з будівництвом мансарди під офіс на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації м. Одеси №1901 від 12.09.2003р., висновку УАМ ОМР №539/03 від 03.06.2003р. та дозволу на виконання будівельних робіт №541/04 від 25.08.2004р. (а.с.25-28 т.1)

КС «Україна» проводило реконструкцію квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , які належали КС «Україна» та знаходились на ІІ-му поверсі будинку, на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2002р., посвідченого Плигіною Ж.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі за №9615, зареєстрованого ОМБТІ та РОН від 18.11.2002 року під №20неж. стор.197 р.№2116 (арк.спр.172 т.1) та приміщення горища № НОМЕР_6 на підставі договору купівлі-продажу №26 нежилого приміщення, загальною площею 230,5 кв.м., шляхом викупу на аукціоні від 16.03.2004 року, посвідченого Котом Д.Г., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі за №834, зареєстрованого КП «ОМБТИ та РОН» від 29.07.2004 року, номер запису: 1765 в книзі: 35неж-31.

Предметом договору іпотеки від 08.09.2006 року, укладеного між Позивачем та КС «Україна», посвідченого Дєордієвою І.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстровий №5653 була тільки квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 95,7 кв.м., загальною вартістю 3100000,00 грн.. (а.с.21-24 т.1)

Згідно п.16.2 договору іпотеки від 08.09.2006 року Позивач мав право перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і умови збереження та цільового використання предмету позики.

Згідно п.18.3 договору іпотеки від 08.09.2006 року КС «Україна» зобов`язалася не здійснювати реконструкцію, перебудову, перепланування майна, що надано в іпотеку без відповідного письмового дозволу Позивача.

Згідно п.18.10 договору іпотеки від 08.09.2006 року КС «Україна» зобов`язана передати правовстановлюючі документи на майно на зберігання Позивачу до дати остаточного погашення заборгованості за договорами додаткових пайових внесків.

КС «Україна» порушив умови п.18.10 договору іпотеки від 08.09.2006 року не виконало своїх зобов`язань, щодо передачі оригіналів правовстановлюючих документів предмета іпотеки Позивачу. Даний факт підтверджується посиланням на оригінали цих документів, при видачі КС «Україна» Свідоцтва про право власності від 30.08.2008 року на реконструйований об`єкт офіс НОМЕР_5 .

При укладенні договору іпотеки 08.09.2006 року Позивач не міг не знати та не бачити, що майно яке є предметом іпотеки вже реконструйовано під офіс, має два поверхи замість одного, значно збільшено площу, так як реконструкція згідно Акту прийняття в експлуатацію об`єкта почалась ще 25.08.2004 року, а закінчилася 16.11.2006 року.

Тому, твердження Позивача що реконструкція іпотечного майна проводилась без узгодження з ним, не відповідає дійсності та спростовується вище викладеними фактами.

Щодо тверджень Позивача про порушення його права власності, як власника нежитлового приміщення офісу АДРЕСА_2 , загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м., яке виникло на підставі договору іпотеки №5653 від 08.09.2006 року та заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2009 року по справі №2-7914/09, суд зазначає наступне.

Відповідно до судових рішень по справі №2-2581/11 зазначені обставини судом вже досліджувались, а саме встановлено, що Позивачу не належить на праві власності нежитлове приміщення офісу АДРЕСА_2 , загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м..

Отже, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2009 року по справі №2-7914/09 за позовом ОСОБА_1 до КС «Україна» про внесення змін до договору іпотеки, які стосуються предмета іпотеки; стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску шляхом визнання права власності на іпотечне майно; визнання права власності на майно; зобов`язання зареєструвати право власності - скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2016 року по справі №2-2518/11 за позовом ОСОБА_1 до КС «Україна», ПАТ «Регіон-Банк» (змінено назву АТ «Скай Банк») про визнання нежилого приміщення офісу АДРЕСА_2 об`єктом договору іпотеки від 08.09.2006 року; внесення змін до пункту 6 договору іпотеки від 08.09.2006 року; стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску №ГО-090806 А від 09.08.2006 року та №ГО-060906 С від 06.09.2006 року шляхом визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом КС «Україна» до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів додаткового пайового внеску від 09.08.2006 року та 06.09.2006р. та договору іпотеки від 08.09.2006 року було відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов КС «Україна». (а.с.187-192 т.1)

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.06.2017 року по справі №2-2518/11 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2016 року змінено, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов КС «Україна» задовольнити частково. (а.с.198-206 т.2).

Постановою Верховного суду України від 25.07.2019 року по справі №2-2518/11 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2016 року скасовано, в позові ОСОБА_1 та зустрічному позову КС «Україна» відмовлено. (а.с.225-236 т.2 ).

Так, постановою ВСУ встановлено, що 09.08.2006 року між Позивачем та КС «Україна» укладено договір додаткового пайового внеску №ГО-090806 А, за умовами якого, з урахуванням додатку від 09.11.2007 року №1 Позивач надав спілці внесок у розмірі 1 500 000,00 грн, зі сплатою на його користь 27% річних щомісяця від суми додаткового пайового внеску, терміном до 09.12.2008 року.

06.09.2006 року між Позивачем та КС «Україна» укладено договір додаткового пайового внеску №ГО-060906 С, за умовами якого, з урахуванням додатків від 06.10.2006 року №1 та від 06.11.2007 року №2, Позивач надав спілці внесок у розмірі 505000,00 грн, зі сплатою на його користь 27 % річних щомісячно від суми додаткового пайового внеску, терміном до 8 грудня 2008 року.

08.09.2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами додаткового пайового внеску між КС «Україна» та Позивачем укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого спілка, як іпотекодавець, передала Позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_8 , яка належить спілці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2002 року.

30.10.2008 року КС «Україна» отримала Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення офісу НОМЕР_5, загальною АДРЕСА_9 .

Позивач вказував про те, що КС «Україна» відсотки згідно умов договорів йому нараховані не були, заборгованість по відсоткам за договором додаткового пайового внеску від 09.08.2006 року складає 34051,00 грн, заборгованість по відсоткам за договором додаткового пайового внеску від 06.09.2006 року складає 11829,11 грн.. Отже, у загальному розмірі заборгованість КС «Україна» перед ним за внесками та відсотками становить 2 096 484 грн 22 коп.

У частині п`ятій статті 8 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що ліцензуванню підлягає діяльність кредитної спілки із залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Судом встановлено, що оскільки на час укладення спірних договорів у КС «Україна» не було відповідної ліцензії на прийом внесків на депозитні рахунки, тому згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України такі договори є недійсними.

Крім того, у статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року № 14-38 цс 18.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом також встановлено, що твердження Позивача щодо укладення договору купівлі-продажу від 10.12.2009 року нежилого приміщення офісу АДРЕСА_2 з ОСОБА_4 , який був зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 30.12.2009 року не відповідають дійсності та спростовуються рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2009 року по справі №2-6209/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, яким встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу від 21.07.2009 року без нотаріального посвідчення. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підписали 15.08.2009 року акт прийому-передачі нежитлового приміщення, що свідчить про повне виконання умов договору купівлі-продажу від 21.07.2009 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2009 року за ОСОБА_4 визнано право власності на нежитлові приміщення офісу АДРЕСА_2 , які складаються з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною 286,4 кв.м.; зобов`язано КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати право власності на нежитлові приміщення офісу АДРЕСА_2 , яке складається з приміщень літери «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною 286,4 кв.м. за ОСОБА_4 (а.с.130-131 т.1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16.09.2011 року у справі №8-21/11 за заявою Кредитної спілки «Україна» рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2009 року по справі №2-6209/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно скасовано за нововиявленими обставинами.(а.с.119 т.3)

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 31.10.2011 року у справі №8-21/11 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , зацікавлена особа: КС «Україна» про визнання права власності на майно - залишено без розгляду. Ухвала набула чинності. (а.с.118 т.3)

Рішення по даній справі жодним чином не може вплинути на права та обов`язки третіх осіб АТ «СКАЙ БАНК» та ОСОБА_4 , та не може порушувати законні права та охоронювані законом інтереси АТ «СКАЙ БАНК», як іпотекодержателя нежитлових приміщень офісу АДРЕСА_2 , загальною площею 411,9 кв.м., основною 286,4 кв.м. з наступних підстав.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №154967605 від 04.02.2019 року ОСОБА_4 18.09.2010 року уклав договір іпотеки №1932 з ПАТ «РЕГІОН-БАНК» (змінено назву АТ «СКАЙ БАНК»), згідно якого 18.09.2010 року накладено обтяження: заборона на нерухоме майно нежитлові приміщення офісу НОМЕР_7, літ. «А», , загальною площею 411,9 кв.м., основною 286,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН: 25298863.

Крім того, в цій інформаційній довідці наявна інформація про укладення між ОСОБА_4 та ПАТ «РЕГІОН-БАНК» (змінено назву АТ «СКАЙ БАНК») договору про внесення змін №3 до договору іпотеки №06-1-05-47/з-2, реєстровий №2505 від 21.08.2012 року, в той самий час коли ОСОБА_4 вже не мав права розпоряджатися цим майном, так як його право власності на це майно було скасовано.

Відповідно п.1.2 договору іпотеки №06-1-05-47/з-2 від 18.09.2010 року предметом іпотеки є: нежитлові приміщення офісу НОМЕР_7 літ. «А», загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 286,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2009 року справа №2-6209/09. (а.с.122-124 т.1).

При укладанні договору про внесення змін №3 до договору іпотеки №06-1-05-47/з-2, реєстровий №2505 від 21.08.2012 року, ОСОБА_4 було відомо про скасування його права власності на предмет іпотеки. (а.с.126 т.1).

Суд, також дійшов до висновку, що третя особа ОСОБА_4 не має законних підстав для надання в іпотеку АТ «СКАЙ БАНК» нерухоме майно нежитлові приміщення офісу НОМЕР_7, літ. «А», , загальною площею 411,9 кв.м., основною 286,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН: 25298863, АТ «СКАЙ БАНК» не має законних підстав для прийняття цього майна в іпотеку та забороняти відчуження цього нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки №06-1-05-47/з-2 від 18.09.2010 року.

Так суд зазначає на тому, що у зв`язку з тим, що підстави набуття права власності Позивача на нежилі приміщення офісу АДРЕСА_2 , загальною площею 411,9 кв.м., основною площею 159,8 кв.м. були скасовані рішеннями суду по справі №2-2518/11 він не є заінтересованою особою, тому що не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу і жодних законних прав у разі визнання їх недійсності і застосування наслідків недійсності у нього не виникає.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту цієї статті вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Виходячи з п.7 Аналізу ВССУ окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові ПВС України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» ЦК не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому судам слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Наслідками недійсності правочину є повернення однією стороною другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (реституція).

Відповідно до ч. 4-5 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими" не доводяться при розгляді справи.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. (Постанова Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) від 17.12.2015 у справі №923/694/15).

Між тим необхідно вказати, що преюдиційним може бути судове рішення, навіть для учасників провадження, де суб`єктний склад сторін не є повністю тотожнім, однак чітко стосується конкретного учасника або встановлює певну обставину (Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-490цс17).

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99р. у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду. Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 13 Конвенції, передбачено: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, статті 16 ЦК України, 20 ГК України, 4 ЦПК України передбачають можливість застосування лише тих способів захисту права, котрі заздалегідь визначені в законі, договорі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз.2 частини другої статті 16 ЦКУ). Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються … іншими способами, передбаченими законом (абз. 12 частини другої статті 20 ГКУ). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст. 5 ЦПК).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи та з урахуванням визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог.

Керуючись: 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління Державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «СКАЙ БАНК», ОСОБА_4 , КС «Україна» про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договорів купівлі-продажу - в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 15 липня 2019 року.

Суддя

11.07.19