Рішення № 83083505, 08.07.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3218/19

Справа №754/14568/18

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2019 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.,

при секретарі Шевчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про припинення розшуку транспортного засобу та інші заходи примусового виконання судового рішення на транспортний засіб, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про припинення розшуку транспортного засобу та інші заходи примусового виконання судового рішення на транспортний засіб.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.06.2018 р. у цивільній справі № 754/7909/17 за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві про звільнення майна з під арешту, було задоволено позовні вимоги позивача у повному обсязі та звільнено з-під арешту і заборони на відчуження всього належного позивачу на праві власності майна, який був накладений двома постановами державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 22.03.2010 р. - ВП 18143825 та від 11.10.2010 р. ВП 21861022.

Суд вирішив звільнити з-під арешту і заборони на відчуження всього майна належного ОСОБА_1 на праві власності майна, накладеного постановами державного виконавця.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, обидва зазначені виконавчі провадження, які були відкриті на підставі виконавчих листів № 2-1756 від 15.02.2010 р. та № 2-1572 від 25.08.2010 р., виданих Оболонським районним судом м. Києва, були закінчені, а всі матеріали знищені на підставі п.п. 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. № 2274/5, тобто у зв`язку із закінченням трьохрічного строку зберігання.

Отже, подальша необхідність у забезпеченні неіснуючих виконавчих проваджень, шляхом накладення арешту на все належне позивачу майно, була відсутня.

Зазначене судове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12.06.2018 р. набуло законної сили та в частині звільнення майна з-під арешту було виконане відповідачем у повному обсязі, а саме, постановою від 02.08.2018 р., винесеною головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Вахрушевою Р.М. було знято арешт з майна, що належить позивачу.

Разом з тим, під час зняття арешту з належного позивачу на праві власності автомобіля «Мерседес-Бенц», модель S 420, 1997 року випуску, кузов: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , у сервісному центрі МВС позивач дізнався, що зазначене рухоме майно значиться в розшуку.

Вказане обтяження належного позивачу рухомого майна було зареєстровано на підставі постанови відповідача № 170/16 від 18.04.2012 р., винесеної ним в рамках того ж виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-1756 від 15.02.2010 р., виданого Оболонським районним судом м. Києва.

Оскільки винесена постанова про розшук автомобіля та орієнтування на його затримання порушує його право як власника вільно розпоряджатися своїм майном, тому він звернувся в суд про припинення розшуку транспортного засобу та інші заходи примусового виконання судового рішення на транспортний засіб.

Ухвалою судді від 23.10.2018 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Сторони в судове засідання не з`явились, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено наступне.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.06.2018 р. у цивільній справі № 754/7909/17 за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві про звільнення майна з під арешту, було задоволено позовні вимоги позивача у повному обсязі та звільнено з-під арешту і заборони на відчуження всього належного позивачу на праві власності майна, який був накладений двома постановами державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 22.03.2010 р. - ВП 18143825 та від 11.10.2010 р. ВП 21861022.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, обидва зазначені виконавчі провадження, які були відкриті на підставі виконавчих листів № 2-1756 від 15.02.2010 р. та № 2-1572 від 25.08.2010 р., виданих Оболонським районним судом м. Києва, були закінчені, а всі матеріали знищені на підставі п.п. 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. № 2274/5, тобто у зв`язку із закінченням трьохрічного строку зберігання.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні норми містяться і у актах міжнародного права. Так статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти будь-які угоди щодо свого майна, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржниказдійснюється в порядку, визначеному КМ України. Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.

Законом України «Про виконавче провадження» які б регулювали скасування розшуку майна та скасування інших заходів примусового виконання судового рішення у вказаному законі відсутні, однак наявні аналогічні норми, що стосуються скасування арешту на майно.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт,належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у звязку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином, беручи до уваги те, що на даний час на виконанні у відповідача не перебуває жодних виконавчих проваджень стосовно позивача, державний виконавець, яким була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, повинен був скасувати вжиті ним заходи примусового виконання рішення.

Тобто, наявність не скасованої постанови про розшук автомобіля та орієнтування на його затримання за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Разом з тим, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.2,81,89, 247, 258,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про припинення розшуку транспортного засобу та інші заходи примусового виконання судового рішення на транспортний засіб- задовольнити.

Скасувати та припинити розшук транспортного засобу та захід примусового виконання судового рішення ( орієнтування на його затримання) на автомобіль марки «Мерседес-Бенц», модель S420, 1997 року випуску, кузов: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 який було оголошено в розшук постановою Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 170/16 від 18.04.2012 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя