Рішення № 83079034, 16.07.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"16" липня 2019 р.

Справа №642/3545/19

Провадження №2/642/1228/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року Ленінський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Грінчук О.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сузанського О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

До Ленінського районного суду м.Харкова звернувся представник АТ КБ «Приватбанк», який є правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк», з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 26.08.2014 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 1500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення умов кредитного договору відповідач по справі зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. В зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 16.04.2019 у неї перед банком виникла заборгованість в сумі 18 709,32 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7038,75 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 3751,59 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 0 грн; нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 5801,87 грн; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 750,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 867,11 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості в розмірі 18 709,32 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 03.06.2019 справу прийнято до провадження та відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, разом з позовною заявою надав суду клопотання, в якому зазначив, що позов підтримує повністю, просить розглянути справу у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином в установленому законом порядку, причини неявки суду невідомі, заяв та клопотань до суду не надавала, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Суд у зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача та не подання відзиву відповідачем, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з`явився, у порядку заочного розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування укладення договору кредиту між сторонами та розміру заборгованості за цим договором покладено на позивача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний Договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1500,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 26.08.2014, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , станом на 16.04.2019 сума заборгованості за кредитним договором становить 18 709,32 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7038,75 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 3751,59 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 0 грн; нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 5801,87 грн; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 750,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 867,11 грн.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості, Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ та копію паспорту відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, коли ОСОБА_1 підписала анкету-заяву.

Однак, такі доводи позивача суд не може прийняти до уваги, оскільки надана позивачем копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку не містить інформації, що ОСОБА_1 , ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанка, виявила бажання отримати кредит.

Так, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яку підписала ОСОБА_1 26.08.2014 не містить відмітки, яку послугу бажала оформити на своє ім`я ОСОБА_1 після ознайомлення з Умовами та Правилами, адже в графі «Ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанка, виявляю бажання оформити на своє ім`я» - жодних позначок навпроти запропонованих банківських карток не стоїть. Тобто суд позбавлений можливості встановити, якою саме послугою банка виявила бажання скористатись відповідач.

Окрім того, зазначена Анкета-заява в графі «Бажаний кредитний ліміт по платіжній картці» - не містить жодного запису, а тому позивач не підтвердив той факт, що відповідач отримала кредит у вигляді кредитного ліміту у розмірі саме 1500,00 грн.

Також, позивач не вказав номер платіжної картки, яку отримала відповідач та не надав суду інформацію про рух коштів по вказаній платіжній картці, а тому позивачем не підтверджено, що вказаний платіжний ліміт фактично наданий ОСОБА_1 у користування, що вона користувалась цими коштами і яким чином вона вносила/знімала кошти з рахунку.

Тому позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_1 і факт користування кредитними коштами у сумі 1500,00 грн.

Таким чином, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яку підписала ОСОБА_1 26.08.2014 не є належним доказом укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом волевиявлення ОСОБА_1 на укладення кредитного договору із позивачем, а також не є належним і допустимим доказом про вчинення банківських операцій на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем, адже складений лише працівником банку та за своїм змістом є одностороннім аналітичним документом, який не був погоджений з відповідачем. Згідно наданого розрахунку заборгованості взагалі не вбачається, який кредитний ліміт був встановлений.

Розрахунок заборгованості не відповідає вимогам, які висуваються до бухгалтерських документів у п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30.12.1998 року щодо належних відомостей і даних про дату, місце і час складання первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківських операцій та правильність її оформлення; посади, прізвища та підписи осіб, які складали довідку про заборгованість.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатись таким доказом, оскільки цей документ не є первинним документом за змістом вимог Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Документів про рух коштів по особовому рахунку відповідача до суду позивачем всупереч процесуального обов`язку подано не було.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості у розумінні ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України не є належним, допустимим доказом факту наявної заборгованості у відповідача за договором.

Крім того, надані позивачем витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ не містять будь-яких відміток з підписом ОСОБА_1 про її намір укласти з позивачем кредитний договір, а тому не є належним доказом, адже банк не підтвердив, які саме умови він запропонував позичальнику при підписанні анкети-заяви, так як на поданому банком екземплярі умов відсутній підпис позичальника.

Такого висновку дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17), відступивши від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Так, позивач в позовній заяві посилається на те, що позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів - суду не надано.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 26.08.2014 процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.08.2014, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms /як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тому, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.08.2014) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.05.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на викладене, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.08.2014 шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, розмір кредиту, наслідки невиконання зобов`язання та всі умови, що передують укладенню такого договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору, а анкета-заява при цьому не містить прямої вказівки, на яких умовах банк та позичальник укладають договір.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд зазначає, що процесуальний обов`язок позивача вчасно надавати до суду належні і допустимі докази, що передбачено ст. 83 ЦПК України. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, ч. 4 ст. 83 ЦПК України.

У даній справі відсутні відомості про наявність передбачених у ч. 4 ст. 83 ЦПК України поважних причин у ненаданні до суду належних і допустимих доказів (бухгалтерських документів) про розмір боргу за кредитом. Відсутність таких доказів унеможливило перевірку судом обґрунтованості наданого позивачем розрахунку суми позову та свідчить про свідоме порушення позивачем принципу змагальності, рівності учасників справи у процесуальних правах та обов`язках своєчасного розкриття доказів (ст. 12 ЦПК України), що має ознаки зловживанням процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України не допускається. Таким чином, позивач, всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних доказів на підтвердження того, що у відповідача є заборгованість за кредитом, на яку нараховувались проценти та штрафні санкції.

Крім того, представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, в зв`язку з цим судом не встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору, а також суд позбавлений можливості встановити, чи фактично отримала ОСОБА_1 кредитні кошти у вигляді карткового ліміту (тіло кредиту), та за яким тарифом необхідно здійснювати розрахунок заборгованості, а докази, які були надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не доводять того факту, що 26.08.2014 між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, що містить відповідні умови кредитування, з яким погодився відповідач, і на підставі умов якого банком зроблено розрахунок заборгованості на загальну суму 18 709,32 грн., крім того також не надав доказів фактичного надання банком ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання нею.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю. Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов`язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи в позові за недоведеністю, суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений права на повторне звернення до суду у встановленому Законом порядку.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, які складаються із судового збору, віднести на рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3,207, 509, 526, 549, 551, 625, 526, 626, 628,633, 634, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: