Рішення № 83083552, 02.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/3531/19

Справа № 760/17308/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Кривулько С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 , про визнання договору дійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», в якому просить визнати договір фінансового лізингу №005352 укладеного 23.08.2017 між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 недійсним та стягнути з відповідача на свою користь майно, набуте позивачем на виконання договору фінансового лізингу №005352 укладеного 23.08.2017 , а саме грошові кошти у сумі 28 000,00 грн. Також, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.08.2017 між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу № 005352, предметом якого був автомобіль «Volkswagen Polo». Вказує, що 23.08.2017 позивач сплатив на поточний рахунок відповідача грошові кошти у сумі 28 000,00 грн., як оплата згідно договору за автомобіль.

Позивач вважає, що під час укладення Договору його було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому вважає укладений Договір нікчемним, оскільки, оскільки договір нотаріально не посвідчений, у відповідача відсутня ліцензія для фінансових послуг, що є грубим порушенням закону і свідчить про нікчемність такого договору.

Також, вважав, що зміст договору фінансового лізингу містить несправедливі умови, оскільки встановлює жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність лізингодавця, не даючи право споживачу вимагати дострокового розірвання договору. Умови передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і дають відповідачу право не повертати суми комісії за організацію договору у разі дострокового розірвання договору споживачем, а тому відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» наявні підстави для визнання умов договору несправедливими.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

06.09.2017 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Лазаренко В.В.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, та призначено справу до судового розгляду.

21.02.2018 відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Одночасно із поданням відзиву на позов, відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» 21 лютого 2018 року було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 , про визнання договору дійсним.

Відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати дійсним укладений 23.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_1 договір фінансового лізингу №005352.

Свої зустрічні позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що всі визначені законодавством істотні умови для договору фінансового лізингу зазначені в договорі і цей договір підписаний відповідачем, що є свідченням узгодження істотних умов. Саме такий порядок погодження істотних умов визначений законодавством. Відповідач частково виконав договір (сплатив 23.08.2017 року згідно з Додатком № 1 до договору 28 000,00 грн.), що він не заперечує і доводить наданою до справи квитанцією. Від нотаріального посвідчення договору відповідач ухилився. Доказом цього є його заява від 23.08.2017 року, яка надана на пропозицію позивача нотаріально посвідчити договір.

Згідно Розпорядження керівника апарату суду від 11.03.2019 №903 було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.

11.03.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» у судове засідання не з`явився, представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за відсутності представника ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН».

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 23 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 005352 (а.с.а.с. 12-19).

Предметом укладеного Договору є транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen Polo», вартістю 280 000, 00, що вбачається з Додатку № 1 до Договору (а.с. 22).

23.08.2017 позивач сплатив на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 28 000, 00 грн. (а.с. 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України (далі по тексту - ЦК України) та ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідачем не надано доказів наявності ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та що суперечить вимогам законодавства.

Поряд з цим, договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не посвідчений нотаріально, а укладений у простій письмовій формі.

Крім того, судом також встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Аналіз змісту спірного Договору дає підстави дійти до висновку, що в Договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених Договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», положеннями ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16 та у постанові від 11.05.2016 у справі № 6-3020цс15, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки, укладений між сторонами Договір є нікчемним, то у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти у розмірі 28 000, 00 грн. сплачені позивачем згідно Договору.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог, то вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що всі істотні умови договору між ним та ОСОБА_1 були погоджені, останній частково виконав договір, а від нотаріального посвідчення ухилився, про що свідчить заява від 23 серпня 2017 року.

Так, дійсно 24 квітня 2017 ОСОБА_1 було підписано заяву, в якій останній відмовився від нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу та наполягав на укладення договору фінансового лізингу № 005352 від 23 серпня 2017 року у письмовій формі відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг».

В той же час, договір фінансового лізингу є змішаним, як вже було встановлено судом, нотаріальне посвідчення даного договору є обов`язковою умовою укладання даного виду правочину, а надана стороною договору заява про відмову від нотаріального посвідчення договору не може вважатися правомірною підставою для порушення норм чинного законодавства в частині нотаріального посвідчення даного виду договору.

Суд вважає, що з урахуванням того, що позивач відмовився від нотаріального посвідчення спірного договору, у відповідача були правові підстави відмовитися від його укладання та відповідно не приймати та /або повернути позивачу сплачені кошти у розмірі 28 000,00 грн.

Разом з тим, вказаних дій та дотримання вимог закону відповідач не вчинив.

Крім того, з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про недійсність спірного договору, правові підстави для визнання його дійсним, відсутні.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та відмову у задоволенні зустрічного позову,як необгрунтованого.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Зважаючи на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то з відповідача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 640, 00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 203, 205, 215, 216, 220, 627, 799, 806, 807 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 10, 48, 49, 76, 77-81, 89, 209, 210, 247, 259, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 005352, укладений 23 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 28 000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 , про визнання договору дійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Букіна